УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Руснак А.П.
Суддів Адаменко О.Г.
Павловської І.Г.
При секретарі Приходько Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, Державного казначейства України про скасування постанов про накладення арешту на майно та стягнення виконавчого збору, закриття виконавчого провадження, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 жовтня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
26 квітня 2005 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим (далі Центральний ВДВС Сімферопольського МУЮ) і Державного казначейства України про скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на його майно та стягнення виконавчого збору, закриття виконавчих проваджень у зв’язку із закінченням строку виконання рішення суду, відшкодування матеріальної і моральної шкоди з урахуванням індексу інфляції.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 3 квітня 2005 року за розпорядженням державної виконавчої служби органами ДАІ було затримано і доставлено на штраф-майданчик належний йому автомобіль. Йому вдалося з’ясувати, що 15 березня 2004 року Центральним ВДВС Сімферопольського МУЮ було відкрито виконавчі провадження з примусового виконання рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя, що набрало законної сили 10 жовтня 2000 року, і рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя, що набрало законної сили 5 травня 2001 року, а також винесено постанови про стягнення з нього виконавчого збору у розмірі 10% суми стягнення за відмову виконати рішення в добровільному порядку. Проте, ці дії він вважає незаконними, оскільки у порушення вимог ст. ст. 24, 25 Закону України «Про виконавче провадження» йому не було вручено копії постанов про відкриття виконавчого провадження, а тому він не мав можливості виконати рішення суду у добровільному порядку. Крім того, всупереч вимогам ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», йому було пред’явлено вимоги на підставі виконавчого документу, строк пред’явлення до виконання якого сплив більше року тому, а рішення суду, що набрало законної сили 5 травня 2001 року, взагалі не існує. У зв’язку із зазначеними незаконними діями державного виконавця йому завдано шкоду, яка складається: з витрат на оплату послуг із зберігання його автомобіля на штраф-майданчику у розмірі 257,84 грн.; сплаченого виконавчого збору у розмірі 1335,60 грн.; стягнення на підставі простроченого виконавчого листа у розмірі 2028,83 грн.; стягнення на підставі неіснуючого рішення суду у розмірі 5000 грн.; втраченого заробітку в сумі 2250 грн. за період з 3 по 12 квітня 2005 року, коли він був позбавлений свого автомобіля у зв’язку з його затриманням; витрат на консультації адвоката в сумі 500 грн.; витрат, пов’язаних з викликом до суду в сумі 4250 грн.; упущеної вигоди в сумі 2134,01 грн. Також йому завдано моральну шкоду в сумі 5000 грн. З урахуванням індексу інфляції загальний розмір шкоди складає 37136,43 грн.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 жовтня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його позову у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та вимогам закону.
Зокрема, позивач зазначає, що суд не звернув уваги на те, що рішення суду, на підставі якого було відкрито виконавче провадження про стягнення з нього 5000 грн., не існує.
Також, суд безпідставно прийшов до висновку, що виконавче провадження відкрито своєчасно. Факт втрати виконавчого провадження не дає підстав для його відкриття після спливу встановленого законом строку давності виконання рішення суду.
Висновок суду про своєчасне вручення йому постанов про відкриття виконавчого провадження є безпідставним.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з’явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що всі дії державного виконавця Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ, пов’язані з виконанням рішень Балаклавського районного суду м. Севастополя від 11 липня 2000 року і 24 квітня 2001 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 на відшкодування матеріальної шкоди 2028,83 грн. і на відшкодування моральної шкоди 5000 грн., були правомірними та відповідали вимогам закону. Боржник отримав копії постанов про відкриття виконавчого провадження через представника, добровільно рішення суду у встановлений державним виконавцем строк не виконав і сплатив стягнуті з нього рішеннями суду грошові суми лише після затримання працівниками ДАІ його автомобіля.
З даними висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
З матеріалів справи, а також цивільної справи № 2-147/01 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, витребуваної з архіву Балаклавського районного суду м. Севастополя, встановлено, що рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 11.06.2000 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 на відшкодування матеріальної шкоди і судових витрат 2028,83 грн. Рішення суду набрало законної сили 10.10.2000 року і було звернено до примусового виконання 23.10.2000 року.
Рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 24.04.2001 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди 5000 грн. Рішення суду набрало законної сили 11.09.2001 року і було звернено до примусового виконання 04.11.2001 року.
Під час виконання вказаних судових рішень виконавчі листи були втрачені з вини працівників Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ.
У зв’язку з втратою виконавчих листів Балаклавським районним судом м. Севастополя за заявою ОСОБА_6 18 лютого 2004 року було видано їх дублікати.
Дані виконавчі документи ОСОБА_6 пред’явила до виконання в Центральний ВДВС Сімферопольського МУЮ і на їх підставі 15 березня 2004 року було відкрито два виконавчих провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред’явлені до виконання протягом трьох років.
Згідно з пунктом 1 частини 2 цієї статті для виконання рішень судів у частині майнових стягнень цей строк встановлюється з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.
Проте, відповідно до вимог пункту а частини 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання.
Відповідно до вимог частин 2 і 3 цієї ж статті, після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.
Оскільки ОСОБА_6 пред’явила виконавчі документи до виконання вперше своєчасно і вони їй державною виконавчою службою у встановленому законом порядку не повертались, а були втрачені посадовими особами державної виконавчої служби, то підстав вважати, що на момент пред’явлення нею до виконання дублікатів цих виконавчих документів строк їх виконання сплив, немає.
Отже, постанови державного виконавця від 15 березня 2004 року про відкриття виконавчого провадження відповідають вимогам закону і підстав для закриття виконавчих проваджень у зв’язку із закінченням строку виконання немає.
Зазначеними вище постановами про відкриття виконавчого провадження боржнику було запропоновано у семиденний строк з моменту отримання їх копій виконати рішення суду у добровільному порядку.
Дані постанови були направлені за адресою ОСОБА_5, вказаною у виконавчих документах, рекомендованою кореспонденцією і отримані 18 березня 2004 року ОСОБА_7
Відповідно до пунктів 104, 105 «Правил надання послуг поштового зв’язку», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1155, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, поштові відправлення і грошові суми, які пересилаються поштовим переказом, вручаються адресатам (одержувачам) за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу. Адресат може уповноважити іншу особу на одержання поштового відправлення (поштового переказу) за довіреністю, що посвідчується в установленому законодавством порядку.
Виходячи з цього, ОСОБА_5 вважається таким, що отримав копії постанов про відкриття виконавчого провадження через свого представника 18 березня 2004 року, а тому саме з цієї дати має рахуватися семиденний строк для добровільного виконання судових рішень.
Відповідно до частини 1 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.
Оскільки ОСОБА_5 добровільно рішення суду протягом 7 днів з дня отримання копій постанов про відкриття виконавчого провадження не виконав, державний виконавець обґрунтовано виніс постанови про стягнення з нього виконавчого збору у розмірі 10 % від суми стягнення.
Дані постанови були затверджені начальником Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ, є законними і обґрунтованими, а тому підстав для їх скасування немає.
В межах відкритих 15 березня 2004 року виконавчих проваджень про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 грошових сум постановою державного виконавця Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ від 29 березня 2004 року було накладено арешт на майно боржника – автомобіль НОМЕР_1.
Дана постанова відповідає вимогам ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» і не перешкоджає боржнику добровільно виконати рішення суду, оскільки відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» не є заходом примусового виконання рішення.
Згідно з частиною 6 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
У зв’язку з невиконанням ОСОБА_5 рішень про стягнення з нього грошових сум на користь ОСОБА_6 18 серпня 2004 року державним виконавцем було винесено постанову про розшук майна боржника – автомобіля «Ауді -100», державний № НОМЕР_2 і автомобіля «Хюндай» державний НОМЕР_1
14 квітня 2005 року у зв’язку із затриманням його автомобіля на підставі постанови державного виконавця Двойних М.О. на рахунковий рахунок Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ перерахував стягнуті на користь ОСОБА_6 суми, а також виконавчий збір в розмірі 10% від суми стягнення, після чого виконавчі провадження були закінчені.
Відповідно до вимог частини 3 ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Статтею 1174 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.
Оскільки не встановлено, що будь-які дії державного виконавця, що оскаржує ОСОБА_5, були незаконними, підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування матеріальної і моральної шкоди немає.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 у повному обсязі.
Заява ОСОБА_7 до Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ від 26 квітня 2004 року, якою він повертав постанови про виконавче провадження і повідомляв, що ОСОБА_5 знаходиться в Росії, ніякими документами не підтверджувалась, а тому не перешкоджала примусовому виконанню судових рішень.
Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, ґрунтуються на неправильному тлумаченні закону і спростовуються наявними у справі доказами, які суд першої інстанції дослідив і оцінив з дотриманням вимог ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Відповідно до вимог ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України з ОСОБА_5 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи апеляційним судом в сумі 189 грн. 93 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 жовтня 2009 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 189 грн. 93 коп.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді: Руснак А.П. Адаменко О.Г. Павловська І.Г.