Справа № 22ц-121 / 10 Головуючий у І інстанції – Храновська Н.В.
Категорія № 45 Доповідач – Свистун О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2010 року місто Луцьк
Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі колегії суддів:
головуючого – судді Шевчук Л.Я.
суддів Свистун О.В., Подолюк В.А., .
при секретарі Матюхіній О.Г.,
з участю представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача – Шацької селищної ради про встановлення земельного сервітуту
за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на заочне рішення Шацького районного суду від 08 вересня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 вказує на незаконність рішення суду із-за не повного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким в задоволені позову відмовити повністю.
Заочним рішенням Шацького районного суду від 08 вересня 2009 року позов задоволено повністю.
Встановлено постійний, платний земельний сервітут у виді права проїзду автомобільним транспортом на земельну ділянку ОСОБА_3, яка знаходиться по АДРЕСА_1 через ліву частину земельної ділянки, шириною 3,5 м., що знаходиться по АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_4.
Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3- 7 грн.50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 8 грн.50 коп. витрат за сплату судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 вказує, що суд першої інстанції не дослідив та не дав юридичної оцінки договору купівлі-продажу земельної ділянки, який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 14 травня 2001 року. Вважає, що Державний акт на право приватної власності на землю, виданий позивачу є не дійсним, а відтак задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_3 є порушенням права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, яку він придбав без будь-яких обтяжень.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала з підстав у ній зазначених.
Представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив, оскільки вважає, що заочне рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки згідно Державного акта на право приватної власності на землю. Оскільки до даної земельної ділянки немає під»їздного шляху, таким чином без встановлення земельного сервітуту доступ до неї є неможливим.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь в справі,
перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,06 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, який виданий 05 червня 2001 року на підставі договору купівлі-продажу /а.с.6/. Цільове призначення даної земельної ділянки обслуговування житлового будинку та господарських споруд.
Судом першої інстанції встановлено, що до земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_3 відсутній під»їздний шлях, що вбачається з топографо-геодезичної зйомки земельних ділянок /а.с.48,66/.
Відповідно до ст.. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки (земельний
сервітут) для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно із ст.. 98 ЗК України право земельного сервітуту - є право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне, постійне або строкове користування чужою земельною ділянкою.
Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи № 28 від 29 липня 2009 року /а.с. 56-58/ з точи зору існуючої забудови земельних ділянок сусідніх землекористувачів та землевласників, забезпечення під»їздного шляху у виді проїзду автотранспортом до земельної ділянки ОСОБА_3, яка знаходиться на АДРЕСА_2, без встановлення земельного сервітуту для проїзду на суміжній земельній ділянці, не можливе.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги позивача про встановлення земельного сервітуту підставні.
Відповідно до ст.. 402 ЦК України, ст. 100 ЗК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Судом встановлено, що сторони не встановили земельний сервітут шляхом укладення договору, і особа, яка вимагає встановлення сервітуту вимушена була звернутися в суд із позовом.
Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,18 га за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується Державними актами на право приватної власності на землю, виданими 14 серпня 2003 року та 10 квітня 2008 року на підставі договору дарування .
Крім того, судом встановлено, що під»їздний шлях до земельної ділянки позивача з часу її придбання був по земельній ділянці, яка належить на даний час відповідачу ОСОБА_4
З висновку експерта /а.с. 56-58 / слідує, що враховуючи містобудівну ситуацію, яка склалася в районі розташування земельної ділянки ОСОБА_3, можливе встановлення земельного сервітуту для проїзду автомобільним транспортом до даної земельної ділянки через земельну ділянку ОСОБА_4 і ширина проїзду повинна складати 3,5 м. Також, висновком експерта зазначено, що можливий ще один варіант встановлення земельного сервітуту це на суміжній земельній ділянці ОСОБА_7
Однак, з врахуванням того, що це однакове обтяження для власників обох суміжних ділянок , суд прийшов до правильного висновку, що земельний сервітут необхідно встановлювати на одній суміжній земельній ділянці ОСОБА_4 як встановлено висновком експерта. Отже, задовольняючи вимоги позивача про встановлення земельного сервітуту суд першої інстанції керувався зібраними доказами по справі та вимогами матеріального і процесуального права.
Покликання відповідача в апеляційній скарзі щодо недійсності Державного акту на право власності на землю, виданого ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, оскільки даний акт на час вирішення справи по суті є дійсним та ніким не скасований. Будь-яких доказів відповідач та його представник щодо недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_3 суду не надав.
Крім того, відповідно до ст.. 98 ЗК України встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Рішенням суду встановлено постійний платний земельний сервітут, а відтак будь-які права власника даної земельної ділянки не порушені.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення ухвалене відповідно до вимог чинного законодавства.
Керуючись ст.ст 307, 308,313, 314, 315, 317, 319, 218 ЦПК України колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 відхилити.
Заочне рішення Шацького районного суду від 08 вересня 2009 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підпис/ /підпис/
З оригіналом згідно
Суддя апеляційного суду О.В.Свистун