А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О Л Т А В С Ь К О Ї О Б Л А С Т І
Справа № 22ц-484 Головуючий по першій
2010 рік інстанції Тімошенко Н.В.
Суддя-доповідач Лобов О.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючої судді Акопян В.І.
суддів Лобова О.А., Петренка В.М.
при секретарі Зеленській О.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ «Полтавське пусконалагоджувальне управління об?єднання «Агроспецмонтаж» на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 28 жовтня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ВАТ «Полтавське пусконалагоджувальне управління об?єднання «Агроспецмонтаж» про встановлення факту нещасного випадку на виробництві.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким встановити факт нещасного випадку на виробництві, який трапився 21 березня 1990 року, мотивуючи вимогу тим, що у той день під час виконання службових обов?язків він отримав травму, проте розслідування нещасного випадку на підприємстві не проводилося. Оскільки про порушення його права позивач дізнався лише у 2008 році, просив поновити строк звернення до суду.
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 28 жовтня 2009 року позов задоволений: встановлений факт нещасного випадку на виробництві, який трапився з ОСОБА_3 21 березня 1990 року під час виконання ним службових обов?язків у Пусконалагоджувальному управлінні «Полтаваагроспецмонтаж», правонаступником якого є ВАТ «Полтавське пусконалагоджувальне управління об?єднання «Агроспецмонтаж».
В апеляційній скарзі ВАТ «Полтавське пусконалагоджувальне управління об?єднання «Агроспецмонтаж», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд неправильно оцінив надані сторонами докази стосовно самого факту нещасного випадку на виробництві.
Окрім того, безпідставним та необґрунтованим є висновок суду про поновлення строку звернення до суду з позовом.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав:
Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у разі виявлення неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що з 21 березня 1988 року по 11 грудня 1992 рік ОСОБА_3 працював на посаді інженера-електрика Пусконалагоджувального управління «Полтаваагроспецмонтаж», правонаступником якого з 1994 року є ВАТ «Полтавське пусконалагоджувальне управління об?єднання «Агроспецмонтаж».
Згідно даних медичної картки, оглянутої судом, 21 березня 1990 року ОСОБА_3 отримав виробничу травму – забій грудної клітини. Лікарняний лист виписаний на 22 – 23 березня 1990 року, до роботи ОСОБА_3 виписаний 24 березня 1990 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав доведеним факт отримання позивачем виробничої травми під час виконання службових обов?язків, а також визнав, що строк звернення до суду пропущений з поважних причин.
З такими висновками колегія суддів погодитися не може, оскільки вони зроблені з порушенням вимог ст.212, ст.213, ст.214 ЦПК України.
Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивував, зокрема, тим, що керівник підприємства, де він працював і отримав травму, відмовився провести розслідування нещасного випадку на виробництві.
Відповідно до п.1.4, п.1.5, п.1.7, п.2.1, п.2.5 Положення про розслідування і облік нещасних випадків на виробництві, затвердженого постановою Президії ВЦРПС і Держкому СРСР з нагляду за безпекою ведення робіт у промисловості і атомній енергетиці №8-12 від 17 серпня 1989 року, адміністрація підприємства зобов?язана своєчасно провести розслідування нещасного випадку на виробництві і видати потерпілому акт форми Н-1.
Про кожен нещасний випадок на виробництві потерпілий або свідок повинен повідомити безпосереднього керівника, який, у свою чергу, зобов?язаний повідомити керівника підприємства.
У разі відмови адміністрації скласти акт форми Н-1, цей конфлікт за заявою потерпілого розглядається профспілковим комітетом у семиденний строк. Рішення профспілкового комітету з цього питання є обов?язковим для адміністрації підприємства.
Таким чином, нормативним актом, чинним на час виникнення спірних правовідносин, був встановлений особливий порядок вирішення спору у разі відмови адміністрації скласти акт про нещасний випадок на виробництві.
Аналогічні норми встановлені ст.22 ЗУ «Про охорону праці» №2694 від 14 жовтня 1992 року, п.10, п.12, п.17, п.29 Постанови КМУ №623 від 10 серпня 1993 року, п.14, п.20, п.35 Постанови КМУ №1094 від 21 серпня 2001 року, п.8, п.26 Постанови КМУ №1112 від 25 серпня 2004 року, якими затверджувалося Положення про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві.
Проте, цими нормативними актами встановлено, що питання про відмову роботодавця скласти акт про нещасний випадок вирішується у порядку, встановленому для розгляду трудових спорів, тобто потерпілий від нещасного випадку на виробництві вправі оскаржити у судовому порядку відмову роботодавця скласти акт форми Н-1.
У встановленому законом порядку, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_3 спір щодо відмови скласти акт форми Н-1 не вирішував, у подальшому відмову керівника провести розслідування нещасного випадку у судовому порядку не оскаржив.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_3 не надано належних і достатніх доказів відмови керівника провести розслідування нещасного випадку після звернення позивача до нього із відповідною заявою.
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом через 18 років після отримання травми, тобто після сплину строків, встановлених ст.233 КЗпП України.
Єдиним доводом щодо поважності пропуску строку звернення до суду є те, що позивач дізнався про порушення свого права лише у 2008 році.
Це твердження позивача є голослівним. Більш того, у позовній заяві ОСОБА_3 стверджує, що після виходу на роботу він ще у 1990 році дізнався про те, що розслідування нещасного випадку не проводилося.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову за недоведеністю.
Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.314, ст.316, ст.319 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ВАТ «Полтавське пусконалагоджувальне управління об?єднання «Агроспецмонтаж» задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 28 жовтня 2009 року скасувати.
ОСОБА_3 відмовити у задоволенні позову за недоведеністю.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча В.І. Акопян
Судді О.А. Лобов
В.М. Петренко