Справа № 22ц – 240/10 Головуючий у 1 інстанції – Пушкарчук В.П.
Категорія: 21 Доповідач - Свистун О.В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 лютого 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Шевчук Л.Я.,
суддів Подолюка В.А., Свистун О.В.,
при секретарі Матюхіній О.Г.,
з участю представника позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним
за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду від 09 грудня 2009 року,
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним покликаючись на те, що при укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, 04 жовтня 2004 року договору дарування, останній був хворим, не розумів значення своїх дій та був неосудним. А тому даний договір не може бути дійсним. Просив визнати договір дарування недійсним.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 09 грудня 2009 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним задовольнено.
Визнано недійсним договір дарування 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 ум. Луцьку, який укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 04 жовтня 2004 року та зареєстрований у реєстрі приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області за № 3853.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 1030 грн. судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 вказують на незаконність рішення суду із-за неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, просять рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові повністю.
В апеляційній скарзі відповідач і представник відповідача зазначають, що суд першої інстанції не врахував доводів відповідача, що позивач не є спадкоємцем на дане спадкове майно, оскільки не є рідним сином померлого, а відтак і не може бути позивачем по справі. Також, судом не звернуто увагу на підстави за якими позивач просить визнати договір дарування недійсним, проте задовольняє позов за іншими підставами. А отже, суд при вирішені даної справи вийшов за межі позовних вимог.
В судовому засідання відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу з підстав зазначених у ній.
Заперечуючи апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції повно дослідив зібрані докази, встановив всі обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, відповідача та її представника, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Так, з матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_2 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 згідно свідоцтва про право власності на житло виданого 22 квітня 1993 року /а.с. 39/.
04 жовтня 2004 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_2 2/3 частини квартири за НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 /а.с. 22/. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом та зареєстровано в реєстрі за № 3853.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Таким чином, після їх смерті
відкрилася спадщина на 2/3 частини квартири. Власником 1/3 частини квартири є внук спадкодавців, ОСОБА_4
Відповідно до ст.. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Отже, укладати такі угоди може фізична особа, яка має на праві власності майно та є дієздатною.
У відповідності до ст.. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.
Як вбачається з акту № 370 посмертної судово-психіатричної експертизи у ОСОБА_5 виявлялися в період, що відноситься до часу вчинення договору дарування 04 жовтня 2004 року ознаки судинної деменції, тому він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Таким чином, судом встановлено, що дарувальник на час укладення договору дарування не міг керувати своїми діями та розуміти їх.
Згідно із ст.. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Оскільки дарувальник помер, а позивач ОСОБА_4 вважає себе спадкоємцем на спадкове майно, оскільки є сином померлого ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого 07 грудня 1958 року /а.с. 61/, то відповідно до вимог вищезазначеної норми права має право звертатися за захистом своїх прав.
Крім того, покликання відповідача та її представника, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, так як задовольнив позовні вимоги не по тих підставах які зазначені в позовній заяві, а по інших, спростовуються технічним записом судового засідання суду першої інстанції. Судом першої інстанції під час розгляду справи було уточнено підстави по яких позивач просить визнати договір дарування недійсним. Позивач вказав, що просить визнати договір дарування недійсним, оскільки батько хворів, не розумів значення своїх дій, не міг керувати ними.
Покликання відповідача та її представника, що позивач не може бути позивачем по справі, оскільки ОСОБА_4 не є рідним сином спадкодавця та не прийняв спадщину, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4, померлий ОСОБА_5 записаний його батьком. Отже, позивач ОСОБА_4 як спадкоємець першої черги має право претендувати на спадкове майно.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду, які зазначені в рішенні суду.
Однак, стягуючи в користь позивача судові витрати суд вважав, що це спір майнового характеру. Як вбачається з роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, п.31-у справах про визнання право- чинів недійсними без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору.
Отже, на користь позивача із відповідача слід стягнути 8 грн. 50 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи. Відповідно в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст.ст.307. 309, 314, 316,317,319,218 ЦПК України, колегія судді
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 09 грудня 2009 року в даній справі в частині стягнення судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 – 38 грн. 50 коп. судових витрат.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий /підпис Судді /підпис/ /підпис/
З оригіналом згідно
Суддя апеляційного суду О.В.Свистун