Справа № 22-ц-94-2007р. Головуючий 1 -ї інст. ЧЕРНИХ Є.А.
Категорія - відшкодування Доповідач - ЗАЗУЛИНСЬКА Т.П.
шкоди
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2007 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - КАРІМОВОЇ Л.В.
суддів - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П., КІРСАНОВОЇ Л.І.
при секретарі - ЗЕЛІНСЬКІЙ І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про відшкодування шкоди, -
встановила :
У лютому 2006 року ОСОБА_2 звернулася до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_1про стягнення майнової та моральної шкоди.
Позивач зазначала, що 20.02.2003 року між нею та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого вона передала відповідачу у борг 80000 грн., які він був зобов"язаний повернути до 15 липня 2003 року, за місцем її проживання, про що видав власноручну розписку.
Умовами договору також було передбачено, що у разі порушення строків його виконання відповідачем, останній сплачує штраф у сумі 0,2% від суми заборгованості. Посилаючись на те, що у встановлений строк відповідач не повернув борг, чим заподіяв їй матеріальну і моральну шкоду, позивач просила суд:
Стягнути на її користь з ОСОБА_1. - 80000 грн. боргу за договором позики; 1488000 - штрафу, з розрахунку 0,2% за кожний день прострочки та 10000 грн. - у відшкодування моральної шкоди.
Разом із вказаним позовом позивач подала до суду заяву про його забезпечення шляхом накладення арешту на рухоме і нерухоме майно відповідача.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 березня 2006 року зазначена справа була передана на розгляд до Барвінківського районного суду Харківської області - за місцем проживання відповідача.
Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області (при попередньому розгляді) був накладений арешт в межах ціни позову на майно ОСОБА_1за місцем його проживання в м.АДРЕСА_1.
В судовому засіданні 16 жовтня 2006 року позивач змінила позов: відмовилася від вимог щодо відшкодування моральної шкоди та стягнення відсотків за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ та доповнила позов вимогами застосувати індекс інфляції за весь час прострочки повернення боргу та стягнути на її користь із застосуванням цього індексу 25291 грн.
Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2006 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. 80000 грн. боргу за договором позики; 58400 грн.- відсотків від простроченої суми; 25291 грн. - індексу інфляції за час прострочення.
На користь держави з ОСОБА_1. стягнуто 1636 грн. судового збору та 30 грн витрат на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи.
Спір вирішено судом за правилами ЦК України 2003 року, який вступив в дію з 01.01.2004 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення районного суду та направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, які полягають у тому, що суд не взяв до уваги того, що договір, який він уклав з позивачкою,був не зобов»язанням по займу, а гарантією з його боку виконання перед ОСОБА_2. зобов»язань по договору купівлі-продажу млинового комплексу підприємством, на якому він працював.
У січні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до апеляційного суду з клопотанням про продовження строку на подання доповнень до апеляційної скарги, які подав разом з клопотанням.
Ухвалою судової колегії апеляційного суду від 08.02.2007 року його клопотання відповідача було задоволено.
У доповненнях до апеляційної скарги додатковими підставами для скасування рішення суду першої інстанції відповідач зазначив:
- відмову суду дослідити як доказ матеріали Барвінківського РВ, де містяться пояснення ОСОБА_3. про те, що ОСОБА_2. вимагала від нього гарантій розрахунку за договором купівлі-продажу млина; застосування судом до спірних правовідносин ЦК України 2003 року, який не діяв на час їх виникнення і не застосування ст. 5 7 ЦК України щодо визнання договору таким, що укладений внаслідок обману.
Позивач ОСОБА_2. на апеляційну скаргу подала заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність доводів скарги, просить її відхилити, а рішення районного суду від 16.10.2006 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді; пояснення учасників процесу; перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, судова колегія доходить висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що 20 лютого 2003 року між сторонами був укладений договір позики, за яким ОСОБА_1. одержав від ОСОБА_2. у борг 80000грн., які є еквівалентом 15000 доларів США і які підлягали поверненню заємодавцю не пізніше 15 липня 2003 року.
Наведене свідчить, що правовідносини між сторонами виникли у 2003 році і спір повинен вирішуватися за нормами ЦК України 1963 року, який діяв на той час.
