Справа № 2- 814/2009
РІШЕННЯ
ім'ям України
16.07.2009 року
Рубіжанський міський суд Луганської області в складі:
головуючого - судді Москаленко В.В.
при секретарі Томко Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання недійсним та визнання права власності на будинок
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до відповідача в якій вказує, що 26 березня 2005 року помер її чоловік ОСОБА_3 з яким вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з 16.08.1947 року. Вони з чоловіком в 1991 році заповідали їх майно сину ОСОБА_4 та дочці ОСОБА_5. Після смерті сина вони вирішили змінити заповіт і замість померлого сина внести в заповіт онука-відповідача по справі .В 2000 році онук займався оформленням документів сам оскільки позивачка та її чоловік –особи похилого віку і їм було важко це робити. Після складення заповіту онук їх повністю ігнорував ,не приходив до них, не провідував. Тоді позивачка і її чоловік вирішили, що несправедливо ділити майно між дочкою і онуком порівну і заповітом від 24.07.2001 року залишили все майно дочці. Після смерті чоловіка позивачки , її дочка звернулася в КП «БТІ» ,щоб зареєструвати за собою право власності на спірний будинок,але узнала ,що право власності вже зареєстровано за ОСОБА_2 Вікторовичем-онуком померлого на підставі договору довічного утримання від 05.12.2000 року .Позивачка зрозуміла, що онук скористався їх похилим віком ,станом здоров»я і замість того, щоб змінити заповіт в 2000 році ,уклав договір довічного утримання. Чоловік запрошував онука і вони домовлялися про те, щоб звернутися до нотаріуса для розірвання договору.24 липня 2001 року було складено заповіт відповідно до якого ОСОБА_3 заповідав все своє майно дочці ОСОБА_6. Витрати на поховання чоловіка позивачки були сплачені дочкою позивачки .Відповідач допомоги не надавав.В зв»язку з тим,що дочка позивачки повинна була виїзджати за межі міста, вона наймала та оплачувала послуги людей,які допомогали позивачці та її чоловіку по господарству.В догляді за ними також брала участь соціальний працівник. Відповідач не виконував свої обов»язки по відношенню до померлого чоловіка позивачки ,догляда за позивачкою він також ніколи не здійснював і не здійснює.Чоловік позивачки підписав договір не знаючи його суті.
Позивачка просить визнати договір довічного утримання,укладений між її чоловіком ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним.Визнати за нею право власності на ? частку будинку як за дружиною оскільки будинок є спільно нажитим майном під час шлюбу і на ? частину будинку як на спадщину,котру вона прийняла фактично.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала,пояснила,що вона підписувала договір довічного утримання ,але не розуміла його суті,вважала,що відповідно підписаного нею документу онук повинен кормити та одівати їх з ОСОБА_5 онук не з»являвся до них ,не доглядав їх, не оказував ніякої допомоги.Вона не розуміла ,що дає свою згоду на те,щоб право власності на спірний будинок було встановлено за онуком.Після смерті її чоловіка онук також не приходить до неї ,допомоги не надає.
Третя особа на стороні позивача ОСОБА_7,пояснила,що вона є дочкою позивачки .
Вона проживала в Росії.Перед виїздом до Росії в 2000 році вона звернулася до сусідки ОСОБА_8А.з тим,щоб та доглядала її батьків за що вона платила їй гроші.Крім того її батькам допомагала соціальний робітник ,яка регулярно приходила до них.Відповідач не надавав ніякої допомоги .
Вона знала ,що батько збирався розірвати договір довічного утримання з відповідачем і для цього їздив з ним до нотаріуса ,а після цього збирався зробити заповіт на неї, що і зробив в 2001 році . В лютому 2009 року вона звернулася до державного нотаріуса для оформлення спадщини на спірний будинок.Після цього їй була надана довідка з БТІ ,що спірний будинок зареєстровано на праві власності за відповідачем ОСОБА_2Вона вважає,що договір довічного утримання повинен бути визнаний недійсним оскільки її батько не розумів суті договору,після його укладення ,коли онук не надавав йому ніякої допомоги батько вважав,що розірвав цей договір.Також батьки вважали, що будинок буде її на підставі заповіту. Відповідач не надавав ніякої допомоги її батькам ,не здійснював догляду за ними.Після смерті її батька ,відповідач також не надавав і не надає допомоги її матері-позивачці.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав .Пояснив ,що він постійно доглядав своїх діда та бабку,надавав їм матеріальну допомогу приблизно 300 грн на місяць,возив діда до лікарні ,коли він працював у Росії за нього це робили його сестри.
Представник відповідача ОСОБА_9 доповнив,що не дивлячись на те,що спірний будинок набувався позивачкою та її чоловіком в період шлюбу ,він оформлений на померлого чоловіка позивачки ,яка за життя свого чоловіка не з»являлася до будь-яких органів для оформлення права власності на свою частку будинку.Тому оскільки договір довічного утримання був укладений між померлим ОСОБА_3 та його онуком-відповідачем по справі ОСОБА_2,то дія цього договору припинилася зі смертю ОСОБА_3Г.в 2005 році. Крім того представник відповідача вважає,що для вирішення даного спору необхідно вияснити чи була необхідна допомога ОСОБА_3
Заслухавши пояснення сторін,третіх осіб ,дослідивши докази, матеріали справи, суд вважає можливим задовольнити позов частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка знаходилася в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 16.08.1947 року ,що підтверджується копією свідоцтва про шлюб(а.с.5)
05.12.2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання (а.с.31) відповідно до якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 належний йому житловий будинок ,який знаходиться за адресою : місто Рубіжне Луганської області ,провулок Піонерський ,10., а ОСОБА_2 зобов»язався повністю утримувати ОСОБА_3,надаючи йому необхідне харчування ,одяг ,забезпечити належний догляд за ним та необхідну допомогу ,зберігши в безоплатному довічному користування цей житловий будинок.
У вказаному договору зазначено ,що житловий будинок належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу ,посвідченого Рубіжанською державною нотаріальною конторою 15.04.1966 року за реєстром № 1636 і зареєстрований в БТІ міста Рубіжне під № 1953/12 .
Позивачка ОСОБА_1 дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 на укладення ним договору довічного утримання на житловий будинок ,який вони придбали разом у зареєстрованому шлюбі.(а.с.31)
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знаходилися на обслуговуванні відділу соціальної допомоги на дому Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян з 27.01.2002 року.Обслуговування ОСОБА_3 припинилося в зв»язку із його смертю 26.03.2005 року .Обслуговування ОСОБА_1 продовжується по цей час.
26.03.2005 року помер ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.12).
Рубіжанською державною нотаріальною конторою був зроблений запит про надання ОСОБА_7 витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно на житловий будинок ,розташований в м.Рубіжне,провулок Піонерський.10 (а.с.18)
Відповідно довідки № 1598 від 09.02.2009 року домобудівля , розташована № 10 по провулку Піонерському в місті Рубіжне зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання від 05.12.2000 року.
Суд бере до уваги показання : свідка ОСОБА_8 ,яка є сусідкою позивачки і пояснила, що в вересні 2000 року дочка позивачки ОСОБА_7 перед своїм від»їздом до Росії попросила її доглядати за батьками , за що платила їй 500 грн. на місяць.Будинок позивачки та її чоловіка став її другим домом. Вона постійно надавала допомогу позивачці та її чоловіку.
Після того як йому зробили операцію ,вона також доглядала його.Гроші на ліки пересилала їй дочка позивачки. Відповідача вона за всі ці роки не бачила ні разу. Перший раз вона побачила його на похованні. В 2000 році чоловік позивачки показав їй договір довічного утримання.Прочитавши його,вона роз»яснила йому ,що він переписав будинок на онука.Він злякався .Дзвонив до онука,але той уїхав на заробітки.Після цього позивачка та її чоловік розповіли їй ,що розірвали договір довічного утримання і зробили заповіт на дочку ОСОБА_7. Сестра відповідача ОСОБА_10 приходила
до позивачки 2-3 рази на рік;
свідка ОСОБА_11,яка є соціальним робітником і пояснила,що з січня 2002 року обслуговувала позивачку та її чоловіка.За допомогою звернувся дідусь –чоловік позивачки. Вони потребували допомоги в оформленні платежів та іншої. З ними було укладено договір.Свідок два раза на неділю відвідувала їх, іноді частіше оскільки дідусь був дуже хворий.Вона возила його до лікарні. Протягом семи місяців вона робила спроби відшукати онука позивачки.Дзвонила в квартиру,приватний будинок ,але відповідали ,що його немає . Дідусь-чоловік позивачки надіявся, що свідок вплине на онука і той прийде. Чоловік позивачки розповідав їй, що вони вскочили в таку халепу,що майже не залишилися без будинку .ОСОБА_7 гарно,що розірвали договір. Вона також цікавилася у лікарів чи навідував чоловіка позивачки хто-небудь з родичей ,коли той лежав у лікарні .Вони відповіли ,що ні. Відповідача свідок на похоронах не бачила,але їй сказали ,що він був присутній.Після смерті чоловіка позивачки вона також ні разу його не бачила;
свідка ОСОБА_12 ,яка є сусідкою позивачки протягом 40 років , і пояснила,що онука
позивачки вона бачила один раз ,він ходив по городу і дідусь об»яснив їй,що це його онук.
Позивачці та її чоловіку він допомоги не надавав. Онуки-сестри відповідача також не приходили.
свідка ОСОБА_13,яка є сусідкою позивачки і пояснила ,що вона її онука не бачила ні разу.Сама ж часто ходила до позивачки –«по сто разів на день», працювала у неї ,допомогала в тому ,що вони її просили. Допомоги відповідач не надавав .Позивачка і її чоловік розповідали ,що онуки можуть прийти за запрошенням—як дідусь дасть гроші ,а онучки за помідорами. Ліки позивачці та її чоловіку купувала їх дочка ОСОБА_5 .Передавала із Росії. На похованні вона не бачила онуків позивачки;
свідка ОСОБА_14 ,яка є приватним нотаріусом Рубіжанського міського округу і пояснила,що ОСОБА_3 з заявою про розірвання договору довічного утримання не звертався.Даних про посвідчення розірвання договору довічного утримання немає.Можливо до неї зверталися за консультацією про розірвання договору ,але вона не пам»ятає оскільки пройшло багато років.
В грудні 2008 року до неї зверталася ОСОБА_7 з приводу договору довічного утримання укладеного між її батьком та відповідачем .Вона не показувала їй заяву її матері-позивачки про надання дозвілу на відчуження будинку;
свідка ОСОБА_15,яка є сусідкою позивачки і її онука не бачила ні разу.Знала ,що позивачку та її чоловіка доглядає сусідка ОСОБА_8 та соціальний робітник;
свідка ОСОБА_16.який є сусідом позивачки і пояснив,що онука не бачив ні разу,може тільки маленьким.Допомогала позивачці та її чоловіку дочка, висилала їм гроші. Доглядала їх сусідка .
Суд не бере до уваги пояснення відповідача про те,що він постійно надавав допомогу
своєму дідусеві оскільки він не зміг точно конкретно вказати в чому ця допомога полягала.
Крім того відповідач не зміг вказати назву відділення в яке часто возив дідуся ,не зміг назвати хоча б одну назву ліків,які часто купував дідусеві, не знає з приводу якої хвороби дідусеві зробили операцію .Відповідачу невідомо по те,що його дідом та бабкою опікується працівник соціальної служби. Посилання відповідача на те,що коли він був відсутній-працював у Росії бабку та діда доглядали його сестри , суд також не бере до уваги оскільки сестри відповідача не є сторонами в договорі довічного утримання. Пояснення відповідача спростовуються показаннями вищевказаних свідків.
Суд не бере до уваги показання : свідка ОСОБА_17,який є другом матері відповідача ОСОБА_18 про те ,що він возив матір відповідача до позивачки ,останній раз це було два роки тому,чекав її поки вона прибирала в будинку у позивачки ,купував ліки, відвозив в лікарню дідуся за його життя з тих підстав,що мати відповідача не є стороною в договорі довічного утримання ,укладеного між ОСОБА_3 та її сином ,питання про її обов»язки судом не розглядається
свідка ОСОБА_19 ,яка є сестрою позивача про те ,що відповідач постійно ходив до діда з бабкою,надавав їм допомогу оскільки вони спростовуються її ж показаннями про те ,що відповідач працював у Москві протягом 4-5 років вахтовим методом .Коли його не було діда з бабкою доглядали вона і її сестра.
Отже суд приходить до висновку ,що відповідач не міг регулярно виконувати свої обов»язки по договору довічного утримання оскільки бував відсутній тривалий час;
свідка ОСОБА_20 ,яка є сестрою відповідача ,яка також пояснила, що відповідач постійно оказував допомогу діду і бабці , оскільки вони спростовуються її ж показаннями про те,що брат працював вахтовим методом-3-4 місяці у Москві ,один місяць дома і коли він виїзжав бабку та діда доглядали вона і сестра. Крім того позивачка, вказавши ,що вони з сестрою та брат постійно доглядали бабусю та дідуся ,не змогла назвати день смерті свого діда навіть приблизно;
свідка ОСОБА_21 .яка є колегою по роботі сестри відповідача і пояснила,що позивачка не однократно звонила і просила свою онуку ОСОБА_20 до телефону оскільки відношення між позивачкою та її онукою не є предметом даного спору;
свідка ОСОБА_22 ,яка є свекрухою свідка ОСОБА_19 і та розповідала їй ,що вона ходить до позивачки і доглядає її оскільки відношення між позивачакою та її онукою не є предметом даного спору.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України ,який набрав чинності з 1 січня 2004 року щодо цивільних відносин ,які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України ,положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов»язків ,що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки вищевказаний договір довічного утримання не розірваний по цей час, то суд при розгляді справи застосовує положення діючого Цивільного Кодексу України.
Відповідно до ст..744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок або їх частину ,інше нерухоме майно або рухоме майно ,яке має значну цінність ,взамін чого набувач зобов»язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Відповідно до ст..747 ЦК України майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності ,зокрема майно, що належить подружжю ,може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання( догляду).
У разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду) , обсяг зобов»язання набувача відповідно зменшується.
Відповідно до ст..755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду : на вимогу відчужувача або третьої особи , на користь якої він був укладений , у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов»язків ,незалежно від його вини.
Відповідно до ст..756 ЦК України у разі розірвання договору довічного
утримання (догляду) у зв»язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов»язків за договором , відчужувач набуває право власності на майно ,яке було ним передано і має право вимагати його повернення.
Відповідно до ст..229 ЦК України якщо особа , яка вчинила правочин ,помилилася
щодо обставин, які мають значення ,такий правочин може бути визнаний недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину ,прав та обов»язків сторін .
Суд бере до уваги пояснення позивачки про те, що коли вона підписувала згоду на відчуження ,то вона не розуміла якого роду документ вона підписує оскільки внаслідок похилого віку позивачки вона дійсно могла помилитися щодо природи правочину ,обставин ,які мають істотне значення .
Таким чином судом встановлено ,що позивачкою та її чоловіком ОСОБА_3 було передано відповідачу у власність будинок, розташований в місті Рубіжне,провулок Піонерський,10 відповідно договору довічного утримання від 05.12.2000 року, укладеного між ОСОБА_3 та відповідачем.
Вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно,набуте подружжям за час шлюбу,належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того,що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
В судовому засіданні було встановлено ,що відповідач дійсно не виконував своїх обов»язків відповідно договору довічного утримання по відношенню до чоловіка позивачки ОСОБА_3 ,померлого 26.03.2005 року та позивачки і продовжує не виконувати їх в цей час по відношенню до позивачки.
Оскільки чоловік позивачки за життя не розірвав вказаний договір довічного утримання ,то вимога про визнання договору недійсним підлягає задоволенню частково – відносно ? частини будинку, який належав позивачці на праві спільної сумісної власності.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10.11,60,212-215 ЦПК України ,п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України,ст.ст. 229, 744,747,755,756 Цивільного кодексу України,ст. 60 Сімейного кодексу України ,суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання недійсним та визнання права власності на будинок
задовольнити частково.
Визнати договір довічного утримання серії АВО № 527368 ,укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 05 грудня 2000 року,посвідчений приватним нотаріусом Рубіжанського міського нотаріального округу за реєстром № 4873 частково недійсним.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку будинку ,розташованого в місті Рубіжне Луганської області ,провулок Піонерський,10 .
В іншій частині позовних вимог відмовити за необгрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Рубіжанський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Суддя: В.В.Москаленко