ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Короля В. В.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 420/14019/23 (провадження № 11-163заі23)

за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Короткий виклад історії справи

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просила:

- визнати протиправним рішення ВРП від 13 червня 2023 року № 631/0/15-23, яким їй, ОСОБА_1 , відмовлено у звільненні з посади судді Малиновського районного суду м. Одеси у зв`язку з поданням заяви про відставку, та скасувати його;

- зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посаді судді, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у галузі права після отримання вищої юридичної освіти в 1986 році - 19 років та 4 місяці на посадах слідчого, старшого слідчого, заступника начальника - начальника слідчої частини та 9 місяців роботи на посаді начальника юридичного відділу (без трьох років, урахованих як стаж роботи в галузі права, необхідний для призначення на посаду судді), а також половину строку навчання в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова з 01 вересня 1981 року по 01 липня 1986 року, що становить 2 роки 5 місяців.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що в травні 2023 року звернулася до ВРП із заявою про звільнення у відставку з посади судді Малиновського районного суду м. Одеси, однак рішенням ВРП від 13 червня 2023 року № 631/0/15-23 позивачці відмовлено у звільненні її з посади судді згаданого суду у зв`язку з поданням заяви у відставку.

Позивачка вважає, що ВРП протиправно не зарахувала до стажу роботи судді стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у галузі права після одержання нею вищої юридичної освіти в 1986 році - 19 років та 4 місяці на посадах слідчого, старшого слідчого, заступника начальника - начальника слідчої частини та 9 місяців роботи на посаді начальника юридичного відділу (без трьох років, урахованих як стаж роботи в галузі права, необхідний для призначення на посаду судді), а також половину строку навчання в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова з 01 вересня 1981 року по 01 липня 1986 року, що становить 2 роки 5 місяців.

ОСОБА_1 зазначила, що проходження нею кваліфікаційних випробувань відбулося у період з 2009 року по 01 березня 2010 року, тобто під час дії Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII) та за приписами цього Закону. Однак з прийняттям Закону України

від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) були внесенні зміни щодо розрахунку стажу судді, що, на думку позивачки, істотно звузило її права, оскільки за цим Законом до стажу її роботи, що дає право на відставку, не зараховується стаж її роботи на посадах слідчого, старшого слідчого.

На переконання позивачки, таке звуження її прав відбулося через те, що Президент України ОСОБА_2 не виконав своїх функціональних обов`язків та не видав вчасно у місячний термін, як того вимагало чинне законодавство, указ про призначення її, ОСОБА_1 , на посаду судді.

Отже, позивачка вважає, що при вирішенні її питання про відставку потрібно керуватися саме Законом № 2862-XII, оскільки її оцінювання було розпочато та закінчено за нормами саме цього Закону.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням

від 25 вересня 2023 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 вересня 2023 року - без зміни.

Основні мотиви, викладені у рішенні суду першої інстанції та постанові Великої Палати Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, встановивши, що на момент розгляду заяви про звільнення у відставку позивачка мала стаж роботи на посаді судді менше двадцяти років, дійшов висновку, що ВРП своїм рішенням від 13 червня 2023 року № 631/0/15-23 обґрунтовано відмовила ОСОБА_1 у звільненні з посади судді у зв`язку з поданням заяви у відставку, а тому спірне рішення є законним і таким, що прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Суд першої інстанції погодився з висновками ВРП про те, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 на дату ухвалення спірного рішення ВРП становить 15 років 3 місяці 20 днів, який включає в себе 12 років 3 місяці 20 днів - стаж роботи позивачки на посаді судді та 3 роки - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення позивачки на посаду судді.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що 24 лютого 2011 року є початком періоду розрахунку стажу роботи позивачки, який дає право на відставку, оскільки саме цього дня було винесено Указ Президента України № 246/2011, яким позивачку призначено на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду. З огляду на те, що Закон № 2862-XII втратив свою чинність ще до моменту призначення ОСОБА_1 на посаду судді, суд першої інстанції визнав безпідставними доводи позивачки про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми цього Закону.

Також суд першої інстанції вказав, що Законом України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», який набрав чинності 05 серпня 2018 року, були внесені зміни до статті 137 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Зазначена норма закону, як констатував суд першої інстанції, призвела до покращення правового становища позивачки, оскільки дозволила зарахувати її стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася закономдля призначення на посаду судді станом на дату призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше.

