Справа № 2-630/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   09 лютого 2010 року                 Солом’янський  районний суд м. Києва

в складі : головуючого  судді Букіній О.М.

                    при  секретарі       Балагура О.С., Бессонова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація», третя особа – Голова правління Акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» Козіс Олександр Миколайович про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

06 жовтня 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до  Відкритого акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» та просив суд поновити на роботі відповідно до професії, кваліфікації та спеціалізації ОСОБА_1 у Відкритому акціонерному товаристві «Українська автомобільна корпорація» та стягнути з відповідача середню заробітну плату в сумі 4 887, 81 гривень за час вимушеного прогулу, з 29 вересня 2009 року по день поновлення на роботі.    

Свої вимоги мотивує тим, що наказом Голови правління Відкритого акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» № 157-ВК від 01 вересня 2008 року позивача було призначено на посаду юрисконсульта департаменту зв’язків з державними органами Відкритого акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація».

Наказом відповідача № 158-ВК від 21 вересня 2009 року позивача було звільнено з посади з 28 вересня 2009 року на підставі ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Вважає, що відповідачем було порушено порядок звільнення з займаної посади, оскільки позивачу не було запропоновано іншої роботи на підприємстві та в наказі не містилося відповідного посилання,  не бралися до уваги його потреби щодо умов зайнятості й соціального забезпечення, не було надано відповідної згоди профспілкового комітету на його звільнення.

Також позивач посилається на те, що він мав переваги  на залишення на роботі, т.я. має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, щомісяця заохочувався за сумлінну працю шляхом нарахування премії, до позивача не застосовувалися заходи дисциплінарного і громадського впливу, у позивача на утриманні знаходяться двоє дітей, він є єдиним членом родини із самостійним заробітком. Однак, не зважаючи на дані обставини відповідач при прийнятті рішення про звільнення позивача, позбавив останнього при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації залишитися на роботі.

Посилається на ту обставину, що при звільненні позивачу не було видано трудову книжку та не проведено розрахунок у день звільнення.

Позивач вважає, що відповідачем було порушено вимоги трудового законодавства  при звільненні за ч.1 ст. 40 КЗпП України, а тому просив суд поновити його на роботі та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 вересня 2009 року по час поновлення на роботі, виходячи із розрахунку середнього місячного заробітку у розмірі 4 887, 81 гривень.

В судовому засіданні позивач неодноразово уточнював позовні вимоги та остаточно просив поновити його на роботі у ВАТ «Укравто»  відповідно до професії, кваліфікації та спеціалізації, стягнути середньомісячну заробітну плату в розмірі 4887, 81 грн. за час вимушеного прогулу з 29.09.2009 року по день поновлення на роботі.

Враховуючи вищенаведене позивач просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував.

Свої заперечення обгрунтовував тим, що позивач 01 вересня 2008 року на підставі наказу № 157-вк був прийнятий до Відкритого акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» на посаду юрисконсульта департаменту зв’язків з державними органами.

У зв’язку зі змінами  в організації виробництва і праці ВАТ «Укравто» відбулося скорочення штату працівників.

На підставі наказу № 120 від 10 липня 2009 року на Відкритому акціонерному товаристві «Українська автомобільна корпорація» було скорочено посаду юрисконсульта департаменту зв’язків з державними органами.

24 липня 2009 року позивач, у відповідності до вимог ст. 49-2 КЗпП України був попереджений про наступне звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України у встановлені законодавством строки, а в зв’язку з відсутністю вакантних посад або іншої роботи на підприємстві не виявилося можливим одночасно запропонувати ОСОБА_1 іншу роботу.

27 липня 2009 року до Печерського районного центру зайнятості відповідачем було подано звіт про заплановане вивільнення працівників, до числа яких відносився і позивач, з запланованою датою такого вивільнення 28 вересня 2009 року.

Наказом від 21 вересня 2009 року № 158-вк, ОСОБА_1 було звільнено з посади юрисконсульта департаменту зв’язків з державними органами у зв’язку із скороченням штату працівників з 28 вересня 2009 року, з одночасною виплатою йому вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та грошової компенсації за 2 невикористаних дні щорічної відпустки.

Однак, позивач відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення, про що уповноваженими співробітниками Відкритого акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» було складено відповідний акт, акт про відмову в наданні пояснень.

