АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
88000 м. Ужгород, вул. О.Довженка, №7 тел./факс : (0312) 61-53-83
Справа № 22 -456Ас/2006 року Головуючий в суді 1-ї інстанції : Заборовський В.С.
Суддя - доповідач : Мацунич М.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2006 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Мацунич М.В.
суддів : Готри Т.Ю., Панька В.Ф. при секретарі: Махмутовій В.Ю.
за участю : представника апелянта в особі ОСОБА_1 і ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород адміністративну справу за апеляційною скаргою Закарпатського обласного управління юстиції на рішення місцевого Мукачівського міськрайонного суду від 21 липня 2005 року за позовом ОСОБА_3 до Закарпатського обласного управління юстиції про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди ,-
встановила:
У липні 2005 року, ОСОБА_3 звернувся в суд із вищезазначеним позовом та вимоги свої мотивував тим,- що наказом начальника управління юстиції за № НОМЕР_1 був звільнений з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з невідповідністю займаній посаді. Однак у цей період перебував на лікарняному, що стверджено листком непрацездатності серії НОМЕР_2 чим порушено вимоги ч. 2 ст. 40 КЗпП України. Протягом судового розгляду розширив позовні вимоги, оскільки внаслідок незаконного звільнення зазнав моральних страждань. Виходячи з наведеного і просив суд визнати таке звільнення протиправним та задовольнити позовні вимоги з урахуванням наведеного .
Рішенням місцевого Мукачівського міськрайонного суду від 21 липня 2005 року позовні вимоги задоволено повністю.
Закарпатське обласне управління юстиції будучи не згідним з рішенням суду першої інстанції подало на нього апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати дане рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Мотивує свої вимоги тим, що рішення ухвалено при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, а також в порушення норм процесуального законодавства та при неправильнім застосуванні вимог норм матеріального законодавства.
Протягом апеляційного розгляду представник апелянта в особі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги та просили апеляційну інстанцію задовольнити її з підстав наведених у ній.
Протягом судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 було звільнено з роботи під час перебування на лікарняному, а стало відомо про своє звільнення тільки 07.06.2005 року та доказів повідомлення про звільнення до цього часу не встановлено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши викладені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області дійшла висновку, що ця скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Так судом першої інстанції встановлено, що винесення наказу №НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_3 з роботи мало місце у порушення вимог ч.З ст.40 КЗпП України в період тимчасової непрацездатності. З даним висновком суду першої інстанції погоджується також колегія суддів.-
Про те в задоволенні позову слід відмовити, зважуючи на таке. Відповідно до вимог ч.1 ст.233 КЗпП України працівник у справі про звільнення може звернутись до суду в місячний строк.
Як вбачається з досліджених матеріалів справи, ОСОБА_3 починаючи з 08 грудня 2004 року не перебував на лікарняному, а звідси повинен був вийти на роботу. Однак до часу звернення в суд ОСОБА_3 не приходив на своє робоче місце.
Згідно пояснень позивача йому стало відомо про своє звільнення тільки після отримання листа за №НОМЕР_3 / а.с. З, 7 /. Однак, позовну заяву подано аж 07 липня 2005 року вже після спливу місячного строку виходячи з дати зазначеній на конверті (03.06.2005 р.) /а.с. 7 /.
Крім цього, апелянтом доведено ту обставину, що ОСОБА_3 неодноразово повідомлявся про звільнення, але залишав це поза увагою. Так листами від 30.11.2004р. за №НОМЕР_4, 18.04.2005 р. за №НОМЕР_4 позивач неодноразово повідомлявся відповідачем про звільнення. Лист від 18.04.2005 року був вручений під розпис 23.04.2005 року по місцю проживання позивача, що свідчить про його отримання, але в суд ОСОБА_3 за захистом своїх прав не звернувся /а.с. 20-22, 91 /.
Про те що ОСОБА_3 було відомо про його звільнення свідчить і протокол допиту як обвинуваченого від 24.02.2005 року, постанова про звільнення від кримінальної відповідальності від 29.03.2005 року де зазначено, що тимчасово не працює /а.а. 92-103 /.
Актом від 06.12.2004 року засвідчено факт відмови ОСОБА_3 поставити підпис про ознайомлення з наказом про звільнення від 25.11.2004 року та його отримання /а.с. 19 /. Факт з'явлення позивача в приміщенні Тячівського РВ ДВС засвідчили і свідки : ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які були допитані апеляційним судом 12.10.2005 року /а.с. 142-143 /. Зазначені доводи, позивачем не спростовано.
Твердження ОСОБА_3, що в цей день знаходився на лікарняному, а тому не міг знаходитись в приміщенні Тячівського РВ ДВС не можна вважати беззаперечним, зважуючи на таке. Згадані свідки ствердили, що ОСОБА_3 не знаходився у цей день на роботі, а тільки зайшов до приміщення Тячівського РВ ДВС. Про ціль такого візиту відомо тільки останньому, оскільки ні в лікарняних листках, а ні в інших документах не зазначено, що ОСОБА_3 перебував тільки у лікарні і нікуди більше не міг відлучатись. Таке твердження колегії суддів узгоджується і з тим, що 19.11.2004 року та 25.11.2004 року ОСОБА_3 приходив неодноразово в приміщення відповідача, хоч перебував на лікарняному, що і сам визнав у судовому засіданні 20.06.2006 року /а.с. 5,31, 35-37,224 /.
Постановою ПВС України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у пункті 4 зазначено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Таким чином колегія суддів констатує, що по суті вимог позов є правомірним, однак за захистом порушеного права ОСОБА_3 звернувся після спливу місячного строку, який пропущено без поважних причин, а тому в позові слід відмовити через пропуск місячного строку.
За встановлених обставин рішення суду першої інстанції є незаконним, а це у відповідності до вимог ст. 202 КАС України є підставою для скасування даного рішення із ухваленням нового рішення, яким в заявлені вимоги слід відмовити у цілому.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись вимогами статей 11, 71, 86, 160, 167, 202, 205, 207 і 254 КАС України, статтею 233 КЗпП України, апеляційний суд -,
постановив:
Апеляційну скаргу Закарпатського обласного управління юстиції - задовольнити повністю .
Рішення місцевого Мукачівського міськрайонного суду від 21 липня 2005 року - скасувати та прийняти нову постанову.
В позові ОСОБА_3 до Закарпатського обласного управління юстиції про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити через пропуск місячного строку без поважних причин.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної