ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
"12" червня 2007 р. Справа № 332/20-06/10-07
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного Українсько-Ірландського підприємства "Термо", м. Київ
до Київського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Київспирт", с. Триліси, Фастівський район
про стягнення 60000,00 грн.,
Суддя О.В. Тищенко
Представники:
позивача: Матюшенко І.М., представник за довіреністю №01/07 від 20.03.2007
відповідача: не з’явився.
Обставини справи:
На розгляд господарського суду Київської області передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного Українсько-Ірландського підприємства "Термо" (далі-позивач) про стягнення з Київського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Київспирт" (далі-відповідач) 60000,00грн. вартості орендованого майна за договором оренди та використання обладнання №1/АР від 24.05.2004. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач у визначений договором строк не повернув позивачеві орендоване майно у зв’язку з його відсутністю, а тому повинен відшкодувати позивачеві його вартість, яка визначена договором.
Ухвалою господарського суду Київської області від 04.08.2006 було порушено провадження у справі, справі присвоєно номер 332/20-06/10-07, розгляд справи призначено на 28.08.2006.
Ухвалою господарського суду Київської області від 23.11.2006 позовну заяву було залишено без розгляду на підставі пункту 5 статті 81 ГПК України, у зв’язку з ненаданням позивачем без поважних причин витребуваних судом доказів, необхідних для вирішення спору.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.01.2007 ухвалу господарського суду Київської області від 23.11.2006 скасовано, матеріали справи передано до господарського суду Київської області для розгляду по суті.
Відповідно до розпорядження Голови господарського суду Київської області Грехова А.С. від 12.03.2007 суддею О.В.Тищенко прийнято справу №332/20-06 до розгляду, справі присвоєно номер 332/20-06/10-07, розгляд справи призначено на 03.04.2007.
У зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів та неявкою у судове засідання представника відповідача, в порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) розгляд справи неодноразово відкладався.
Судове засідання призначене на 23.04.2007 не відбулось, у зв’язку з хворобою судді Тищенко О.В.
Ухвалою Голови господарського суду Київської області Грехова А.С. від 03.05.2007 продовжено строк вирішення спору на один місяць.
У судовому засіданні 12.06.2007 позивач повністю підтримав свої позовні вимоги посилаючись на їх обгрунтованість та доведеність.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, проте не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судових засіданнях, які відбулись 03.04.2007 та 12.06.2007.
Відповідно до приписів статті 75 ГПК України, справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
З наявного у матеріалах справи відзиву відповідача (ар.сп. 68 - 70) вбачається, що відповідач проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що орендарем спірного майна є Державне підприємство „Трипільський спиртовий завод”, яке є частковим правонаступником відповідача в результаті реорганізації останнього шляхом виділення з його складу структурного підрозділу –Трипільського спиртового заводу, а отже позовні вимоги пред’явлено до неналежного відповідача.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача суд встановив:
Між позивачем та відповідачем 26.05.2004 було укладено договір оренди та використання обладнання №1/АР (далі-договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язувався передати, а відповідач прийняти в тимчасове користування майно, вартістю 60000,00грн. (підпункту 1.1 пункту 1 договору).
На виконання умов договору позивачем було передано відповідачеві реактор для виробництва хімічних та спиртових сумішей вартістю 60000,00грн. (далі-орендоване майно), про, що було складено акт від 26.05.2004, який підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Термін дії договору становить один рік та може бути змінений або продовжений за згодою сторін (пункт 9 договору). У разі припинення договору орендоване майно повертається відповідачем позивачеві в аналогічному порядку, встановленому при передачі майна. Майно вважається повернутим з моменту пядписання сторонами акту прийому-передачі (підпункт 2.3 пункту 2 договору).
У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, позивач 28.12.2005 звернувся до відповідача з претензією, відповідно до якої вимагав сплатити орендну плату згідно підпункту 3.1 пункту 3 договору та повернути орендоване майно. Претензія була отримана відповідачем 04.01.2006, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення №1589480, проте залишена останнім без відповіді та без задоволення.
Копії вищезазначених документів залучено до матеріалів справи, оригінали було надано суду для огляду у судовому засіданні.
Посилаючись на те, що відповідач, всупереч умовам договору, у визначений строк орендоване майно не повернув у зв’язку з йього відсутністю, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі-ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до приписів статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуваннм нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Частиною четвертою статті 285 ГК України передбачено, що орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.
Обов’язок доказування відповідно до п. 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких ним заявлені позовні вимоги.
Як на підставу своїх вимог, позивач посилається на припущення, що оскільки відповідач у визначений договором строк не повернув майно позивачеві та вимогу позивача щодо повернення майна від 28.12.2005 залишив без задоволення, орендоване майно взагалі відсутнє у відповідача. Крім того, позивач посилається на те, що відповідачем було запропоновано до повернення реактор, проте зовсім інший, а не той, що було передано в оренду згідно акту прийому-передачі від 26.05.2004, оскільки його характеристики та зовнішній вигляд не відповідають параметрам реактору, що передавався в оренду. Згідно пояснень позивача, останній наполягав на поверненні відповідачем реактору для виробництва хімічних та спиротових сумішей №001-04, дата випуску 12.11.2003, технічний паспорт на який представником позивача було надано суду та залучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається зі змісту договору та акту приймання-передачі відповідачеві було передано в оренду реактор для виробництва хімічних та спиртових сумішей вартістю 60000,00грн. Будь-яких інших характеристик орендованого майна з вищезазначених документів не вбачається, а тому у суду відсутня можливість індивідуалізувати майно передане позивачем в оренду відповідачеві. Оскільки, документально позивачем не доведено факту передачі відповідачеві в оренду саме реактору для виробництва хімічних та спиротових сумішей №001-04, дата випуску 12.11.2003 та факту відсутності у відповідача реактору для виробництва хімічних та спиротових сумішей, який було передано останньому в оренду відповідно до умов договору, суд критично оцінює посилання позивача на відсутність у відповідача орендованого майна.
Таким чином, суд дійшов виновку, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню у повному обсязі. При цьому судом критично оцінено посилання відповідача на те, що орендарем спірного майна є Державне підприємство „Трипільський спиртовий завод”, яке є частковим правонаступником відповідача в результаті реорганізації останнього шляхом виділення з його складу структурного підрозділу –Трипільського спиртового заводу, а отже позовні вимоги пред’явлено до неналежного відповідача, оскільки відповідно до умов договору, орендарем є саме відповідач, а не Державне підприємство „Трипільський спиртовий завод”, а доказів правонаступництва останнього щодо спірних правовідносин суду не надано.
Відповідно до ст. 49 ГПК України мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, при відмові в задоволенні позову покладається на позивача.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 33, ст. 34, ст. 49, ст. 82, 85, Господарсько процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. В позові відмовити повністю.
2. Копію рішення надіслати сторонам по справі.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя