22-ц/775/1612/2014(м)
263/8828/13-ц
Єдиний унікальний номер: 263/8828/13ц
Номер провадження: 22ц-775/1612/2014(м)
Категорія 5
Головуючий в першій інстанції – ОСОБА_1
Доповідач – Супрун М.Ю.
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 грудня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Супрун М.Ю.
суддів Осипчук О.В., Мироненко І.П.,
при секретарі Брежнєві Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на будинок за набувальною давністю,
за апеляційною скаргою прокурора міста Маріуполя на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2013 року,-
В С Т А Н О В И В :
В серпні 2013 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який в ході розгляду справи уточнив і в обґрунтування зазначив, що у 1998 році він з відповідачами в простій письмовій формі уклав договір купівлі-продажу будинку, що розташований за адресою: м. Маріуполь, вул. Шевченка, буд. № 224 і з цього часу вже понад десять років добросовісно, відкрито, безперервно володіє цим нерухомим майном. Просив визнати за ним право власності на зазначений жилий будинок за набувальною давністю.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено, визнано за ним право власності на буд. № 224, що розташований по вул. Шевченка в місті Маріуполі.
В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції в повній мірі не досліджував питання добросовісного, відкритого та безперервного володіння позивачем спірним майном. Крім того, вважає, що суд не врахував те, що в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували реєстрацію права власності на будинок в Державному реєстрі прав власності. Крім того позивачем не надано доказів, які доводять утримання ним цього нерухомого майна ( розрахунки, чеки, квитанції сплати комунальних послуг).
Прокурор в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Сторони у судове засідання апеляційного суду не з’явились, були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином.
Згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що 15 травня 1998 року між ОСОБА_5, як покупцем з однієї сторони та ОСОБА_3П і ОСОБА_4, як продавцями з іншої сторони у простій письмовій формі укладений договір купівлі-продажу жилого будинку, що розташований за адресою: м. Маріуполь, вул. Шевченка, буд. № 224 (а.с.16)
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач добросовісно заволодів чужим жилим будинком, що розташований за адресою: м. Маріуполь, вул. Шевченка, буд № 224 і продовжує відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном протягом десяти років, що є підставою для визнання за ним права власності на цей будинок за набувальною давністю.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Отже, дана норма закону визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.
Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю.
Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна протягом 10 років, а для рухомого майна - 5 років).
Виходячи зі змісту зазначеної статті, обставинами, які мають значення для справи, і які у відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України повинен довести саме позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).
Крім того, відповідно до роз’яснень, викладених в п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).
Встановлено, що у даному випадку відсутня така складова умова набуття права власності за набувальною давністю, як добросовісне заволодіння чужим майном, оскільки позивач знав, що володіє чужою річчю.
Крім того, з рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 лютого 1997 року, що є в матеріалах справи, вбачаться, що за відповідачкою ОСОБА_3 було визнане право власності в порядку спадкування на ? частину спірного жилого будинку (а.с.7), проте власника іншої частини спірного житлового будинку не встановлено.
Окрім того, матеріали справи містять технічні паспорти на спірне домоволодіння, виготовлені в різні роки – в 1979 та в 2012 роках (а.с.8-10, 11-15), з яких вбачається, що будинок за цей період був перебудований, господарські будівлі знесені.
Статтею 376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Доказів того, що будівельні роботи на земельній ділянці за адресою спірного нерухомого майна були виконані у відповідності до вимог закону з матеріалів справи не вбачаться.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 11493119 від 24 жовтня 2013 року, відомості щодо речових прав на нерухоме майно за адресою: м. Маріуполь, вул. Шевченка, буд № 224 відсутні (а.с.16)
З огляду на положення статті 376 ЦК право власності за набувальною давністю на об'єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Наведене, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, залишив поза увагою та помилково визнав за позивачем право власності на жилий будинок, що розташований за адресою: м. Маріуполь, вул. Шевченка, буд № 224 за відсутності на те підстав, визначених законом як обов'язкових.
Таким чином, з огляду на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 307,309,313,315-316 ЦПК України, апеляційний суд -
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу прокурора міста Маріуполя задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2013 року скасувати.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на будинок за набувальною давністю.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: