ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2010 року № 16398/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Каралюса В.М.,
суддів: Пліша М.А., Стародуба О.П.,
при секретарі судового засідання Поворознику Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Луцької об»єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 в грудні 2008 року звернувся до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Луцької об»єднаної державної податкової інспекції від 18.11.2008 року №0018481702/0, та просив зобов»язати Луцьку ОДПІ повторно вирішити питання про відшкодування податку на додану вартість, а також зобов»язати надати органу державного казначейства висновок про бюджетне відшкодування податку на додану вартість.
В обгрунтування позовних вимог зазначає наступне. Перевіркою встановлено завищення бюджетного відшкодування за вересень 2008 року на суму ПДВ – 24803 грн., оскільки позивачем до податкового кредиту було включення придбання адміністративної будівлі, придбаної та зареєстрованої як на фізичну особу – ОСОБА_1
На думку позивача включення до податкового кредиту сум нарахованих (сплачених) у зв»язку з придбанням основних фондів (нежитлового приміщення) можливе за умови використання таких фондів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, що узгоджується з п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому його дії є правомірними.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2009 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Луцької об»єднаної державної податкової інспекції від 18.11.2008 року №0018481702/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість підприємцю ОСОБА_1 на суму 24803 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вищенаведена постанова мотивована тим, що суду не було надано доказів про те, що нежитлові приміщення придбані позивачем будуть використовуватись не в оподатковуваних операціях і не у межах господарської діяльності позивача. Крім того посилання відповідача на те, що реєстрація придбаних позивачем об»єктів здійснювалась на фізичну особу-ОСОБА_1 та є порушенням пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є на думку суду першої інстанції помилковими з огляду на ст.2, 318 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з оскаржуваною постановою, її оскаржив відповідач – Луцька об»єднана державна податкова інспекція , просить останню скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог приватного підприємця відмовити.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем під час проведення податкової перевірки не було подано доказів про використання придбаних об»єктів у власній господарській діяльності, інших документів для встановлення зв»язку між придбаними будівлями та господарською діяльністю підприємця. Спірне майно (об»єкт нерухомості) зареєстрований на фізичну особу, а не на суб»єкта підприємницької діяльності, а тому не відбувається факту оподаткування майна за наслідками підприємницької діяльності.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши та дослідивши матеріали справи приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області як фізична-особа підприємець 02.04.1999 року, про що свідчить відповідне свідоцтво серії НОМЕР_1 (а.с.5), згідно поданої заяви взятий на облік платника податків в ДПІ у Луцькому районі Волинської області 06.04.1999 року (а.с.6), зареєстрований як платник податку на додану вартість в ДПІ у Луцькому районі Волинської області 03.05.1999 року, свідоцтво платника податку на додану вартість №53453541.
Проведеною ДПІ у Луцькому районі Волинської області документальною невиїзною (камеральною) перевіркою податкової декларації з податку на додану вартість встановлено, що в порушення пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено завищення позивачем бюджетного відшкодування за вересень 2008 року на суму ПДВ 24803 грн. (а.с.4) .
Податковим повідомленням-рішенням від 18 листопада 2008 року за № 0018481702/0 повідомлено про завищення позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ на 24803 грн., тобто на суму, яка не підлягає на відшкодування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» особливою умовою формування податкового кредиту звітного періоду є придбання (будівництво, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
За договорами купівлі-продажу №3751 та №3753 від 29 серпня 2008 року позивачем придбано нежитлові приміщення площею 65,1 кв.м та 63.0 кв.м, а саме частина будівлі та металевий склад. Факт оплати вказаних об»єктів в тому числі ПДВ стверджується квитанціями банку №ПН46407 та №ПН46410.
Колегія суддів приходить до переконання, що оскільки вказані об»єкти є нежитловими, що підтверджується витягом з реєстрації права власності на нерухоме майно, то підстав вважати, що вони будуть використовуватись не в оподатковуваних операціях і не у межах господарської діяльності немає.
Згідно ст.51 Цивільного кодексу України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Згідно ст.325 ЦК України суб»єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
У відповідності до ч.1 ст.52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов»язаннями пов»язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Згідно ч.2 ст.128 ГК України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов»язаннями усім своїй майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Колегія суддів приходить до переконання, що чинним законодавством України не передбачено проведення реєстрації права власності на нерухоме майно на фізичну особу-підприємця, а лише на фізичних та юридичних осіб. Таким чином, у свідоцтві про реєстрацію права власності на нерухоме майно зазначають лише ПІБ власника - без позначок про його статус підприємця чи звичайної особи. З урахуванням цього, комунальним підприємством «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» дані приміщення були зареєстровані на позивача як на фізичну особу.
Крім того колегія суддів вважає, що оскільки предметом судового захисту можуть бути тільки порушені, невизнані чи оспорювані права, а на момент розгляду справи факт порушення права позивача, а саме не надання Луцькою об»єднаною державною податковою інспекцією органу державного казначейству висновку про бюджетне відшкодування позивачу податку на додану вартість, в майбутньому відсутній, то підстав для задоволення позову в цій частині не має.
Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, постанова суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених обставинах справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів , -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2009 року у справі №2а-1202/08 – без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: В.М. Каралюс
Судді : М.А. Пліш
О.П. Стародуб
Повний текст ухвали виготовлено 25.01.10 року.