Крім того, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що у справі, яка розглядається, не йдеться про застосування нового нормативно-правового акта, який звужує права порівняно з раніше діючим законодавством, оскільки Закон № 2862-XII втратив чинність ще до призначенняОСОБА_1 на посаду судді, тому доводи позивачки щодо звуження обсягу прав, які надаються суддям Законом № 2453-VIі в подальшому Законом № 1402-VIII, є безпідставними.

Також суд першої інстанції зауважив, що за приписами пункту 2 частини першої статті 15та частини першої статті 43 Закону № 2862-XII станом на момент проходження позивачкою процедури оцінювання на посаду судді були відсутні законні очікування на звільнення її з посади судді у відставку з огляду на фізичну неможливість позивачки відпрацювати на посаді судді 20 років з моменту зайняття посади до досягнення нею 65-річного віку. Подальші зміни законодавства про статус судді також не створили у ОСОБА_1 таких законних очікувань.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду визнав безпідставними й доводи позивачки щодо незарахування ВРП половини строку її навчання в період з 1981 року по 1986 рік в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова за денною формою, зазначивши, що на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, законодавством України не було передбачено такого права, як зарахування до стажу, який дає право на відставку, половину строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів.

Велика Палата Верховного Суду визнала правильним висновок суду першої інстанції про те, що ВРП, приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Малиновського районного суду м. Одеси суду у відставку у зв`язку із тим, що вона не має достатнього стажу роботи, встановленого статтею 116 Закону № 1402-VIII та визначеного відповідно

до статті 137 з урахуванням пункту 34 розділу ХII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, діяла у спосіб, визначений Законом № 1402-VIII.

При цьому Велика Палата Верховного Суду, як й суд першої інстанції,зазначила, що при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді; на момент призначення позивачки на посаду судді Закон № 2453-VI та норми законодавства не передбачали зарахування до стажу роботи на посаді судді відповідного стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посадах слідчого та зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

Крім того, суд першої інстанції та Велика Палата Верховного Суду дійшли висновку, що з огляду на норми законодавства, чинні на день призначення позивачки на посаду судді, до стажу роботиОСОБА_1 , що дає право на відставку судді, зараховуються три роки роботи в галузі права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду констатувала, що вимоги до кандидатів на посаду судді були по-різному визначені законодавством України, що діяло на день їх призначення (обрання) на посаду судді, а тому такі вимоги можуть вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо обчислення стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, залежно від змісту цих вимог, визначених законодавством, яке було чинним на час призначення (обрання) на посаду судді.

Велика Палата Верховного Суду зазначила про необґрунтованість доводів ОСОБА_1 щодо наявності в неї законних, на її думку, очікувань на звільнення з посади судді у відставку з огляду на фізичну можливість відпрацювати на посаді судді не менше 10 років з моменту зайняття посади до досягнення позивачкою

65-річного віку (у зв`язку із можливістю зарахуванням до суддівського стажу половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, а також стажу роботи на посадах слідчого більше 19 років), оскільки на момент призначення на посаду судді були чинними нормативні акти, якими не передбачалось зарахування до стажу роботи судді відповідних строків навчання та роботи на посадах слідчого.

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала, що такий підхід до застосування відповідних норм Закону № 1402-VIIIне є дискримінаційним чи таким, що порушує принцип рівності перед законом та не погодилась із посиланням скаржниці на порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до рішення ВРП від 13 червня 2023 року № 631/8/15-23, яким відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, станом на дату розгляду відповідачем заяви судді ОСОБА_1 про звільнення у відставку остання мала загальний стаж роботи судді 15 років 3 місяці 20 днів, з яких: стаж роботи на посаді судді - 12 років 3 місяці 20 днів та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право на призначення на посаду судді, - 3 роки, що є недостатнім для звільнення судді у відставку.

Суд першої інстанції та Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях з посиланням на приписи абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (доповнено згідно із Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», що набрав чинності 05 січня 2017 року (далі - Закон № 1798-VIII)), частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», який набрав чинності 05 серпня 2018 року (далі - Закон № 2509-VIII))та частини першої статті 64 Закону № 2453-VI (у редакції, яка була чинною на час призначення позивачки на посаду судді), а також практику Верховного Суду (рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 9901/805/18, яке залишено без зміни постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року), зазначили, що право на зарахування стажу роботи в галузі права тривалістю три роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, установленими Законом № 2453-VI.

