Справа № 2-274

          2010 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

10 лютого 2010 року Алуштинський міський суд Автономної Республіці Крим

у складі судді Прищепа А.В .,

при секретарі Лиходід Д.О .

розглянувши у судовому засіданні в залі суду міста Алушта цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Привітне» про визнання незаконним наказу, поновленні на роботі, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягненні моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Позивач пред’явив позов до відповідача в якому просить визнати пункт 1.2  наказу Державного підприємства «привітне» від 22.09.09р. № 106-к «Про звільнення» в частині «звільнити ОСОБА_1 сторожа авто гаража за ст.. 40 п.1 КЗУпП – скорочення чисельності з 22 вересня 2009 року. Виплатити віхидне пособіє у розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за відпустку 48 календарних днів» незаконним та відмінити його; поновити його на роботі в Державному підприємстві «Привітне» в якості сторожа авто гаража; стягнути з Державного підприємства «Привітне» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення – 22.09.09р. та моральну шкоду у розмірі 2000 гривень.

Свої вимоги мотивує тим, що з 1971 року по 22.09.09р. Наказом від 22.09.09р. він був звільнений відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗУпП у зв’язку зі скороченням чисельності робітників. Руководство підприємства пояснило скорочення чисельності робітників неблагопріятной єкономічной ситуацією в страні та на підприємстві.

Вважає, що він був звільнений незаконно у зв’язку з тим, що являється інвалідом третьої групи по зренію, має статус дитини війни, та у зв’язку зі ст.. 5 ЗУ «Про соціальний статус дітей війни» має право на прєімущественное оставленіе на роботі при скороченності чисельності або штата робітників підприємства. Також вважає, що у зв’язку з тим що державне підприємство являється державним, то державне майно не може бути залишено без охрани та така штатна одиниця як сторож не підлягає скороченню.

У зв’язку з неправомірними діями відповідача йому  спричинені моральна шкода, оскільки він залишився без роботи та коштів, після звільнення він  вимушений був переглянути свої розходи, відмовитися від привичного харчування, економити на інших необходімих для нього  вещах, приклади вати додаткови зусилля для організації свого життя.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився з невідомих причин, про день та час слухання справи був сповіщений під підпис (довідковий лист), причин неявки суду не надав.

Раніше, у судовому засіданні представник відповідача позов не визнавав, та поясняв,  що  у зв’язку з вознікшими фінансовими труднощами було прийнято рішення про реорганізацію производства сліянія цехов та скорочення сторожів пенсійного віку. Проект наказу був розглянутий на засіданні профкома та прийнят единогласно. На підставі ч. 1 ст. 40 КЗУпП було скорочено 11 сторожів, у тому числі і позивач та два спеціаліста. Усім скороченним працівникам була предложена робота в растенієводческих бригадах, але усі вони відмовились.

Заслухавши  сторони,  дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково  з наступних підстав:

Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів. Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дії і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Обов’язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі. Крим того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно зі статтею 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні.    

На підставі наданих суду доказів встановлено, що наказом від 26 серпня 1971 року ОСОБА_1 був прийнятий робочим на роботу в вінсовхоз «Привітне» ПВВК «Масандра». 19.04.00р. ОСОБА_1 був переведений на посаду сторожа в авто гаражі.

Наказом від 22.09.09р. він був звільнений з посади на підставі ч.1 ст. 40 КЗУпП (а.с.6-7).

Згідно зі сттею 21 КЗпП України підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір. Укладення трудового договору підводить його сторони під дію відповідних правових норм, які з моменту укладення трудового договору стають суб'єктивними правами і юридичними обов'язками сторін трудового договору.

Наведене  вище свідчить про те, що сторони з 16.06.2007р. по 09.10.2008р. перебували у трудових правовідносинах зміст яких, виходячи із вимог законодавства, зобов’язує позивача виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а відповідача  - виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю.

У судовому засіданні позивач пояснила, що її заробітна платня була 10000 гривень на місяц, в підтвердження чого надала суду узгодження Правління акціонерів ЗАТ «Корвет» з яким вона була ознайомлена під підпис. В даному узгодженні зазначено, що оплата праці складає ежемесячно до виплати 10000 гривень за мінусом суми, вказаної в відомості по заработної платні в таблиці «к виплаті» (а.с.106).

Але суд критично ставиться до зазначенного розміру заробітної плати з посиланням на зазначене узгодження. Так відповідно  ч.3 статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Стаття 65 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що укладення контракту з керівником підприємства є обов'язковим. Посада керівника може мати різну назву - директор, генеральний директор, керуючий, начальник, голова правління і т. д. Але керівник підприємства - це та посадова особа підприємства, яка відповідно до статуту підприємства має повноваження, зазначені в ч. 5 статті 65 ГК.

Таким чином належним доказом розміру заробітної плати є відповідний контракт, якій у данному випадку повинен був обов’язково укладений та повинен містити умови про розмір оплати праці. Посилання позивачки в обгрунтування своїх вимог на узгодження, на розсуд суду є необгрунтованим, оскількі такий документ не є контратком у розумінні ч. 3 статті 21 КЗпП. Тобто узгодження не є належним доказом у розумінні статті 58 ЦПК України.    

Тому при визначені розміру заборгованності по заробітній платі суд керується іншими документами, які у встановленому діючим законодавством порядку фіксують або підтверджують розмір опати праці.

Так, згідно штатного розпису готелю «Алушта» з 01 листопада 2007 року по 30 березня 2008 року оклад голови правління ЗАТ «Корвет» складав 4000 гривень (а.с.96),  з 01 жовтня 2007 року по 30 березня 2008 року оклад голови правління склав 7000 гривень (а.с.97), з 01 квітня 2008 року по 30 вересня 2008 року – 5000 гривень (а.с.100)

Але згідно відомості від 02 жовтня 2008 року заробітна платня ОСОБА_2 складала 3665,66 гривень (а.с.84).

Згідно довідки відповідача ОСОБА_2 не виплачено за вересень 2008 року 319,39 гривен, за жовтень 2008 року 2927,44 гривень (а.с.85), а взагалі 3246,83 гривні. Тобто цю суму необхідно стягнути з відповідача.

Згідно ст.47 КЗпП України в день звільнення власник чи уповноважений ним орган зобов’язані видати працівнику належним чином оформлену трудову книжку і провести виплату усіх належний йому сум.

Згідно з п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58  усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Суд звертає увагу на те, що згідно наказу ЗАТ «Корвет» від 03 жовтня 2008 року ОСОБА_2 була командирована для участі в ярмаркі в м. Київ з 05 жовтня 2008 року по 10 жовтня 2008 року, про що маються командировочні посвідчення та не заперечують сторони у судовому засіданні.

Згідно командировочного посвідчення ОСОБА_2 прибула в м. Алушту 10 жовтня 2009 року, хотя була звільнена з 09 жовтня 2008 року. Тобто під час звільнення позивачка ще перебувала у відрядженні.

Також в матеріалах справи мається наказ про надання ОСОБА_2 щорічної очередної відпустки на 25 календарних днів з 29 вересня по 23 жовтня 2008 року за період роботи з 05.06.07р. по 05.10.08р (а.с.66).

Згідно наданого табеля за вересень та жовтень 2008 року  ОСОБА_2 була у відпустці з 29 вересня по 09 жовтня 2008 року, тобто по день звільнення (а.с. 67-68). Отже під час звільнення позивачка перебувала у відпустці та знаходилась у відряджені.

Таким чином, запис про звільнення від 09.10.2008р. не відповідає дійсним осбставинам, що є порушенням законодавства про працю. Однак позивачка у позовних вимогах не ставить питань про внесення змін стосовно запису про звільненя. Тому суд не має можливості приймати ришення стосовно цього порушення.  

Після звільнення позивач неодноразово звертався к генеральному директору ТОВ «ІГ «Геліос» ОСОБА_3 про повернення трудової книжки позивачу, та видачі розрахунку, але і на теперішній час, ні трудова книжка, ні розрахунок позивач не отримував.

Судом достовірно встановлено, що 11 листопада 2008 року на адресу реєстрації позивача (м.Одеса) була відправлена телеграма про необхідність з’явиться за трудовою книжкою (а.с.54). Але дана телеграма була не доставлена позивачу, квартира закрита, адресат по извещению на з’являється.

28 січня 2009 року повторно на адресу позивача була відправлена телеграма. Але за трудовою книжкою позивачка не з’являлась.

У судовому засіданні позивачка пояснила, що вона тільки зареєстрована у м. Одессі, але постійно мешкає у м. Алушті. Але на розсуд суду зазначені доводи не обгрунтовані.

Так відповідно із Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV від 11.12.2003 місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Відповідно зі статтею 6 цього Закону громадянин України зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Таким чином, якщо позивачка постійно мешкає в м. Алушті, вона відповідно з вимог Закону повинна зареєструвати своє місце проживання. Відсутність реєстрації унеможливлює визнати інше місце проживання, як таке де позивачка дійсно постійно та переважно проживає.

Надані до справи докази свідчать, що телеграма зі змістом, що позивачці необхідно з’явитися за отриманням розрахунку за 2008 рік була вручена їй тільки 19 серпня 2009 року. При цьому про трудову книжку у цієї телеграммі речі не йшло (а.с.59-60).

Суд критично ставиться до доводів представника відповідача, стосовно того, що позивачка сама сприяла порушенню терміну розразхунку при звільнені, оскількі обов’язок проведення такого розрахунку згідно статті 116 КЗпП України покладається саме на роботодавця. Тобто роботодавець повинен був прийняти усіх належних та необхідних мір для своєчасного та повного розрахунку.

Отже в даному випадку відповідачем також порушенно законодавство про оплату праці.

З письма територіальної державної інспекції праці в АР Крим від 13 квітня 2008 року, після проведеної перевірки заяви ОСОБА_2 про порушення відповідачем її трудових прав вбачається, що в порушення ст. 116 КЗпП України, окончательний розрахунок з позивачкою в день звільнення не проведений. За результатами перевірки виконуючому обов’язки голови правління ЗАТ «Корвет» ОСОБА_4 був виданий припис про усунення порушень (а.с.25).

Згідно акту перевірки ЗАТ «Корвет»  державним інспектором праці 08 квітня 2009 року ,  в порушення ст.ст. 47,49 КЗОТ України, трудова книжка ОСОБА_2 не видана, повний розрахунок не проведен, копія наказу про звільнення не видана. В цей же день також був виданий припис на усунення порушень законодавства (а.с.104-105).

Але незважаючи на встановлені факти порушеня законодавства про працю відповідач не прийняв належних заходів щодо усунення такого порушення. Тому при дотриманні інших умов здійснення судового захисту порушених прав, вимоги позивачки в цієї частині можливо задовільнити.  

Однак суд вважає, що задоволенню вимог позивачки перешкоджає пропуск строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Так, статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд з урахуванням обставин справи вважає, що позивачка не могла не знати про порушення діючого законодавства стосовно неї, оскількі ні заробітна платня, ні трудова книжка в день звільнення їй повернути не були.  

Більш того, в судовому засіданні позивачка пояснила, що пропустила строк звернення до суду у зв’язку з тим, що спочатку зверталась у різні органи (прокуратура,  державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю), а в загалі не знала про скорочені строки звернення за захистом своїх прав.

Суд, з урахуванням обставин справи вважає за неможливе визнати зазначені причини пропуску строку як  поважні, що в свою чергу унеможливую поновити цей строк.

За загальним правилом, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Тому усі вимоги, окрім стягнення належної суми заробітної плати, не можуть бути задоволені.

Але суд вважає, що вимога про повернення трудової книжки повинна бути задоволена з посиланням на цивільно-правові підстави судового захисту порушених прав, оскількі трудовий договір між сторонами розірваний, тобто трудові правовідносини припинені.

На розсуд суду, способом захисту прав та інтересів позивачки у данному випадку може бути примусове виконання обов'язку в натурі, тобто зобов’язання відповідача повернути позивачці належним чином оформлену трудову книжку.

Більш того, суд критично ставиться до вимог щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди, оскільки позивачем по-перше, не надано доказів понесення тривалих моральних стражданнь або втрати нормальних життєвих зв'язків, або необхідністі додаткових зусиль для організації свого життя, а по-друге, такі вимоги пов’язані не тільки з фактом порушення трудових прав позивачки з боку відповідача, а також з діямі третьої особи, які не є предметом цього позову, та підлягають розгляду в іншому порядку.

Тому суд з урахування принципів розумності та справелдівості, вважає, що  у задоволенні позову в цієї цастині необхідно відмовити.

Інших доказів, якими можливо спростувати наведні висновки суду не надано.

На підставі наведенного, та з урахуванням вимог стіттей 21, 47, 116, 233, 237№ КЗпП України, статтей 10,11,209,212,214-215 ЦПК України, статті 8,16 ЦК України, стіті 65 ГК України суд

                        ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства «Корвет», третя особа; Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група «Геліос» про стягнення заробітної платні та компенсації за дні невикористованої щомісячної відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки по фактичний день розрахунку, стягнення моральної шкоди, видачі трудової книжки – задовольнити частково .

    Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Корвет» заборгованість по заробітній платні з урахуванням компенсації за невикористану відпустку 3246 (три тисячі двісті сорок шість) гривень 83 копійки.

    Зобов’язати ЗАТ «Корвет» видати ОСОБА_2 належним чином оформлену трудову книжку на її імя.

    В решті позовних вимог ОСОБА_2 – відмовити.                      

Рішення  може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Алуштинський міський суд в порядку та строки, встановлені ст.ст. 294, 296 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя:         підпис

З оригіналом згідно

Суддя                             А.В.Прищепа

Секретар Д.А.Лиходід