Справа №2а– 458

2010 рік

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

19 лютого 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого                                                               - судді  Іваненко Ю.Г.

при секретарі                                                         -  Арнаутові Я.Б.,

з участю позивача                                                          -  ОСОБА_1

представника відповідача УПФУ в

Голосіївському р-ні м. Києва                                       -  Компанець Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу за позовною заявою

                              ОСОБА_1

до                          Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському

                              районі  м. Києва

про                        визнання дій неправомірними та зобов’язання чинити дії,

В С Т А Н О В И В:

      Позивач звернувся до суду з позовною заявою до УПФУ  в Голосіївському р-ні  м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов’язання чинити дії.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач у зв'язку із захворюваннями пов'язаними з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС,  є інвалідом 3 групи та має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії.

Згідно ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорії 1 встановлюються у вигляді: державної пенсії;  додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по 3 групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, відповідно до ст. 50 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: - інвалідам 3 групи - 60 процентів мінімальної пенсії за віком.

Крім того, ч. 3 ст. 67 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено підвищення розміру пенсії, визначеного відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1 у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму. Однак посадові особи Управління Пенсійного фонду України, в Голосіївському районі м. Києва не виконують положення ст.ст. 50, 54, 67 Закону № 796-ХІІ, та у грудні 2009р. позивач звернулась до УПФ в Голосіївському районі м. Києва з проханням провести нарахування та виплату державної пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до ст.ст. 50, 54, 67 Закону № 796-ХІІ.

Однак відповідач не задовольнив зазначених вимог, посилаючись у своєму листі від 31.12.2009р. № 2889/12/1-2530 на відповідні постанови Кабінету Міністрів України, які є підзаконними нормативно-правовими актами, в зв’язку з чим позивачка звернулася до суду з даним позовом.  

    В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача УПФУ в Голосіївському р-ні м. Києва -  Компанець Т.Б. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на письмові заперечення, а саме, на те, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва та отримує державну пенсію та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю, як інвалід III групи та постраждалий 1 категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", роз'яснення порядку його застосування провадиться на підставі рішень Кабінету Міністрів України, які є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання.

Закон України "Про прожитковий мінімум" не дає чіткого визначення розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки лише зазначає, що прожитковий мінімум застосовується для визначення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком визначено ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058-ІУ - «у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом».

Але ч. 3 ст. 28 встановлено, що «мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом», тобто з Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Таким чином, вимоги позивача про те, що мінімальна пенсія за віком при нарахуванні додаткової пенсії на підставі статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" повинна визначатися згідно із Законами України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", про Державний бюджет України на відповідний рік суперечать законодавству. Відповідно до вимог вказаного законодавства немає правових підстав для перерахунку пенсії позивача у бік збільшення на підставі зазначених нормативно-правових актів.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із Законом України про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 пункт 28 Розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2006р. № 107-УІ визнано таким, що не відповідає Конституції України. Тобто, пункт 28 Розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" втратив свою чинність з 22 травня 2008 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2008 р. № 530, були зазначені мінімальні розміри пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується в розмірі - 15 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

З 01.01.2009 року набув чинності Закон України "Про державний бюджет України на 2009 рік", яким встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, встановлюється в розмірах соціальних і демографічних груп населення, встановлюється в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.

Відповідно загальний розмір пенсії позивачки з 01.11.2009 р. склав 845,95 грн., в тому числі: основний розмір пенсії по інвалідності-760,00 грн., додаткова пенсія - 85,95 грн.( 573,00 грн. прожитковий мінімум х15 %)

Вислухавши думку позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню, з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІУ, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування під час реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.99 № 966-ХІУ, а також Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. № 2017-ІП.

 Згідно ст. 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії - встановлені законами, зокрема, мінімальні розміри пенсійного забезпечення, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Отже, нижчий розмір державної та додаткової пенсії повинен розраховуватися позивачам, виходячи із розмірів наведених в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Однак відповідач не здійснює виплати позивачеві зазначених сум пенсій.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, види пенсійного забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

 Крім того, пунктом 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацем першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 пункт 28 Розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2006р. № 107-УІ визнано таким, що не відповідає Конституції України. Тобто, пункт 28 Розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" втратив свою чинність з 22 травня 2008 року.

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

 Отже, беручи до уваги викладене, цілком правомірно застосовувати норми частини 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для розрахунку пенсій визначених ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС застосуванню підлягають ст. 50 та 54 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. № 530 та від 16.07.2008р. № 654, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Крім того, посилання відповідача на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України, ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо визначення розміру та виплати пенсій не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Також, до ст.. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини " від 23 лютого 2006 року № 3477 -IV, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського Суду з прав людини у справах, проти України: зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського Суду з прав людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

      Як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини, зокрема, справа "Качко проти України" , " Бурдов проти Росії , №59498/00, пар. 35, ЕСНR 2002 -III (mutatias mutandis), справа Y vonne van Duyn v. Hoffice ( Саse 41/74 van Duyn v. Office; справа про принцип юридичної визначеності), а також ВСУ акцентує увагу на те, що реалізація особою прав, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Крім того, у випадках коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

    Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності, а позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягають задоволенню.

Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст. 92 КУ, Законами України «Про прожитковий мінімум», "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини ”, ст. ст. 2, 4, 8, 17, 71, 72, 99, 100, 102, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

    Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі  м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов’язання чинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва зробити перерахунок та сплачувати ОСОБА_1 державну пенсію у розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 60% мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.11.2009р. з дотриманням правових позицій ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням раніше проведених виплат.

     Постанова  може бути оскаржена протягом  місяця.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

                    ГОЛОВУЮЧИЙ                             Ю.Г.ІВАНЕНКО