25 вересня 2009 року від позивача надійшла заява про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26 вересня 2009 року, на що останньому було надано аргументовану відповідь про відсутність законних підстав для задоволення поданої заяви.

Представник відповідача посилається, що 28 вересня 2009 року позивач відмовився отримати свою трудову книжку, про що було складено відповідний акт. Також відповідачем були здійснені усі необхідні дії щодо перерахування належних позивачу до виплати грошових коштів на картковий рахунок в АБ «Брокбізнесбанк».

29 вересня 2009 року позивачем до бухгалтерії відповідача були надані документи про повернення ввірених йому для виконання службових обов’язків матеріальних цінностей, у зв’язку з чим позивачу було донараховано 184, 00 гривень середньої заробітної плати за один день та здійсненні необхідні дії для перерахування цих коштів на картковий рахунок позивача.

У зв’язку з відмовою позивача одержати трудову книжку, начальником відділу кадрів  Відкритого акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» ОСОБА_2 29 вересня 2009 року та 06 жовтня 2009 року були направлені офіційні письмові повідомлення про необхідність одержання трудової книжки, які не були одержані позивачем, у зв’язку з його відсутністю за зазначеною адресою.

30 вересня 2009 року відповідачем до Печерського районного центру зайнятості було подано звіт про фактичне вивільнення працівників, в тому числі і позивача.  

Враховуючи вищенаведене, представник відповідача вважає, що при звільненні позивача не було допущено порушень вимог трудового законодавства, а тому просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи -Голова правління Акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» Козіса О.М.  проти позову заперечував підтримавши думку представника відповідача. Просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, допитавши свідків, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 01 вересня 2008 року на підставі наказу № 157-вк позивач був прийнятий до Відкритого акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» на посаду юрисконсульта департаменту зв’язків з державними органами, що підтверджується відповідним наказом та заявою позивача про прийняття на роботу (а.с.54-55).

Встановлено, що внаслідок зниження попиту на автомобільну продукцію і роботи з технічного обслуговування автомобілів, відповідач був вимушений провести зміни в організації виробництва і праці та скороти штат працівників зокрема було скорочено 6 працівників ( а.с. 62-63).

На підставі наказу № 120 від 10 липня 2009 року посаду юрисконсульта департаменту зв’язків з державними органами  на якій працював позивач було скорочено (а.с.61).

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 2 місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштуватися самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікаціє, а при її відсутності – здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб.

Судом встановлено, що 24 липня 2009 року позивач, у відповідності до вимог ст. 49-2 КЗпП України був попереджений про наступне звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України у встановлені законодавством строки, що підтверджується його підписом та не заперечувалося позивачем (а.с.61).

Як вбачається з копії зазначеного наказу, позивачу не було запропоновано іншої роботи. Проте, матеріалами справи підтверджено, що відповідач не міг запропонувати позивачу іншу роботу, у зв’язку з  відсутністю вакантних  посад, що підтверджується штатним розкладом станом на 24.07.2009 року, довідкою відповідача від № 1792/14 від 25 листопада 2009 (а.с.75-76, 87, 108-114).

У відповідності до діючого трудового законодавства України, 27 липня 2009 року до Печерського районного центру зайнятості відповідачем було подано звіт про заплановане вивільнення працівників, до числа яких відносився і позивач, з запланованою датою такого вивільнення 28 вересня 2009 року (а.с.62-64).

За таких обставин, суд вважає, що  порушень вимог закону щодо пропонування позивачу іншої робити при відсутності вакантних  посад , відповідачем допущено не було.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Судом встановлено, що наказом від 21 вересня 2009 року № 158-вк, ОСОБА_1 було звільнено з посади юрисконсульта департаменту зв’язків з державними органами у зв’язку із скороченням штату працівників з 28 вересня 2009 року, з одночасною виплатою йому вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та грошової компенсації за 2 невикористаних дні щорічної відпустки (а.с.64).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У судовому засіданні встановлено, що позивач відмовився від ознайомлення з даним наказом, що підтверджується актом про відмову в ознайомлені та не заперечувалося позивачем в судовому засіданні (а.с.65).