При цьому з посиланням на приписи вказаних норм і суд першої інстанції, і Велика Палата Верховного Суду погодились з висновками ВРП про те, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 на дату ухвалення спірного рішення ВРП становив 15 років 3 місяці 20 днів, який включав у себе 12 років 3 місяці 20 днів - стаж роботи позивачки на посаді судді та 3 роки - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення позивачки на посаду судді.

Разом з тим, статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частиною четвертою статті 3 КАС у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Виходячи саме з наведених нормативних приписів, колегія суддів суду першої інстанції та Велика Палата Верховного Суду дійшли правильного, на мою думку, висновку щодо застосування до спірних відносин положень частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 2509-VIII) про зарахування до стажу роботи на посаді судді також стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Водночас не можу погодитися із висновками як суду першої інстанції, так і більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про зарахування ОСОБА_1 на підставі приписів частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 2509-VIII) до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, лише трьох років стажу роботи у галузі права, що було передбачено частиною першою статті 64 Закону № 2453-VI (у редакції, яка була чинною на час призначення позивачки на посаду судді) як мінімальний стаж для набуття права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.

При цьому не погоджуюсь також й із тлумаченням приписів абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (доповнено згідно із Законом № 1798-VIII) як таких, що вказують на застосування норми частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 2509-VIII) лише разом із нормами того закону щодо вимог до кандидатів на посади суддів, який діяв на момент такого призначення (обрання), і виключають застосування відповідних норм Закону № 1402-VIII та, за тією ж логікою, інших законів, які приймались та набували чинності після втрати чинності відповідними нормами закону, що діяв на момент такого призначення (обрання).

У цьому аспекті вважаю за необхідне звернутись, насамперед, до висновків щодо тлумачення ст. 58 Конституції України у рішеннях Конституційного Суду України, яким неодноразово досліджувалися різні аспекти дії закону у часі.

Зокрема, у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший-другий пункту 2 мотивувальної частини).

За Рішеннями Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 та від 02 липня 2002 року № 13-рп/2002, дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

А у Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України виснував, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Як видається, саме з урахуванням вказаних висновків Конституційного Суду України і слід було тлумачити приписи абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (доповнено згідно із Законом № 1798-VIII).

Так, в абзаці четвертому пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (доповнено згідно із Законом № 1798-VIII) встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Виходячи з того, як викладена вказана норма, тлумачення її змісту вимагало з`ясування низки питань, зокрема:

- про які правовідносини йде мова у цьому пункті; коли вони виникли; чи закінчились ці правовідносини до набрання чинності Законом № 1402-VIII, чи й надалі тривають;

- яким чином слід розуміти вказівку: «зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)»;

- чи виключають дію норм Закону № 1402-VIII приписи абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону на правовідносини, які тривають і після набрання чинності Законом № 1402-VIII?

У відповідь на першу групу питань слід зазначити, що в абзаці четвертому пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII йде мова про правовідносини щодо визначення стажу роботи особи на посаді судді. За змістом вказаної норми можна визначити, що правовідносини, про які йде мова в абзаці четвертому пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, виникли ще до набрання чинності цим Законом, але тривали і надалі.

Стосовно припису про те, що судді «зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)», то його слід розцінювати лише як вказівку на ультраактивну (переживаючу) дію норм старого закону, які дозволяли зарахувати певний стаж, який не враховується за новим на той час законодавством - Законом № 1402-VIII.

Виходячи зі змісту абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, його приписи слід розуміти таким чином, що норми законодавства, яке діяло на день призначення (обрання) на посаду судді у частині визначення стажу роботи на цій посаді, матимуть субсидіарну дію стосовно норм чинного закону, за якими обчислюється цей стаж.

Іншими словами, якщо за правилами закону, що діяв на день призначення (обрання) особи на посаду судді, такій особі зараховувався до стажу роботи на цій посаді стаж, який за Законом № 1402-VIII не підлягає зарахуванню до стажу роботи на посаді судді, то така особа зберігає право на зарахування цього стажу, визначеного на підставі норм законодавства, що діяло на день її призначення (обрання).

Стосовно ж третього питання, то слід зазначити, що зі змісту абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII не вбачається прямої заборони на застосування норм Закону № 1402-VIII стосовно обчислення стажу роботи на посаді судді для суддів, які були призначені на цю посаду до набрання чинності цим Законом та продовжують її обіймати після набрання ним чинності.

А тому, якщо за Законом № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді особі може бути зараховано стаж, який не підлягав зарахуванню до цього стажу за правилами закону, що діяв на день призначення (обрання) особи на посаду судді, то такий стаж підлягає зарахуванню на підставі Закону № 1402-VIII.

Таким чином, можна дійти висновку, що приписи абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (доповнено згідно із Законом № 1798-VIII) містять додаткові гарантії щодо визначення стажу роботи на посаді судді для суддів, які були призначені до набрання чинності Законом № 1402-VIII, зокрема, гарантії незворотності дії в часі приписів Закону № 1402-VIII, які могли би погіршити їх становище щодо визначення стажу роботи на посаді судді, яке існувало за попереднім законодавством.

З огляду ж на те, що норми Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 2847-IX, яка була чинною на час ухвалення рішення ВРП щодо ОСОБА_1 ) покращували правове становище позивачки, оскільки дозволили зарахувати її стаж професійної діяльності у сфері права тривалістю щонайменше п`ять років, вважаю, що під час обчислення загального стажу роботи судді ОСОБА_1 і ВРП, і суд першої інстанції мали керуватися нормами саме цього Закону.

Окрім зазначеного, вважаю, що суд першої інстанції та Велика Палата Верховного Суду мали би застосувати системне та граматичне тлумачення приписів частини першої статті 116, частини другої статті 137 та частини першої статті 69 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 2847-IX, яка була чинною на час ухвалення рішення ВРП щодо ОСОБА_1 ).

Так, згідно з частиною першою статті 116 Закону № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Як зазначено у частині другій статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 2509-VIII) до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Відповідно ж до частини першої статті 69 Закону № 1402-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2704-VIII) на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.

З метою системного та граматичного тлумачення цих нормативних приписів слід було звернути увагу на таке.

Частина друга статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 2509-VIII) вказує про зарахування стажу (досвіду) «роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді». Водночас частиною першою статті 69 Закону № 1402-VIII встановлюються вимоги не лише щодо виду стажу, який надає право для призначення на посаду судді, - «стаж професійної діяльності у сфері права», але й вимоги щодо строку (тривалості) такого стажу - «щонайменше п`ять років».

При цьому, окрім конкретно визначеного частиною першою статті 69 Закону № 1402-VIII строку (тривалості) такого стажу лише стосовно його нижньої межі - «щонайменше п`ять років», звертає на себе увагу відсутність будь-якого обмеження у приписах частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону

№ 2509-VIII) щодо тривалості стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), який може бути зарахований до стажу роботи на посаді судді на підставі цієї норми.

Іншими словами, норма частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 2509-VIII) не містить будь-яких приписів, на кшталт, «…але не більше десяти років» чи «….у мінімально необхідному розмірі, визначеному у цьому законі для зайняття посади судді відповідного суду», які би встановлювали обмеження щодо строку (тривалості) стажу професійної діяльності у сфері права, який надає право на призначення на посаду судді та підлягає зарахуванню до стажу роботи на цій посаді.

Разом з тим, згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права, одним із складових якого є правова визначеність, що вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини (Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, від 23 січня 2020 року № 1-р/2020); обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування, є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом (Рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020).

Відповідно, тлумачення приписів частини першої статті 116, частини другої статті 137 та частини першої статті 69 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка була чинною на час ухвалення рішення ВРП щодо позивачки) у їх взаємозв`язку як таких, що обмежують стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), який може бути зарахований до стажу роботи на посаді судді на підставі цих норм, на мою думку, вказує на порушення такої вимоги принципу верховенства права, як правова визначеність.

Водночас, керуючись загальним принципом «jura novit curia» («суд знає закони»), з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно має здійснити правильну їх правову кваліфікацію та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

А тому вважаю, що на підставі норм частини першої статті 116, частини другої статті 137 та частини першої статті 69 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка була чинною на час ухвалення рішення ВРП щодо позивачки), до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді мав бути зарахований увесь стаж її професійної діяльності у сфері права.

