ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2019 р. Справа№ 910/8593/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

секретар судового засідання Реуцька Т.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Управління баштових кранів» Товариства з обмеженою відповідальністю «УБК Будмеханізація»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 06.11.2018 (повний текст рішення складено 20.11.2018)

у справі № 910/8593/18 (суддя Васильченко Т.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія

«Київміськбуд»

до Дочірнього підприємства «Управління баштових кранів»

Товариства з обмеженою відповідальністю «УБК

Будмеханізація»

про стягнення 1 616 602, 87 грн.

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - ПрАТ «ХК «Київміськбуд», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Управління баштових кранів Товариства з обмеженою відповідальністю «УБК Будмеханізація» (далі - ДП «УБК» ТОВ «УБК БМ», відповідача) про стягнення заборгованості у розмірі 1 616 602,87 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу на умовах товарного кредиту №51-ТК від 08.04.2008 в частині повної та своєчасної сплати вартості баштового крану «JASO» J110N (заводський №0241), відтак просило стягнути з відповідача 1 052 262, 23 грн. основного боргу, 96 935, 72 грн. процентів за користування товарним кредитом, 421 062, 33 грн. пені за прострочення сплати основного боргу та 46 342, 58 грн. пені за прострочення оплати процентів (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду).

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував про пропуск позивачем строку позовної давності та нарахування пені з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України більш ніж за шість місяців.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 у справі № 910/8593/18 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства «Управління баштових кранів Товариства з обмеженою відповідальністю «УБК Будмеханізація» на користь Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» основний борг у розмірі 1 052 262, 23 грн., заборгованість зі сплати відсотків за користування товарним кредитом у розмірі 91 833, 84 грн., пеню у розмірі 49 807, 25 грн. та 17 908, 55 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ДП «УБК» ТОВ «УБК БМ» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, Додаткова угода № 1 від 04.07.2014, Угоди № 1, № 2 про зарахування зустрічних однорідних вимог є новацією в розумінні ст. 604 ЦК України, зобов`язання за якими було повністю виконано. На переконання апелянта, шляхом підписання згаданих Додаткової угоди № 1 та Угод № 1, № 2 сторони змінили первісне зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами, яке було виконано відповідачем й припинено додаткові зобов`язання, пов`язані із первісними, що свідчить про повне виконання відповідачем зобов`язань за Договором, Додатковими угодами та Угодами про зарахування однорідних вимог. Відповідно не погоджується з висновками суд першої інстанції про відхилення доводів відповідача в цій частині, вважаючи, що факт відсутності будь-яких зобов`язань відповідача також підтверджується п. 3 Угод про зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому, висновки суду про те, що цими Угодами сторони лише визначили, яка заборгованість існує за графіком станом на липень 2014, не відповідають дійсності, адже в укладеній між сторонами Додатковій угоді № 1 та Угодах № 1, №2 відсутні будь-які посилання на графік платежів, порядок та умови сплати заборгованості, окрім визначеної ними, яка була погашена відповідачем в повному обсязі за Угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог. Крім цього, на думку апелянта,має місце пропуск позивачем строку позовної давності майже на рік.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказував на безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що додатковою угодою № до Договору сторони визначили, що вартість несплаченого обладнання становить 2 509 051, 81 грн., прострочена заборгованість за обладнання становить 978 488, 63 грн, прострочена поточна заборгованість за процентами за товарний кредит - 73 977, 26 грн, пеня за прострочення платежів за обладнання - 130 185, 69 грн, а за прострочення платежів зі спати процентів за товарний кредит - 9 178, 97 грн. За Угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог заборгованість відповідача перед позивачем лише зменшувалась й станом на 28.06.2018 становила 1 429 640, 00 грн. За твердженнями позивача, оскільки факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної оплати отриманого товару підтверджено матеріалами справи і не спростовано апелянтом, який неодноразово визнавав даний борг в ході розгляду справи, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості в розмірі 1 052 262, 23 грн. є повністю обґрунтованим. Крім цього, позивач стверджував про правомірність вимог про стягнення процентів за користування товарним кредитом, які виникли в період з липні 2015 по червень 2018, їх заявлено позивачем в межах строку позовної давності. На переконання позивача, укладені між сторонами Додаткова угода № 1 та Угоди № 1, № 2 про зарахування зустрічних однорідних вимог не є новацією в розумінні ст. 604 ЦК України, оскільки їх умовами зобов`язання відповідача оплатити поставлене обладнання з кінцевим строком оплати до 28.06.2018 не було змінено на будь-яке інше зобов`язання, в той час як зміна порядку виконання зобов`язання або зміна строку його виконання, чи встановлення порядку погашення заборгованості не може вважатись новацією.

