Справа НОМЕР_42-ц-3736/2006 р. Головуючий 1 інстанції - Журавель В.А.
Категорія: право власності на житло Доповідач - Пшенічна Л.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 липня 2006 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного
суду Харківської області у складі: головуючого судді - Пшенічної Л.В., суддів колегії - Яцини В.Б., Солодкова А.А.
при секретарі - Шевченко О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 травня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця", ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та спонукання до укладання договору найму житлового приміщення, -
встановила:
В лютому 2005 року ОСОБА_1 звернулась до Червонозаводського районного суду з зазначеним позовом і просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане на ім'я ОСОБА_2 на підставі розпорядження адміністрації Південної залізниці від 22 квітня 2002 року реєстр. НОМЕР_1, зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації 8 травня 2002 року реєстр. НОМЕР_2; зобов'язати відповідача укласти з нею договір найму та надати в користування квартиру НОМЕР_3, що розташована за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1
В обґрунтування позову посилалась на те, що у 1956 році вона почала свою трудову діяльність на Південній залізниці. У 1966 році їй була надана службова однокімнатна квартира НОМЕР_3 у АДРЕСА_1. У цій квартирі вона проживала разом із сином до 1988 року. До того часу у сина вже була своя сім'я, він також працював на Південній залізниці і йому виділили у користування квартиру НОМЕР_4 у цьому ж будинку. Позивач звернулася з прохання до адміністрації залізниці про виділення їй квартири НОМЕР_3, однак їй було роз'яснено, що ця квартира використовується як службове приміщення і запропоновували їй АДРЕСА_2, де вона прожила 11 років з 1992 по 2003 рік. У 2003 році у її паспорті було поставлено штамп, що вона зареєстрована разом із сином в квартирі НОМЕР_4 по АДРЕСА_1, при цьому її було виселено із АДРЕСА_2і тому вона була вимушена поселитися знов у квартиру НОМЕР_3 АДРЕСА_1, яка до того часу перестала бути службовим приміщенням і була пустою. Вона знов звернулася до адміністрації підприємства з проханням зареєструватися за цією адресою, але отримала відмову. Вона вселилася в цю квартиру і проживає до цього часу. У квітні 2004 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 і тільки тоді вона дізналася, що спірна квартира приватизована і він є власником цієї квартири. Вважає, що приватизація була проведена з грубим порушенням законодавства - відповідач у спірній квартирі ніколи не проживав, не міг вважатися її наймачем. Крім того, позивача незаконно виселили без надання іншого приміщення, незаконно зареєстрували за місцем проживання сина, погіршили її житлові умови, незаконно приватизували спірну квартиру.
Представник відповідача СТГО "Південна залізниця" позовні вимоги не визнала, пояснила, що спірна квартира була виділена ОСОБА_2 на підставі діючого законодавства, а саме: спільного рішення адміністрації та профкому. У квітні 2002 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на квартиру, на той час він був наймачем спірної квартири близько трьох місяців. Спірна квартира позивачці не виділялась, в цій квартирі вона не проживала з 1998 року, взагалі позивач зареєстрована у квартирі НОМЕР_4 АДРЕСА_1 разом із сином. Згідно із даними квартирного обліку позивач потребує поліпшення житлових умов, їй дворазово пропонувалися квартири, але вона від них відмовлялась.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, зазначив, що квартира була виділена йому підприємством у 2001 році. Позивач в той час в ній не проживала, ключі від цієї квартири знаходились в нього, вони були передані йому колишнім наймачем цієї квартири ОСОБА_3 Постійно проживати в спірній квартирі було неможливо оскільки вона знаходилась у поганому стані і потребувала ремонту. Відповідач на довгий час виїжджав до Росії тому ремонт у квартирі не робив, а коли повернувся, то виявив, що двері квартири закладено цеглою і доступу у цю квартиру він не має. Вказує на те, що позивачці було відомо про те, що спірна квартира виділена йому і він її приватизував.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 травня 2006 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушені норми процесуального і матеріального права просить його скасувати та направити справу на новий розгляд.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Суд не встановив з якого часу ОСОБА_2 працював у відповідача і не дав належної оцінки правомірності виділення йому спірної квартири. Дав не вірно оцінку показанням свідків та не притягнув до участі у справі дружину її сина ОСОБА_4.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлено, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи ОСОБА_1. у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача відносно того, що ОСОБА_2 не мав права на приватизацію спірної квартири тому, що не проживав там, а також те, що Південна залізниця грубо порушила її права, незаконно виселила, погіршила її житлові умові, є необгрунтованими.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю відповідають обставинам справи, яким суд дав вірну оцінку.
Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, які свідчать про те, що позивачка проживала в спірній квартирі до 1988 року, потім до 2003 року проживала вАДРЕСА_2, у спірну квартиру НОМЕР_3 АДРЕСА_1 вселилася після 2003 року, про це позивачка вказує в позовній заяві і не заперечувала у судовому засідань
ОСОБА_2 спірну квартиру отримав 17 грудня 2001 року (а.с. 68), а приватизував її 22 квітня 2002року, про що свідчить свідоцтво про право власності (а.с.72).
Згідно п.4 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" право на приватизацію квартир державного житлового фонду одержують громадяни України які постійно проживають в цих квартирах.
ОСОБА_1 вселилася в спірну квартиру в кінці 2003 року самовільно, без дозволу власника квартири, тоді коли вона вже була власністю відповідача ОСОБА_2
На час виділення цієї квартири ОСОБА_2 та її приватизації вона там не проживала, а тому не набула права на проживання та приватизацію і питання проживання в спірній квартири та її приватизації з боку ОСОБА_3 ніяким чином не порушують житлові права позивачки.
Згідно зі ст. 10 і 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а ст.11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи на підставі доказів поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позивачка не довела свій позов.
Що стосується доводів апеляційної скарги відносно притягнення до участі у справі ОСОБА_4, то рішення суду ніяким чином не зачіпає її права, а тому такі вимоги не грунтуються на законі.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які привели до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія судової палати,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 травня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.