АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

88000. м.Ужгород . вул. О.Довженка. 7                                           тел./факс: (0312) 61-53-83

Справа № 22-431                                      Головуючий у першій інстанції - Слюсарчук В .М.

Доповідач - Куштан Б.П.

УХВАЛА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

27 червня 2006 р. колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - Куштана Б.П.,

суддів: Дроботі В.В. та Кеміня М.П.,

при секретарі Довбака Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 12 січня 2006 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення з жилого будинку без надання іншого жилого приміщення, -

встановила:

ОСОБА_3 звернулася з цим позовом до суду в листопаді 2005 р. На обґрунтування зазначала, що є власником жилого будинку в АДРЕСА_1, в якому проживала разом зі своїм сином ОСОБА_4 Улітку 1990 р. вона поїхала до доньки в м. Будапешт (Угорщина), де мешкає дотепер. У грудні 2002 р. син зареєстрував з відповідачкою шлюб, а згодом (ІНФОРМАЦІЯ_1.) помер.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають у будинку без її відома та дозволу. Вона ж як власник бажає розпорядитися ним на власний розсуд.

Просила на підставі Закону «Про власність» виселити з указаного будинку відповідачів разом з неповнолітніми дітьми: ОСОБА_2 та ОСОБА_4, без надання іншого житла.

Рішенням суду від 12.01.06 р. позов задоволено.

У апеляційній скарзі відповідачі просять скасувати рішення, а позовну заяву залишити без розгляду. Посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Указують, що справа розглянута за відсутності позивачки з участю її представника без належних повноважень.

Заперечень на апеляційну скаргу позивачка не подала. У судовому засіданні її представник ОСОБА_5 не визнав скарги як безпідставної. Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6. підтримали апеляційну скаргу повністю.

Суд першої інстанції встановив, що власником спірного будинку є позивачка. Після від'їзду останньої в м. Будапешт у будинку залишився проживати її син - ОСОБА_4 У листопаді 1996 р. він усупереч вимогам ст. 156 ч.2 Житлового кодексу (без згоди власника) вселив у будинок ОСОБА_1 і трьох її неповнолітніх дітей від першого шлюбу. 14.12.02 р. ОСОБА_4 і відповідачка одружилися., а ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4  помер.На цей час  позивачки виникла необхідність покращення житлових умов за рахунок реалізації спірного будинку. Проживання в такому відповідачів порушує її права як власника.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення - залишенню без змін, з таких мотивів.

Згідно з положеннями ст.ст. 41 Конституції України, 321 ЦК право власності (в т. ч. приватної) є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його  здійсненні, а за ст.ст. 391 ЦК, 48 Закону «Про власність» власник може

вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі чинних договору купівлі-продажу від 14.01.52 р. та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.08.90 р. (а.с.6). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є членами сім'ї власника.

За заявою відповідачки рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 25.08.04 р. ОСОБА_3 була оголошена померлою, а заявниця визнана її спадкоємцем. Ухвалою цього суду від

19.05.05  р. вказане рішення скасоване за нововиявленими обставинами, а провадження в справі

закрите (а.с.Зб).

У січні 2006 р. ОСОБА_1 пред'явила до ОСОБА_3 позов про визнання права власності на спірний будинок за набувальною давністю. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від

22.05.06  р. у позові відмовлено (а.с.38-39).

За правилами ст. 49 Закону «Про власність» володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Право користування жилим приміщенням, що є в приватній власності громадянина, с похідним від прав власника в цілому та від статусу члена сім'ї останнього зокрема.

Доводи апеляційної скарга є безпідставними. Так, розгляд справи за відсутності позивачки (з участю представника) не суперечить вимогам ст. 38 ч.1 ЦПК, згідно з якою сторона може брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Разом з цим, ОСОБА_3 не оскаржувала рішення суду. Твердження апелянта про відсутність у представника позивачки належних повноважень спростовуються наявним у справі дорученням (а.с.30-31). Доводи щодо позовної давності не можуть бути взяті до уваги, позаяк усупереч ст. 267 ч.З ЦК відповідачі не заявляли про це до винесення рішення в спорі.

Отже, перевіривши законність І обгрунтованість оскарженого рішення в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів визнала, що суд першої інстанції ухвалив таке з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1,308, 313, 314 ч.1 п.1,315, 317,319 ЦПК України, -

ухвалила:

1.  Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

2.             Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 12 січня 2006 р. залишити без змін.

3.             Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України,