У наданій суду апеляційної інстанції відповіді на відзив, апелянт навів аналогічні викладеним в апеляційній скарзі доводи наголосивши на тому, що позивач Угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог визнав відсутність будь-яких невиконаних зобов`язань з боку апелянта, що не було спростовано у відзиві на апеляційну скаргу.

В судове засідання апеляційної інстанції 07.05.2019 з`явились представники сторін, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 02.04.2008 між Акціонерним товариством холдингова компанія «Київміськбуд», яке в подальшому змінило організаційно-правову форму на Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» (позивач, продавець за Договором) та Дочірнім підприємством «Управління баштових кранів» Відкритого акціонерного товариства «Будмеханізація», яке в подальшому змінило свою організаційно-правову форму на Дочірнє підприємство «Управління баштових кранів Товариства з обмеженою відповідальністю «УБК Будмеханізація» (відповідач, покупець за Договором) укладено Договір купівлі-продажу на умовах товарного кредиту №51-ТК (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує на умовах товарного кредиту один баштовий «JASO» кран J110N (заводський №0241) (надалі - обладнання) у відповідності до специфікації в Додатку №1, який є невід`ємною частиною Договору.

Загальна вартість обладнання складає 3 826 407,74 грн., в тому числі ПДВ. Покупець сплачує продавцю процент за товарний кредит згідно Додатку №2 до Договору (п. 1.2 Договору).

За змістом 2.1, 2.2 Договору умови оплати встановлено у додатку №2, який є невід`ємною частиною Договору. Оплата проводиться по безготівковому розрахунку на банківський рахунок продавця.

Якщо повна оплата вартості обладнання буде проведена покупцем раніше строків, передбачених Додаиком №2, проценти за товарний кредит, які покупець повинен сплатити відповідно до Додатку №2, розраховуються за період, що пройшов, до моменту отримання такого платежу продавцем (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. 2.4 Договору за згодою сторін покупець може провести залік взаємних заборгованостей для розрахунків з продавцем.

За умовами п. 6.1.1 Договору продавець зобов`язаний поставити обладнання відповідно до Договору, в той же час покупець згідно п. 6.2.3 Договору зобов`язаний вчасно сплачувати платежі ( п. 2.3 Договору), вносити всі реєстраційні збори, сплачувати податки, а також нести інші витрати з обслуговування обладнання, його зберігання та експлуатації.

Договір згідно п. 11.1 набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.07.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань або розривається достроково на підставі положень розділу 9 Договору.

Одночасно з підписанням Договору, сторонами підписано Специфікацію до нього, в якій визначено найменування товару, його технічну характеристику та комплектацію, ціну за одиницю, кількість та вартість з ПДВ, а також графік платежів за Договором.

Цивільні права та обов`язки на підставі ч. 1 ст. 11 ЦК України виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом ( ч. ч. 1, 2 ст. 694 ЦК України).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин (ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України) повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач на виконання умов Договору та Специфікації до нього передав, а відповідач прийняв обладнання, а саме баштовий кран «JASO» J110N (заводський №0241).

За графіком платежів (Додаток №2 до Договору) остаточну оплату вартості обладнання, яка складає 3 826 407, 74 грн., покупець зобов`язаний здійснити 28.06.2018.

04.07.2014 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, за умовами якої до ії підписання, покупцем сплачено частину вартості обладнання в розмірі 1 317 355, 93 грн., не сплачена вартість обладнання становить 2 509 051, 81 грн.

За змістом п. 2 згаданої угоди сторони домовились, що покупець у день ії укладення зобов`язався сплатити на користь продавця суму в розмірі 1 191 830, 55 грн., а саме: прострочена заборгованість за обладнання становить 978 488, 63 грн, прострочена поточна заборгованість за процентами за товарний кредит - 73 977, 26 грн, пеня за прострочення платежів за обладнання становить 130 185, 69 грн, за прострочення платежів зі спати процентів за товарний кредит - 9 178, 97 грн.

Крім цього, 04.07.2014 між позивачем та відповідачем підписано Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог №№ 1, 2, за умовами яких зобов`язання відповідача перед позивачем з оплати вартості обладнання, відсотків за товарний кредит та пені в загальному розмірі 1 191 830,55 грн. припинено на підставі ст. 601 ЦК України шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

За твердженнями позивача, станом на 28.06.2018 у відповідача існує заборгованість з оплати вартості переданого за Договором обладнання в розмірі 1 052 262,23 грн., яка виникла за період з 28.10.2015 по 28.06.2018.

В зв`язку із наявною заборгованістю, 16.05.2018 позивачем на адресу відповідача направлено претензію №01815/0/2-18 від 16.05.2018 з вимогою протягом семи днів з моменту її отримання погасити існуючу заборгованість. Вказана претензія отримана відповідачем 30.05.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0101040527053 (0420915349616), проте залишена без відповіді та виконання.

За приписами ч. ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вище згадувалось, за змістом 2.1, 2.2 Договору умови оплати встановлено Додатком №2, який є невід`ємною частиною Договору. Оплата проводиться по безготівковому розрахунку на банківський рахунок продавця.

Одночасно з підписанням Договору, сторонами погоджено та підписано без заперечень графік платежів за Договором, яким визначено строки та суми кожного чергового платежу.

Проте відповідач у погоджений сторонами строк сплати чергових платежів за отримане від позивача обладнання не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в розмірі 1 052 262,23 грн. за період з 28.10.2015 по 28.06.2018.

З огляду на вище викладене, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості переданого обладнання у розмірі 1 052 262,23 грн., які доведено належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, позивачем заявлено до стягнення 96 935, 72 грн. процентів за користування товарним кредитом.

За змістом ч.ч. 3-6 ст. 694 ЦК України у разі невиконання продавцем обов`язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 цього Кодексу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вище згадувалось, за умовами п. 1.1 Договору продавець передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує на умовах товарного кредиту один баштовий «JASO» кран J110N (заводський №0241) (надалі - обладнання) у відповідності до Специфікації в Додатку №1, який є невід`ємною частиною Договору.

Умови здійснення розрахунків між сторонами та розмір платежу (% за товарний кредит), узгоджено сторонами в Додатку №2, який підписано без зауважень.

Право передбачити в договорі обов`язок сплати відсотків за користування товарним кредитом надано сторонам вищевказаними нормами ЦК України, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено матеріалами справи і стверджується позивачем, відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та всупереч умовам укладеного між сторонами Договору не сплатив відсотки за користування товарним кредитом своєчасно та в повному обсязі, відтак у період з 25.05.2015 по 28.06.2018 у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 96 935,72 грн., нарахованих процентів за користування товарним кредитом.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної оплати процентів за товарний кредит, право на які передбачене діючим законодавством України та умовами Договору, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача відсотків за користування товарним кредитом є правомірними та обґрунтованими.

Разом з цим, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем подано заперечення на заяву про збільшення розміру позовних вимог, в яких зазначено, що здійснений позивачем розрахунок не відповідає положенням ст. 258 ЦК України, отже просив застосувати строк позовної давності.

Позовна давність згідно ст. 256 ЦК України - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність на підставі ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність на підставі ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи (п. 2.2 постанови пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - постанова пленуму № 10).

З огляду на наведене, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушено, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові в зв`язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як встановлено матеріалами справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 29.06.2018 (відбиток штемпеля поштового зв`язку на конверті), тоді як прострочення відповідача та відповідно право позивача на стягнення в примусовому порядку відсотків за користування товарним кредитом за травень 2015 в розмірі 2 550,94 грн. виникло 29.05.2015, за червень 2015 в розмірі 2 550,94 грн. з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України, виникло 30.06.2015, оскільки 28-е число в червні 2015 року припадає на вихідний день, що в свою чергу свідчить про звернення позивача до суду в частині стягнення процентів за травень-червень 2015 вже після спливу трирічного загального строку позовної давності, а тому до вказаних позовних вимог слід застосувати строки позовної давності за заявою відповідача.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати відсотків за користування товарним кредитом за період травень -червень 2015 в розмірі 5 101,88 грн. задоволенню не підлягають в зв`язку із застосуванням загальних строків позовної давності за заявою відповідача, відповідно стягненню підлягають решта вимог в частині стягнення відсотків за користування товарним кредитом в розмірі 91 833,84 грн., які виникли в період з липня 2015 по червень 2018, враховуючи встановлені в графіку платежів (Додаток №2 до Договору) дати їх сплати.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 421 062,33 грн. пені за прострочення оплати вартості переданого обладнання за період з 28.10.2015 по 28.06.2018 та 46 342,58 грн. пені за прострочення сплати відсотків за користування товарним кредитом за період з 28.05.2015 по 28.06.2018.

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

За умовами п. 7.2 Договору при простроченні платежів, передбачених Додатком №2 до Договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач правомірно нарахував пеню відповідно до п. 7.2 договору.

Разом з цим, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині за розрахунком суду, оскільки позивачем нарахування пені здійснено з 28-го числа кожного місяця, що є неправомірним, адже згідно Додатку №2 до Договору 28-ме число є останнім днем, коли відповідач повинен був виконати своє грошове зобов`язання, а тому нарахування пені здійснюється з 29-го числа кожного місяця, дати коли відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Крім цього, розрахунок пені за прострочення виконання грошового зобов`язання за листопад 2015, лютий, травень, серпень 2016 та травень, жовтень 2017, січень, квітень 2018 здійснено без врахування вимог ч. 5 ст. 254 ЦК України, якою визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Разом з цим, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

В запереченнях на заяву про збільшення розміру позовних вимог відповідачем, окрім вищезгаданого, було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог позивача щодо стягнення пені.

Як вище згадувалось, на підставі ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Оскільки позовна заява подана до суду 29.06.2018, підстави для стягнення пені за період з 29.10.2015 по 29.06.2017 відсутні.

Таким чином, здійснивши розрахунок заявленої до стягнення пені, з урахуванням вище наведеного, місцевим судом вірно встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 46 117,81 грн. пені за прострочення оплати вартості переданого обладнання та 3 689,44 грн. пені за прострочення сплати відсотків за користування товарним кредитом, відповідно в іншій частині цих вимог слід відмовити.

З приводу доводів відповідача (апелянта) щодо відсутності заборгованості з огляду на укладення сторонами Додаткової угоди №1 та Угод №№1, 2 про зарахування зустрічних однорідних вимог, які є новацією в розумінні ст. 604 ЦК України, відтак зобов`язання за Договором припинено, слід зазначити, що за змістом 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Разом з цим, згідно ч. 4 зазначеної статті новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.

Отже, особливим видом припинення зобов`язання за домовленістю сторін є новація. Новація - це угода про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж самими сторонами. Юридичною підставою для зобов`язання, що виникає при новації, є домовленість сторін попередньої угоди про припинення первісного зобов`язання та про виникнення нового, яке за своїм змістом відрізняється від попереднього.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7.

Проте укладені між сторонами у справі Додаткова угода №1 та Угоди №№1, 2 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 04.07.2014 не є новацією в розумінні приписів ст. 604 ЦК України, адже за їх умовами зобов`язання відповідача оплатити поставлене обладнання (кінцевий строк оплати якого за графіком встановлено 28.06.2018) не було замінено на будь-яке інше зобов`язання, в той час як зміна порядку виконання зобов`язання або зміна строку його виконання, чи встановлення порядку погашення заборгованості не може вважатися новацією в розумінні ст. 604 ЦК України.

Вищенаведеними угодами сторони лише визначили, яка заборгованість існує, а також використали своє право на підставі ст. 601 ЦК України на зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме заборгованості за Договором, яка існувала станом на 2014 рік, що жодним чином не свідчить про припинення зобов`язання відповідача зі сплати подальших чергових платежів, встановлених в графіку до Договору.

Доводи апелянта стосовно неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Управління баштових кранів» Товариства з обмеженою відповідальністю «УБК Будмеханізація» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 у справі № 910/8593/18 - без змін.

Матеріали справи № 910/8593/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.05.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук