Справа № 22-644/07р. Головуюча у 1-й інстанції - Олексієнко М.Ю.
Категорія справи - 29 Доповідач в апеляційній інстанції - Богонюк М.Я.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2007 року колегія судців судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - судді Кота І.Н.,
суддів Богонюка М.Я. і Бакуса В.Я.,
при секретарі Жовнір 0.3.
та за участю представників позивача
і відповідача Львівської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради та апеляційною скаргою представника Львівської міської ради і виконавчого комітету Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 грудня 2006 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням задоволено позов ОСОБА_1 до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради і Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради та визнано за позивачем право користування жилим приміщенням - квартироюАДРЕСА_1 (в подальшому - „спірна квартира").
На згадане рішення подали апеляційні скарги 1) Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради та 2) представник Львівської міської ради і виконавчого комітету Львівської міської ради.
В своїй апеляційній скарзі Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог, покликаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного нею судового рішення.
В апеляційній скарзі представник Львівської міської ради і виконавчого комітету Львівської міської ради також просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та на неправильне застосування норм матеріального права.
Апелянт вважає, що оскільки позивач всупереч вимог Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не повідомила орган реєстрації про зміну свого місця проживання - з адреси АДРЕСА_2 (де вона була зареєстрованою) на спірну квартиру - то вона не набула прав та обов'язків члена сім'ї наймача згідно ст. 64 ЖК України.
Вважає безпідставним посилання позивачки на те, що вона не могла прописатися (зареєструватися) у спірній квартирі, так як будинок, у якому знаходиться ця квартира, був гуртожитком ВАТ „Львівенергоремонт", оскільки на підставі клопотання ВАТ „Львівенергоремонт" рішенням Львівського міськвиконкому від 05.09.2003 № 753 даному будинку (який дійсно мав статус гуртожитку) було надано статус житлового будинку. Статтею 65 ЖК України встановлено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину (а також інших осіб). Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.
Однак, правило ст. 65 ЖК України щодо виникнення права користування жилим приміщенням у осіб, які вселилися до наймача останнього, не поширюється на користування жилою площею у гуртожитку (п.36 „Житлове право" „Правових позицій Верховного Суду України щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ").
05.09.2003 року рішенням Львівського міськвиконкому № 753 гуртожитку ВАТ „Львівенергоремонт" на АДРЕСА_1 було надано статус житлового будинку (а.с. 7);
12.02.2004 року ухвалою Львівської міської ради № 1061 згаданий будинок було прийнято у
власність територіальної громади м. Львова (а.с. 5) і лише 24.06.2004 року розпорядженням
Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради № 882 з чоловіком позивачки
ОСОБА_2 на спірну квартиру було укладено договір житлового найму (а.с. 9).
Тобто, як вбачається з вищенаведеного, до 24.06.2004 року (дати прийняття органом влади рішення про укладення з ОСОБА_2, як наймачем спірної квартири, договору житлового найму) позивач об'єктивно, в силу незалежних від неї обставин, не могла офіційно оформити своє право користування жилим приміщенням у квартирі, у якій в якості дружини наймача проживала майже 12-ть років, а після раптової смерті ОСОБА_2.
13.01.2005 року (через всього 6-ть місяців, як він юридично став наймачем цієї квартири)
знову втратила можливість офіційно оформити своє право на користування жилим
приміщенням у цій квартирі.
Крім цього, оскільки за змістом статей 64, 65 ЖК України наймач і члени сім'ї, що проживають разом з ним, набувають права користування одним жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, особа, яка вселилася до наймача як член сім'ї, не набуває права користування займаним ним жилим приміщенням, лише якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду або якщо є докази того, що вона при цьому не змінювала свого постійного місця проживання (п.15 „Житлове право" „Правових позицій Верховного Суду України щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ").
Апелянтами (відповідачами) не подано до суду жодних доказів того, що позивачка зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду або доказів того, що вона не змінювала свого постійного місця проживання: з адреси АДРЕСА_2 (де вона була зареєстрованою) на спірну квартиру.
В той же час, матеріалами справи встановлено, що будинок АДРЕСА_2 відноситься до будинків приватного житлового фонду (глава 6 ЖК України; а.с. 32, 58, 60), а не до державного чи громадського житлового фонду (глава 2 ЖК України), і частка позивачки у ньому є незначною - 1/8.
А щодо покликання апелянта на те, що позивач всупереч вимог п.66 „Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР" не відчужила протягом року належної їй на праві власності 1/8 частини вище згаданого житлового будинку АДРЕСА_2, то це положення п.66 Правил ... втратило чинність ще у 1993 році - на підставі Постанови KM України від 11.10.1993 року №848.
Також вважає, що позивачка не могла перебувати на квартирному обліку, оскільки вона, будучи зареєстрованою в будинку АДРЕСА_2 та будучи власником 1/8 його частини, не потребувала покращення житлових умов та у відповідності до п.бб „Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР" не відчужила протягом року належної їй на праві власності 1/8 частини згаданого житлового будинку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Львівської міської ради на підтримання апеляційної скарги та заперечення її доводів зі сторони представника позивача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка з 14.10.1989 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (а.с. 65), якому спільним рішенням адміністрації та профкому УДВП „Львівенергоремонт" від 07.04.1993 року і була виділена спірна квартира у будинку АДРЕСА_1, який мав статус відомчого гуртожитку згаданого підприємства (а.с. 34,42,44).
Як вбачається зі змісту ст. 64 ЖК України, дружина наймача (а також їх діти і батьки) безспірно належить до членів його сім'ї і що членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. При цьому встановлено що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами, що випливають з договору найму жилого приміщення.
У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року № 2 „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" міститься роз'яснення про те, що при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясовувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції в ході судового розгляду справи на підставі зібраних по справі доказів безспірно встановлено, що позивач, яка з 14.10.1989 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, з часу виділення останньому у 1993 року спірної квартири (на той час - у відомчому гуртожитку ВАТ „Львівенергоремонт") з його згоди постійно проживала разом з ним у цій квартирі до дня його смерті 13.01.2005 року (майже 12 років), вела з ним (як подружжя) спільне господарство і ця квартира була постійним місцем її проживання.
Наведені обставини, встановлені судом першої інстанції, апелянтами не оспорюються і, фактично, усі доводи апеляційних скарг грунтуються на тому, що позивач не була зареєстрованою у спірній квартирі.
В той же час, у згаданому вже вище п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року № 2 „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" міститься роз'яснення (з посиланням ще на одну Постанову Пленуму Верховного Суду України - від 01.11.1996 року № 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя") про те, що наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась як член сім'ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
З урахуванням вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав вірну оцінку доказам по справі та матеріалам справи в цілому та ухвалив рішення по справі з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду, а тому підстави для його скасування відсутні і апеляційні скарги на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.І п.1, 308, 314 ч.І п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради та апеляційну скаргу представника Львівської міської ради і виконавчого комітету Львівської міської ради відхилити і залишити рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 грудня 2006 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання ухвалою законної сили.