Справа № 2-140/09

РІШЕННЯ

І м е н е м  У к р а ї н и

16 жовтня 2009 року  Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді     Новака А.В.

при секретарі             Миколайчук Т.С., Кухарській Н.А., Чібісовій М.О.,

                                    Кравцові С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в міста Києві цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання договору кредиту,

в с т а н о в и в :

         позивач звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом про стягнення заборгованості за договором кредиту. Свої вимоги обгрунтовує тим, що 13.04.2006 року позивач та відповідач уклали договір кредиту № К3V0АК01954306. Відповідно до п. 1.1 договору кредиту, позивач зобов’язався надати відповідачу кредит у виді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 39  789,22 доларів США на купівлю автомобіля та 18 210,36 доларів США на сплату страхових платежів, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами, комісію у строки та в порядку, втановлених договором кредиту.

Відповідно до п. 1.1. договору кредиту, відповідач в період з 13 по 17 число кожного місяця зобов’язаний сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 0,88 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,25% щомісяця від суми виданого кредиту; 774,64 долари США для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат банку відповідно до п.п. 2.2.9, 4.3 договору кредиту.

Згідно п. 3.2 договору кредиту, у випадку порушення зобов’язань за договором кредиту, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,50 % на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 4.1 договору кредиту, за порушення термінів оплати відсотків відповідач зобов’язаний сплатити пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу.

Тобто ЗАТ КБ «ПриватБанк» виконав свої зобов’язання за кредитним договором у повному обсязі. Відповідач, в свою чергу, виконав свої зобов’язання частково. А тому позивач вважає, що на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України має право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, розмір якої складає 60 543,93 долари США.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом позовні вимоги    підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач за первісним позовом вимоги ЗАТ КБ «ПриватБанк» не визнав у повному обсязі та звернувся до суду із зустрічним позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою розірвання договору кредиту внаслідок порушення прав споживача, мотивуючи її тим, що 13.04.2006 року між сторонами було укладено договір кредиту, відповідно до якого відповідач надав позивачу кредит на суму 39 789,22 доларів США на умовах, визначених договором кредиту. При укладенні договору сторонами були виконані всі умови, необхідні для його укладення. Умови договору виконувались належним чином, не виникало жодних непорозумінь.

17.02.2007 року у відповідності до п. 1.1. договору кредиту ОСОБА_2, мав на меті внести щомісячний платіж через Либідське відділення Печерської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» у розмірі 774,64 долари США, але касир повідомив, що банком нараховано штрафні санкції у розмірі 100 доларів США за прострочення сплати щомісячного платежу, при цьому йому була надана квитанція, відповідно до якої ОСОБА_2 проводив розрахунки не 17.02.2007 року, а 19.02.2007 року, за що і був нарахований штраф. На вимогу провести платіж дійсною датой здійснення платежу касир мені повідомила, що операційна система банку сама визначає дату здійснення банківської операції, а також сама встановлює належні штрафні санкції. На прохання позивача касир зробила відмітку у квитанції про те, коли саме була здійснена операція.

16.06.2007 року ОСОБА_2 намагався здійснити черговий щомісячний платіж, але працівник банку повідомив, що відповідно до даних, які містяться в операційній системі ЗАТ КБ «ПриватБанк», за позивачем рахується заборгованість по кредиту, розмір якої складає близько 2500 доларів США. Щомісячний платіж може бути внесений тільки після повного погашення заборгованості.

Того ж дня, 16.06.2007 року ОСОБА_2 подав до Центрального відділення Печерської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» заяву, в якій була викладена ситуація, що склалася між ним та банком, з вимогою визнання прострочення внесення щомісячного платежу наслідком дій працівників відповідача, оскільки вважав, що не повинен сплачувати боргів, яких не має.

ОСОБА_2 велись перемовини з посадовими особами банку з метою врегульвання ситуації, що склалась між ним, як клієнтом банку, та банком. Проте, жодних дій щодо усунення непорозумінь з боку працівників ЗАТ КБ «ПриватБанк» вчинено не було. Операційна система рахувала за ним борг та не приймала щомісячних платежів по сплаті кредиту.

Як стало відомо ОСОБА_2 пізніше, дана ситуація виникла  внаслідок безпідставних, виходячи з умов договору, дій працівників банку, зокрема, внаслідок сплати відповідачем від імені позивача страхового платежу за неіснуючим договором страхування його автомобіля, що був предметом застави для забезпечення повернення кредиту за договором кредиту.

Пояснив, що 13.04.2006 року при укладенні договору кредиту між ОСОБА_2 та ЗАТ СК «Інгосстрах» на вимогу відповідача дійсно був укладений строковий договір страхування наземного транспорту №  К3V0АК01954306. Стороною даного договору був представник банку, який діяв від імені страхової компанії. Укладання даного договору страхування було головною умовою отримання кредиту.

Відповідно до п. 10 договору страхування, строк його дії з 13.04.2006 року по 12.04.2007 року включно. При бажанні страхувальника та виконанні ним відповідних умов, договір страхування пролонговується далі на той самий строк.

Але ОСОБА_2 не було виявлено бажання пролонговування даного договору страхування, а також ним не було надано нікому повноважень щодо  пролонгування договору страхування від його імені.

Крім того відповідно до п.п. 2.3.3 договору кредиту, у разі відмови позичальника в переоформленні договору страхування, банк має право здійснити внаслідок цього певні дії, в переліку яких відсутнє право відповідача вносити страховий платіж за неіснуючим договором страхування, визнавати даний платіж боргом за договором кредиту та вимагати від позичальника його повернення, у зв’язку з чим не приймати щомісячних платежів, визначених договором. А тому позивач за зустрічним позовом вважає дії відповідача неправомірними та такими, що порушують умови договору та права ОСОБА_2, як споживача.

17.08.2009 року позивач подав до ЗАТ КБ «ПриватБанк» заяву з вимогою усунення порушення його прав, як споживача. Але жодної відповіді отримано не було. Того ж дня ОСОБА_2 було подано заяву про намір розірвати договір кредиту у зв’язку з порушенням відповідачем умов договору кредиту та Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач звертався до працівників банку з вимогою надання інформації щодо фактично сплачених ним коштів за договором кредиту та повідомити, яка саме сума була сплачена в рахунок погашення суми кредиту, а яка – в рахунок погашення процентів та інших платежів. Проте, банком жодної інформації надано не було. А тому просить суд розірвати договір, укладений між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк».

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Так, 13.04.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту № К3V0АК01954306. Відповідно до п. 1.1 договору кредиту, позивач зобов’язався надати відповідачу кредит у виді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 39 789,22 доларів США на купівлю автомобіля та 18 210,36 доларів США на сплату страхових платежів, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами, комісію у строки та в порядку, втановлених договором кредиту /а.с. 7-8/.

Судом встановлено, що укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 договір кредиту відповідає вимогам ст.ст. 1054-1055 ЦК України.

Відповідно до п. 1.1. договору кредиту, відповідач в період з 13 по 17 число кожного місяця зобов’язаний сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 0,88 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,25% щомісяця від суми виданого кредиту; 774,64 долари США для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат банку відповідно до п.п. 2.2.9, 4.3 договору кредиту.

Згідно п. 3.2 договору кредиту, у випадку порушення зобов’язань за договором кредиту, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,50% на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 4.1 договору кредиту, за порушення термінів оплати відсотків відповідач зобов’язаний сплатити пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу.

Під час підписання договору кредиту сторонами були дотримані усі передбачені умови щодо його укладення.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просить розірвати договір, укладений між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк», у зв’язку з порушенням банком Закону України «Про захист прав споживачів».

ОСОБА_2 мотивує свої вимоги тим, що при укладенні договору були порушені норми діючого законодавства, які дають підстави розірвати договір кредиту.

Так, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Несправедливою є, зокрема, умова договору про встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Саме таким виконавцем є ЗАТ КБ «ПриватБанк», оскільки лише за його рішенням надається або не надається кредит.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець – це суб’єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Послуга – це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

З умов договору кредиту не вбачається, що кредит наданий для підприємницької діяльності, а тому правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про захист прав споживачів».

Враховуючи викладене, несправедливими у договорі кредиту є наступні умови: положення договору, що міститься у п. 1.1 кредитного договору стосовно валюти платежів, який зобов’язує позивача сплачувати проценти за користування кредитом виключно у доларах США; положення договору, що міститься у п. 1.1 договору кредиту про фіксовану процентну ставку – 0,88% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Дані положення є дуже жорсткими, що призвело до виникнення дисбалансу договірних прав та обов’язків між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, що завдає шкоди останньому.

Відповідно до ч.ч. 5,6,7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Крім того, у разі визнання несправедливим положення договору про сплату фіксованої процентної ставки виключно у валюті кредиту, автоматично змінюється положення договору, яким передбачені конкретні суми грошових коштів, які підлягають сплаті. Зокрема, умова договору кредиту про обов’язок ОСОБА_2 по сплаті процентів виключно у доларах США є несправедливою умовою, а тому відповідно змінюється положення договору в частині розміру платежів і конкретних сум, виходячи з процентної ставки – 0,88% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 2.3.1 договору кредиту, банк має право збільшувати розмір процентної ставки  за користування кредитом при зміні кон'юктури ринку грошових ресурсів України, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з доларом США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки.

30.10.2009 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» на адресу ОСОБА_2 було направлено повідомлення про підвищення відсоткової ставки за договором кредиту, розмір якої, починаючи з 01.11.2008 року, складатиме 12,6% на рік /а.с. 167/.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, належного повідомлення ОСОБА_2 про зміну умов договору кредиту здійснено не було. Таким чином банком було порушено договір, тим самим позивача за первісним позовом було позбавлено того, на що він розраховував при його укладенні.

Відповідно до п. 5.3 Договору кредиту, припинення дії даного договору здійснюється відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за порушення за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

А тому договір кредиту підлягає розірванню з вищевикладених підстав.

На основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності,  встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні первісного позову ЗАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за договором кредиту у повному обсязі.

Вимоги  ОСОБА_2, викладені у зустрічному позові та підтримані ним у судовому засіданні, підлягають задоволенню з викладених вище підстав.

Крім цього, судові витрати розподілити у відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 27, 88, 122, 123, 157, 204, 213, 218, 222 ЦПК України, -                  

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту – відмовити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання договору кредиту » - задовольнити повністю.

Кредитний договір № К3V0АК01954306 від 13.04.2006 року, укладений між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2, - розірвати .

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення протягом десяти днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги – протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Зазначені заяви та апеляційна скарга подаються до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва, або в порядку ч. 4. ст. 295 ЦПК України.

Суддя                                                                                       А. Новак