УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     3 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Адаменко О.Г.

                                                      Суддів: Руснак А.П.

Павловської І.Г.

                     При секретарі: Приходько Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну  справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення неустойки за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_8 за довіреністю ОСОБА_9 на заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя  Автономної Республіки Крим від 13 липня 2009 року,

                                                        ВСТАНОВИЛА:    

      14 лютого 2007 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення неустойки за договором позики.

     Позовні вимоги мотивовані тим, що ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 31.07.2006 року залишено без змін рішення Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13.02.2006 року про стягнення з відповідачів на його користь заборгованості за договором позики у розмірі 151500 грн., неустойки у розмірі 151500 грн. та судового збору в сумі 1700 грн. У добровільному порядку відповідачі рішення не виконують. Відповідно до боргової розписки від 30.12.2004 року за згодою сторін передбачена неустойка у розмірі 0,5% від суми боргу, що залишилась, за кожен день прострочки. Оскільки відповідачі до теперішнього часу рішення суду не виконали, з них має бути стягнута солідарно неустойка за період з 13 лютого 2006 року по 8 лютого 2007 року в сумі 271942 грн.

     Повторним заочним рішенням  Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 липня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено. На користь позивача  стягнуто солідарно з  ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 неустойку у розмірі 271942 грн. 50 коп., а також судовий збір на користь держави в сумі 1700 грн.

     Ухвалою  Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від  3 вересня 2009 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_8  про перегляд зазначеного заочного рішення.

     В апеляційній скарзі  представник відповідача ОСОБА_8 за довіреністю ОСОБА_9  просить  рішення суду скасувати із закриттям провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

     Зокрема, представник відповідача  зазначає, що суд не врахував, що на цей час є рішення місцевого суду між тими ж сторонами, про той же предмет та по тих же підставах, яке набрало законної сили, а саме - рішення Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13.02.2006 року, яким з відповідачів на користь позивача було стягнуто суму боргу та неустойку за період з 01.05.2005 року по 09.02.2006 року. З цих підстав суд мав закрити провадження у справі.

Крім того, суд не звернув уваги на те, що позивач пропустив строк позовної давності, який,  відповідно до ст.  258 Цивільного кодексу  України, становить один рік, а також розглянув справу за  відсутності  відповідачів, які не були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

     У письмових запереченнях представник позивача за довіреністю - ОСОБА_10 просив відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

     Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання,  дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.

     Відповідно до вимог  ст. 213 Цивільного процесуального кодексу  України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

     Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

     Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.  

     Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 про солідарне стягнення на його користь з відповідачів неустойки за період з 13 лютого 2006 року по 8 лютого 2007 року в сумі 271942 грн., суд виходив з того, що відповідачі порушили свої зобов’язання щодо повернення суми позики за договором від 30.12.2004 року, а тому, відповідно до вимог статей 549-551 Цивільного кодексу України, мають сплатити передбачену цим договором  неустойку.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до  пункту 2 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Предмет позову – це той спосіб захисту права, який позивач просить застосувати до відповідача.

Підстави позову  - це ті юридичні факти, на основі яких позивач обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини.

     З матеріалів справи вбачається,  що рішенням Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 лютого 2006 року стягнуто  солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 суму боргу у розмірі 151500 грн. і неустойку у розмірі 151500 грн., а всього 303000 грн.  на підставі договору позики, укладеного 30.12.2004 року. Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2006 року рішення Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 лютого 2006 року залишено без змін.

Позивачем по цій справі був ОСОБА_5, відповідачами - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Предметом цього позову були  стягнення суми боргу  і суми неустойки (пені), яка, відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України є видом відповідальності за порушення зобов’язань.

Підставами цього позову було порушення відповідачами свого зобов’язання  щодо своєчасного повернення боргу в сумі 151500 грн. за договором позики від 30.12.2004 року.

       Отже, сторони, предмет і підстави в обох позовах є тотожними, а тому суд мав закрити провадження у цій справі, оскільки набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

      Зміна розміру суми неустойки  в даному разі не змінює тотожності предмету позову, а зміна періоду, за який нарахована пеня, -  підставу позову, оскільки нею   залишається  несвоєчасне повернення  відповідачами того ж самого боргу за тим же договором позики.

     Продовження між сторонами правовідносин за договором позики  після ухвалення судом рішення  про стягнення боргу до його повного виконання  дійсно не перешкоджає  позивачу  пред’явити до відповідачів вимоги  про  застосування відповідальності  у вигляді відшкодування збитків, в тому числі тих, що встановлені частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і, на відміну від збитків, передбачених ст. 623 Цивільного кодексу України, є загальновідомими  і  в силу частини 2 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України не підлягають  доказуванню.

     Проте, продовження цих правовідносин не дає підстав для повторного стягнення з відповідачів пені за вчинення одного й того ж  порушення (несвоєчасного повернення боргу), бо це б суперечило вимогам ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

     За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду, відповідно до вимог  частини 1 ст. 310 Цивільного процесуального кодексу України, підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України.

     Відповідно до вимог  ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України з позивача на користь відповідача ОСОБА_8 підлягає стягненню на відшкодування судових витрат 970 грн.

     На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307,  частиною 1 ст. 310, ст. ст. 313, 314, 315, 317  Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

                                                            УХВАЛИЛА:

     Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 за довіреністю - ОСОБА_9 задовольнити.

     Заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя  Автономної Республіки Крим від 13 липня 2009 року скасувати із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України.

     Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 на відшкодування судових витрат 970 грн.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку  безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

 Судді:  Адаменко О.Г.                           Руснак А.П.                         Павловська І.Г.