В судовому засіданні позивач пояснив, що він відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення, т.я. відповідач не надав обґрунтованої відповіді на подану заяву від 25.09.2009 року про надання йому відпустки по догляду за дитиною та не вирішив дане питання. Підтвердив, що відмовився від отримання трудової книжки, оскільки з ним в день звільнення не було проведено повного розрахунку. Також посилався на те, що відповідачем не було отримано згоду профспілкового комітету на звільнення позивача.

Встановлено, що  на дату звільнення позивача  дійсно не було надано попередньо згоду профспілкового комітету, у зв’язку з тим, що позивач  на засідання профспілкового комітету не з’явився, т.я. в період з 25.05.-24.07. 2009 р. та з 21.08.-29.08.2009 року перебував на лікарняному( а.с. 104-106).

Відповідно до ч. 10 ст. 43 КЗпП України якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Судом встановлено, що відповідно до протоколу № 11 засідання профспілкового комітету Української автомобільної корпорації від 02 грудня 2009 року було надано згоду на розірвання трудового договору з  позивачем, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що порушень трудового законодавства при звільненні позивача за ч.1 ст. 40 КЗпП України відповідачем допущено не було, а тому вимоги позивача про поновлення його на роботі задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Судом встановлено, що 28 вересня 2009 року позивачу було запропоновано забрати трудову книжку, однак останній відмовився її отримати, що не заперечувалося позивачем у судовому засіданні ( а.с. 68).

Так, позивач пояснив, що він дійсно 28.09.2009 року відмовився отримувати трудову книжку посилаючись на відсутність правових підстав для її отримання.

Матеріалами справи та показами свідка  ОСОБА_2 начальника відділу кадрів  Відкритого акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» підтверджено, що 29 вересня 2009 року та 06 жовтня 2009 року , 07.10.2009 року позивачу були направлені офіційні письмові повідомлення про необхідність одержання трудової книжки. Проте,  вказана кореспонденція була повернута, оскільки позивач за адресою : АДРЕСА_1 не проживає. Кореспонденція направлена за адресою: Київ, вул. Мішина, 41-а, оф.15 повернута за закінченням терміну зберігання (а.с.59-60, 80-85).

За таких обставин суд вважає, що відповідачем було вжито заходів для забезпечення отримання позивачем трудової книжки в день звільнення, а згодом направлено запрошення про необхідність отримання трудової книжки, проте позивач своїми діями умисно затягував термін її отримання.

Встановлено, що позивачу було перераховано належні до виплати кошти при звільнення  на картковий рахунок в АБ «Брокбізнесбанк».

У відповідності до положень колективного договору Корпорації «УкрАВТО» - заробітна плата працівниками одержується через установи банків, шляхом перерахування на карткові рахунки працівників.

У відповідності до Генеральної угоди № 04-07-8-13/176 від 13.04.2007 р. про надання послуг з випуску платіжних карток, перерахування заробітної плати та інших виплат на спеціальні карткові рахунки між АБ «Брокбізнесбанк» та Корпорацією «УкрАВТО», банк надає Відповідачеві послуги по зарахуванню працівникам у безготівковій формі заробітної плати та інших коштів, передбачених чинним законодавством України (п. 1.1 Генеральної угоди). Умовами Генеральної угоди визначено, що окремо з кожним працівником укладається договір про відкриття та обслуговування спеціального карткового рахунку (СКР) з видачею заробітної платіжної картки (п.1.2). Згідно п. 3.2.4 Генеральної угоди, до обов'язків Корпорації УкрАВТО віднесено проводити остаточні розрахунки з працівниками які звільняються, виключно через СКР. Згідно п. 3.2.5 Генеральної угоди, при звільненні працівника, картка залишається у працівника і обслуговується на загальних підставах.

Як вбачається з розрахункових листів за вересень 2009 року на спеціальний картковий рахунок ОСОБА_1 було перераховано 9 463, 86 гривень, в тому числі 4 887, 81 гривню вихідної допомоги (а.с.70-72, 121).

29 вересня 2009 року позивачем до бухгалтерії відповідача були надані документи про повернення ввірених йому для виконання службових обов’язків матеріальних цінностей, у зв»язку з чим позивачу було донараховано 184, 00 гривень середньої заробітної плати за один день та здійсненні необхідні дії для перерахування цих коштів на картковий рахунок позивача, що підтверджується відомістю перерахування на карткові рахунки у АБ «Брокбізнесбанк» згідно документа № УА-0000153 від 30.09.2009 року (а.с.73). Всього ОСОБА_1 виплачено 9647,86 грн.

Отже, Корпорація УкрАВТО в повному обсязі провела розрахунок з працівником, шляхом перерахування грошових коштів на спеціальний картковий рахунок Позивача у АБ «Брокбізнесбанк».

З огляду на викладене вище, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, а тому в позові ОСОБА_1. слід відмовити.

Щодо  посилань позивача про відсутність підстав для його звільнення , узв»язку з поданням заяви про надання відпустки по догляду за дитиною слід зазначити.

Судом встановлено, що 25 вересня 2009 року позивачем було подано заяву про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26 вересня 2009 року (а.с.66).

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про відпустки» батьку дитини, бабі, діду чи іншим родичам, які фактично доглядають за дитиною, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

У судовому засіданні встановлено, що листом № 1425/14 від 28 вересня 2009 року позивачу було надано аргументовану відповідь роботодавця про відсутність законних підстав на надання такої відпустки, у зв’язку з ненаданням відповідних документів в підтвердження заявленої вимоги, з якою суд погоджується (а.с.67).

В судовому засіданні позивач пояснив, що на дату подання заяви від 25.09.2009 року його дружина продовжувала знаходитися  у декретній відпустці, заяви про  вихід на роботу не подавала, наказу про вихід на роботу до закінчення терміну відпустки  та довідки про припинення  допомоги  по догляду за дитиною не надавалося. Позивач пояснив, що він чекав доки буде розглянуто його клопотання, і у разі позитивного вирішення його дружина вийде на роботу. За таких обставин посилання позивача на дані обставини суд вважає безпідставними.

Щодо посилань позивача про порушення конституційних прав на працю; заробляти собі на життя працею; достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї слід зазначити. Звільнення позивача не позбавляє останнього працювати, заробляти та забезпечувати собі і близьким достатній життєвий рівень, оскільки відповідачем було  доведено до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. А тому Державна служба зайнятості в Печерському районі м. Києва має запропонувати позивачеві роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікаціє, а при її відсутності – здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб.

Щодо посилань позивача про його переважне право на залишенні на роботі слід зазначити, що позивач взагалі не вказав перед ким (яким саме працівником) він мав переважне право на залишення на роботі, а також порівно з яким саме працівником він мав рівну продуктивність та кваліфікацію та не зазначив жодних доказів в підтвердження своїх доводів.

Встановлено, що позивач працював у відповідача юрисконсультом департаменту зв'язків з державними органами. В складі цього департаменту була єдина посада юрисконсульта, яку до її скорочення і обіймав лише позивач, що підтверджується штатним розписом працівників апарату Української автомобільної корпорації на 2009 рік (а.с.108-114). Тому суд вважає, що, позивач міг стверджувати про його переважне право на залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, лише у тому разі, якщо б скороченню підлягала одна посада юрисконсульта цього департаменту з декількох наявних. В даному ж випадку, у зв'язку з відсутністю в департаменті інших аналогічних посад, посилання позивача на дані обставини вважає безпідставними.

Що стосується посилань позивача на розміщення повідомлення на Інтернет сайті  про наявність вакантної посади бортпровідника у ВАТ «Укравто» ( а.с. 198) необхідно зазначити, що  дана роздруківка сторінки  сайту не може бути належним та допустимим доказом, оскільки належним чином не посвідчена та не містить в собі посилання  на власника домену, який здійснив відповідне повідомлення. Крім того, з даного листа не зрозуміло хто конкретно пропонує дану роботу та де саме.

Також посилання позивача про вакантну посаду начальника департаменту по роботі з персоналом суд вважає безпідставною, оскільки відповідно до Наказу №121-вк від 13.07.2009 року дану посаду за сумісництвом займає ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_5 з 01.07.2009 року  перебуває у відпустці по догляду за дитиною ( а.с. 235-236, 243, 244). За таких обставин, наявна посада не може вважатися вакантною.

Керуючись Законом України «Про відпустки» , ст.ст. 40, 43, 49-2, 116, 117, 235 КЗпП України, ст.ст.  3, 4, 10, 11, 57-60, 88,  209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В  :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація», третя особа – Голова правління Акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» Козіс Олександр Миколайович про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу – відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: