ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________

У Х В А Л А

"06" травня 2019 р. Справа № 902/281/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" б/н від 25.04.2019 про видачу дубліката наказу

за позовом: Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м.Дніпро

до: Фізичної особи - підприємця Саранчука Ігоря Миколайовича, с.Лука - Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область

про стягнення 102 397,91 грн

За участю секретаря судового засідання Кузьменко В.В.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися.

ВСТАНОВИВ :

Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" подано позов до Фізичної особи - підприємця Саранчука Ігоря Миколайовича про стягнення 102 397,91 грн з яких 53 788,81 грн - заборгованості за кредитом, 28 503,39 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом, 15 264,71 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 4 841,00 грн - заборгованості по комісії за користування кредитом.

Ухвалою суду від 05.03.2015 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/281/15.

05.05.2016 у справі № 902/281/15 винесено рішення яким позов задоволено в сумі 100 469,79 грн., з яких 53 788,81 грн - боргу, 28 503,39 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 01.10.2013 по 16.02.2015, 13 336, 59 грн - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором за період з 01.10.2013 по 16.02.2015, 4 841 грн - заборгованості по комісії за користування кредитом за період з 01.10.2013 по 01.02.2015. Судові витрати на проведення судової експертизи в сумі 13 305,60 грн та на судовий збір в сумі 2 047,96 грн покладено на відповідача.

23.05.2016 на виконання вказаного рішення суду видано відповідний наказ, який надіслано на адресу стягувача.

25.04.2019 до суду надійшла заява Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" б/н від 25.04.2019 про видачу дубліката наказу, яка згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Банаську О.О.

Ухвалою суду від 26.04.2019 справу № 902/281/15 прийнято до свого провадження новим складом суду для розгляду заяви Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" б/н від 25.04.2019. Також даною ухвалою вищевказану заяву призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.05.2019.

В судове засідання 06.05.2019 представники сторін не з'явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, ухвалою суду, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.

При цьому, суд зазначає, що в заяві б/н від 25.04.2019 представник позивача просить суд проводити судове засідання з розгляду заяви про видачу дублікату наказу за його відсутності.

В зв'язку з неявкою представників сторін судове засідання проводиться без фіксації судового процесу за допомогою технічних засобів.

В судовому засіданні розглянувши вказану заяву Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

05.05.2016 Господарським судом Вінницької області у справі № 902/281/15 винесено рішення яким позов задоволено в сумі 100 469,79 грн., з яких 53 788,81 грн - боргу, 28 503,39 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 01.10.2013 по 16.02.2015, 13 336, 59 грн - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором за період з 01.10.2013 по 16.02.2015, 4 841 грн - заборгованості по комісії за користування кредитом за період з 01.10.2013 по 01.02.2015. Судові витрати на проведення судової експертизи в сумі 13 305,60 грн та на судовий збір в сумі 2 047,96 грн покладено на відповідача.

23.05.2016 на виконання вказаного рішення суду видано відповідний наказ, який надіслано на адресу стягувача.

25.04.2019 на адресу Господарського суду Вінницької області від представника Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надійшла заява б/н від 25.04.2019 про видачу дубліката наказу від 23.05.2016 по справі № 902/281/15, у зв'язку з його втратою.

Вказана заява позивача (стягувача) мотивована втратою виданого Господарським судом Вінницької області наказу від 23.05.2016 у даній справі та не пред'явленням його до виконання.

На підтвердження втрати наказу Господарського суду Вінницької області від 23.05.2016 позивачем (стягувачем) надано довідку б/н від 25.04.2019 за підписом представника Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" О.С. Молодецького, в якій зазначено, що наказ Господарського суду Вінницької області від 23.05.2016 було втрачено.

Крім того, до заяви долучено лист Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області № 3376/15.3-25/03 від 27.02.2019, в якому зазначено, що наказ Господарського суду Вінницької області від 23.05.2016 на виконання до органу ДВС не надходив.

Також, до заяви додано платіжне доручення № ІНВ98В242N від 28.02.2019 про сплату судового збору за видачу дубліката наказу.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Згідно зі ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно із ст. 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до п. 19.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

При цьому, розглядаючи заяву позивача (стягувача) про видачу дублікату наказу судом враховується необхідність з'ясування дати закінчення строку пред'явлення виконавчого документа у даній справі до виконання.

Зокрема, як вказувалось вище у п. 19.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (чинна редакція на момент розгляду даної заяви) зазначено, що у разі втрати виконавчого документа суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Аналогічні за змістом положення містила ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) відповідно до якої у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання

Надаючи оцінку строку пред'явлення наказу у даній справі до виконання, в контексті встановлених обставин, суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів регламентовані Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 (ЗУ "Про виконавче провадження"), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У розумінні Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції від 02.06.2016) виконавчі дії виконавець вчиняє під час здійснення виконавчого провадження, а виконавче провадження, відповідно, - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень.

Згідно з п. 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції від 02.06.2016) виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені Законом від 02.06.2016.

У п. 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. у справі № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно п. 4 рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 № 3-рп/2001 Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Законом України "Про виконавче провадження" в редакції Закону чинній на момент видачі наказу суду від 23.05.2016 № 902/281/15, було встановлено строк для пред'явлення до виконання наказу суду, виданого на виконання судового рішення, в один рік з дня, наступного за днем набрання рішенням суду законної сили (частини 1, 2 статті 22 цього Закону).

05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016, яким збільшено строк пред'явлення виконавчих документів до виконання до трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили (частини 1, 2 статті 12 цього Закону).

Приписами пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Отже, законодавець збільшив до трьох років після набрання рішенням законної сили строк пред'явлення до виконання як наказів суду, виданих після набрання чинності 05.10.2016 Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016, так і наказів суду, які були видані на виконання судових рішень до 05.10.2016 та строк пред'явлення яких до виконання не сплив станом на 05.10.2016.

Тлумачення пункту 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції від 02.06.2016) у світлі вище наведеного свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02.06.2016. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02.06.2016 до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Отже, законодавцем визначено право стягувача на повторну видачу йому судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, наказу суду (його дубліката) як виконавчого документа, на підставі якого здійснюється примусове виконання судового рішення, прийнятого по суті спору.

При цьому, процесуальним законом встановлено часові межі на звернення стягувача до суду із заявою про видачу дубліката судового наказу та визначено їх до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Аналогічний по суті висновок зроблений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 905/6977/13, від 02.05.2018 у справі № 5016/149/2011 (17/6), від 28.12.2018 у справі № 910/11424/15 та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 553/1951/14-ц.

Як слідує з матеріалів даної справи, зокрема, листа № 3376/15.3-25/03 від 27.02.2019 Вінницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області станом на 27.02.2019 виконавчий лист (судовий наказ) № 902/281/15 виданий Господарським судом Вінницької області до органу ДВС не пред'являвся.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЗУ "Про виконавче провадження" (в редакції від 21.04.1999 зі змінами, чинній на момент видачі наказу у даній справі) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЗУ "Про виконавче провадження" в редакції чинній на момент видачі наказу).

Із урахуванням викладеного видний Господарським судом Вінницької області на виконання рішення суду даній справі наказ від 23.05.2016 мав бути пред'явлений до виконання позивачем (стягувачем) до 23.05.2017.

В свою чергу, Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 р. (діюча редакція) набрав чинності 05.10.2016.

З огляду на вказане вище на момент набрання Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 строк пред'явлення до виконання наказу № 902/281/15 виданого 23.05.2016 за попередньою редакцією Закону становив 1 рік не сплинув.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ "Про виконавче провадження" (у редакції від 02.06.2016) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та наведені приписи законодавства, датою закінчення строку пред'явлення наказу у даній справі є 23.05.2019.

З огляду на вказане у даному випадку підлягає застосуванню спеціальна норма - приписи чинного на момент звернення позивача із заявою про видачу дубліката наказу суду Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016, пунктом 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" якого законодавцем поширено його дію на правовідносини, що виникають при пред'явленні стягувачами до виконання виконавчих документів, виданих до набрання чинності цим Законом, в частині визначення строків пред'явлення виконавчих документів до виконання за новою редакцією Закону.

За вказаних обставин, заяву про видачу дублікату наказу позивачем (стягувачем) подано в межах строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.

З огляду на вказане у своїй сукупності, суд дійшов висновку про задоволення заяви позивача (стягувача) б/н від 25.04.2019 про видачу дублікату наказу від 23.05.2016 у справі № 902/281/15.

Дійшовши висновку про видачу дублікату наказу, суд також зважає на практику Європейського суду з прав людини, яка згідно із ч. 4 ст. 11 ГПК України підлягає застосуванню судом при розгляді справ як джерело права.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України").

Невиконання державою винесеного на користь підприємства-заявника рішення становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Суду у справі "Силенок і Техносервіс-плюс проти України").

Відповідно до п. 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греці" для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "суду".

За змістом п. 32 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Наталія Михайленко проти України" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шмалько проти України" суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Відповідно до п. 4.2 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ромашов проти України" невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Таким чином, основною ідеєю права на судовий захист (права на суд) є не лише прийняття судом рішення про захист прав та інтересів особи, а й виконання зазначеного судового рішення, яке в країні, що поважає верховенство права, не може залишатися невиконаним та є складовою частиною судового розгляду. При цьому на державу в особі її органів влади, в тому числі й суду, покладається забезпечення реалізації зазначеного права.

Керуючись ст.ст. 18, 46, 232, 233, 234, 235, 240, 242, 326, п.п. 19.4 п. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Заяву Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" б/н від 25.04.2019 про видачу дубліката наказу від 23.05.2016 у справі № 902/281/15 задовольнити повністю.

3. Видати стягувачу - Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" - дублікат наказу Господарського суду Вінницької області від 23.05.2016 у справі № 902/281/15.

4. Згідно зі ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

5. За приписами п.п. 19.4 п. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України ухвалу про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржено окремо від рішення суду першої інстанції до Північно-західного апеляційного господарського суду.

6. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник ухвали надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Дата складання повного тексту ухвали 06.05.2019

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094.

3 - представнику позивача Молодецькому О.С, - вул. Келецька, 69 А, м. Вінниця, 21000.

4 - відповідачу - вул. Незалежності, буд.38, с. Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, 23234.