Відповідно ж до довідки від 24 травня 2023 року, виданої керівником апарату Малиновського районного суду міста Одеси, стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді складає 12 років 01 місяць, а також наявний стаж роботи:

- із серпня 1986 року по жовтень 1989 року - слідчий відділу внутрішніх справ Фрунзівського райвиконкому Одеської області;

- із жовтня 1989 року по червень 1990 року - старший слідчий Фрунзівського районного відділу внутрішніх справ Одеської області;

- із червня 1990 року по лютий 1991 року - слідчий Приморського районного відділу внутрішніх справ м. Одеси;

- з лютого 1991 року по березень 1995 року - старший слідчий Приморського районного відділу внутрішніх справ м. Одеси;

- з березня 1995 року по липень 1997 року - старший слідчий слідчого відділу Приморського районного відділу м. Одеси;

- з липня 1997 року по квітень 1999 року - слідчий Жовтневого районного відділу м. Одеси;

- з квітня 1999 року по квітень 2003 року - старший слідчий організаційно-методичного відділення слідчого управління Одеського міського управління Міністерства внутрішніх справ;

- з квітня 2003 року по лютий 2004 року - старший слідчий в особливо важливих справах слідчої частини відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, СУ УМВС;

- з лютого 2004 року по грудень 2005 року - заступник начальника відділу - начальник слідчої частини відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, СУ УМВС;

- з липня 2010 року по березень 2011 року - начальник юридичного відділу ПП «Велес-СМ»;

- з квітня 2011 року по листопад 2013 року - суддя Луганського окружного адміністративного суду;

- з листопада 2013 року до часу видання довідки - суддя Малиновського районного суду м. Одеси.

А тому вимоги позивачки у частині зобов`язання ВРП зарахувати до стажу роботи судді 19 років та 4 місяці на посадах слідчого, старшого слідчого, заступника начальника - начальника слідчої частини та 9 місяців роботи на посаді начальника юридичного відділу (за винятком з цього трьох років, врахованих як стаж роботи в галузі права, необхідний для призначення на посаду судді), на мою думку, є обґрунтованими та підлягали частковому задоволенню.

За таких обставин не можу погодитися із висновками як суду першої інстанції, так і більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, лише трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у галузі права, що було передбачено Законом № 2453-VI як мінімальний стаж для набуття права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.

При цьому вважаю, що судами мали бути сформульовані висновки про те, як саме повинні застосовуватися відповідні норми права, такого змісту:

«Висновок щодо застосування приписів абзацу четвертому пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (доповнено згідно із Законом № 1798-VIII):

Припис абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII про те, що судді «зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)», слід розцінювати лише як вказівку на ультраактивну (переживаючу) дію норм старого закону, які дозволяли зарахувати певний стаж, який не враховується за новим на той час законодавством - Законом № 1402-VIII, а саме:

- якщо за правилами закону, що діяв на день призначення (обрання) особи на посаду судді, такій особі зараховувався до стажу роботи на цій посаді стаж, який за Законом № 1402-VIII не підлягає зарахуванню до стажу роботи на посаді судді, то така особа зберігає право на зарахування цього стажу, визначеного на підставі норм законодавства, що діяло на день її призначення (обрання);

- якщо за Законом № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді особі може бути зараховано стаж, який не підлягав зарахуванню до цього стажу за правилами закону, що діяв на день призначення (обрання) особи на посаду судді, то такий стаж підлягає зарахуванню на підставі Закону № 1402-VIII»;

«Висновок щодо застосування приписів частини другої статті 137 та частини першої статті 69 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 2847-IX)у їх взаємозв`язку:

Норми частини першої статті 69 та частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 2509-VIII) у їх взаємозв`язку не містять будь-яких приписів, які би встановлювали обмеження щодо строку (тривалості) стажу професійної діяльності у сфері права, який надає право на призначення на посаду судді та підлягає зарахуванню до стажу роботи на цій посаді. А тому на підставі вказаних норм Закону № 1402-VIII до стажу роботи особи на посаді судді має бути зарахований увесь стаж її професійної діяльності у сфері права».

З огляду на викладене, вважаю, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 вересня 2023 року необхідно було б скасувати та ухвалити нове, яким вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення ВРП від 13 червня 2023 року № 631/0/15-23 скасувати та зобов`язати розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення її у відставку з посади судді Малиновського районного суду м. Одеси з урахуванням усього наявного на час ухвалення оскаржуваного рішення ВРП стажу її професійної діяльності у сфері права, який надає право для призначення на посаду судді.

Суддя Великої Палати Верховного Суду В. В. Король