Відповідно до ст.374 ЦК України(1963р.) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальнику) гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцю таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.
Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статею 375 цього Кодексу встановлено, що на підтвердження укладення договору може бути надана розписка позичальника або іншій документ, що посвідчує передачу йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст. 376 ЦК України (1963 р) позичальник вправі оспорювати договір позики за його безгрошовістю, доводячи що грошові кошти або речі не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меньшій кількості, ниж зазначено у договорі.
Якщо договір позики повинен бути укладеним у письмовій формі, оспорювання його за безгрошовістю шляхом показань свідків не допускається, за винятком випадків карно наказуємих діянь.
Твердження відповідача, що він неотримував і не повинен був отримати від позивача у борг суми, зазначеної в договорі, оскільки договір між ними укладався не у зв»язку з відносинами позики, а на вимогу позивача забезпечити виконання перед нею розрахунків за продаж млину, а з його сторони - з метою гарантувати здійснення цих розрахунків, судова колегія вважає безпідставним.
Ні суду першої інстанції ні апеляційному суду відповідач не зміг навести обставин, які з»явилися перешкодою для оформлення вищезазначених вимог і намірів в іншій формі.
Крім того, у зазначеному випадку ОСОБА_1. мав право передбаченими законом засобами оспорити договір та вимагати від позивача повернення боргового документу, однак матеріали справи і доводи апеляційної скарги не містять відомостей про такі його дії до звернення позивача з позовом про стягнення сум за договором позики.
Не містять матеріали справи і доказів скоєня позивачем під час укладення договору карних дій .
Доводи апелянта щодо не застосування судом до спірних правовідносин вимог ст.57 ЦК України (1963р) є безпідставними, оскільки вимог про визнання договору позики недійсним на підставі зазначеної норми закону, ОСОБА_1. не заявляв
За таких обставин висновок суду про те, що між сторонами мав місце договір позики, який не був виконаний позичальником у строк, встановлений цим договором ,є правильним.
Між тим, приймаючи рішення щодо розміру стягнення з відповідача на користь позивача за вказаним договором суд не врахував, що сторони визначили грошовий еквівалент щодо предмету договору в іноземній валюті, тому стягнення слід було визначити за офиційним курсом цієї валюти, а саме долару США, на день стягнення, без застосування індексу інфляції.
Крім того, всупереч вимогам п.1 ч.2 ст.72 та ст.75 ЦК України (1963р.) суд стягнув з відповідача на користь позивача 58400 грн. штрафних санкцій без урахування, що до таких вимог застосовуються скорочені строки позовної давності у шість місяців.
Строк виконання зобов»язання з повернення боргу у договорі позики був визначений сторонами до 15 липня 2003 року і вимоги щодо застосування штрафних санкцій, які зазначені у договорі за несвоєчасне повернення боргу, позивач мала право заявити протягом шести місяців з цього часу, а вона звернулася до суду лише у лютому 2006 року.
Наведене є підставою для зміни рішення суду першої інстанції, з вирішенням позовних вимог ОСОБА_2. до ОСОБА_1. за правилами ЦК України 1963 року, виходячих з яких судова колегія вважає за необхідне : суму стягнення за договором позики визначити, виходячи з офіційного курсу валют, встановлених НБУ, інформація щодо якого міститься у газеті Урядовий кур»єр № НОМЕР_1року. Згідно цих даних курс долару США до гривні України становить 505 грн. за 100 доларів США. Крім того, на підставі ст 214 ЦК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних за прострочку боргового зобов»язання в сумі 7200 грн.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, зміна рішення в частині задоволення позовних вимог у бік зменшення, є підставою для відповідного зменшення суми судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись ст.ст.72,75,374, 375,376,214 ЦК України (1963 року), ст.ст.303,304, п.З ч.І ст.307, ст.ст.309, 313,314, 316,319 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2006 року змінити.
Позовні вимоги ОСОБА_2задовольнити частково: стягнути з ОСОБА_1на користь ОСОБА_2 75750 (сімдесят п»ять тисяч сім»сот п»ятдесят) грн. - за договором позики від 20 лютого 2003 року; 7200 (сім тисяч двісті) грн. - 3% річних від простроченого грошового зобов»язання.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Зменшити розмір судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_1на користь держави до 829,50 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.