Справа № 2-а-5708/09/1170
Категорія 3.4
КІРОВОГРАДСЬКИЙ
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2010 р. м.Кіровоград
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Мирошниченка В.С.
при секретарі – Поліщук Т.С.
за участю:
представника відповідача – Кривошия А.М. (довіреність від 27.03.2008 р. № 2/322)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до УМВС України в Кіровоградській області про стягнення оплати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про стягнення з УМВС України в Кіровоградській області оплату за час вимушеного прогулу з 09.12.2004 р. по 22.11.2005 р. у розмірі 21273,50 грн., моральної шкоди в розмірі 9000 грн. та судові витрати в розмірі 450 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно з наказом начальника УМВС України в Кіровоградській області від 09.12.2004 р. за № 053 о/с він був звільнений з ОВС, не погоджуючись з рішенням начальника УМВС України, у квітні 2005 р. він звернувся до суду із скаргою на його неправомірні дії. Постановою Ленінського районного суду від 06.10.2005 р. в задоволенні адміністративного позову йому було відмовлено. Постановою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 22.11.2005 р. його позов задоволено та поновлено на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах Світловодського відділу по боротьбі з організованою злочинністю при УМВС України в Кіровоградській області з 09.12.2004 р. Наказом № 372 о/с від 01.12.2005 р. позивача було поновлено на роботі.
12.02.2007 р. позивач звернувся з рапортом до начальника фінансового відділу УМВС України в Кіровоградській області, про допомогу вирішення питання оплати за час вимушеного прогулу, але отримав незадовільну відповідь.
Оскільки під час розгляду судами його справи про поновлення на роботі, вимоги щодо стягнення оплати за час вимушеного прогулу ним не заявлялись, з врахуванням вищевикладеного вважає, що за ним залишилось право на звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідач надав заперечення на позов, яке було обґрунтовано тим, що позивач при зверненні до суду пропустив строк для звернення до суду, що є підставою для відмовив задоволенні позову.
В судове засідання позивач не з’являвся, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Надав суду заяву про розгляд адміністративної справи за його відсутності. Судом ОСОБА_2 викликався до суду для дачі особистих пояснень по справі, але в засідання 12.02.2010 р. не з’явився.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Зазначив, що оскільки наказ про поновлення позивача на службі був виданий на підставі постанови апеляційного суду Кіровоградської області від 22.11.2005 р., яка пізніше була скасована, а в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, то і поновлення було незаконним. А тому виплата середньомісячної заробітної плати не повинна бути проведена, оскільки саме поновлення його відбулось незаконно. Також представником відповідача було зазначено, що законом встановлено тримісячний строк на звернення до суду, але позивач його пропустив. Причини поважності пропуску строку в позовній заяві позивач не зазначив, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
Вислухавши думку представника відповідача стосовно розгляду справи за відсутності позивача, який вважав можливим розглянути адміністративну справу без позивача, суд визнав можливим розглянути справу у відсутності відповідача зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду адміністративної справи.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд, вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-IV (далі КАС України) компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
В розумінні ст.3 КАС України, служба в органах внутрішніх справ України є публічною службою.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач наказом від 10.07.2002 р. № 525 був звільнений з займаною посади на підставі п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. За захистом своїх прав ОСОБА_2 звернувся до суду. Рішенням Ленінського районного суду від 28 серпня 2003 р. у задоволенні позову йому відмовлено. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 10.12.2003 р. скасовано рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 28.08.2003 р., визнано незаконним наказ начальника УМВС України в області від 10.07.2002 р. та поновлено ОСОБА_2. на роботі.
На підставі вищезазначеного рішення апеляційного суду Кіровоградської області ОСОБА_2 наказом начальника УМВС України в області був поновлений на роботі.
Наказом начальника УМВС України № 053 о/с від 09.12.2004 р. ОСОБА_2 був звільнений з органів внутрішніх справ. Даний наказ позивачем був оскаржений до Ленінського районного суду м. Кіровограда. Постановою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06.10.2005 р. в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено. Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 22.11.2005 р. постанову Ленінського районного суду від 06.10.2005 р. було скасовано, наказ начальника УМВС України в Кіровоградській області визнано незаконним та скасовано. Ухвалою Верховного суду України від 08.11.2006 р. постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 22.11.2005 р. залишено без змін (а.с.4-5).
На підставі постанови апеляційного суду Кіровоградської області від 22.11.2005 р. начальником УМВС України в Кіровоградській області винесений наказ № 273 о/с від 01.12.2005 р., яким поновлено ОСОБА_2 на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах Світловодського відділу по боротьбі з організованою злочинністю при УМВС України в області (а.с.55).
Під час розгляду справи про поновлення ОСОБА_2. питання про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу не розглядалось і не досліджувалось.
Ухвалою Вищого Адміністративного Суду України від 29.01.2008 р. постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 22.11.2005 р. (яка була підставою для поновлення ОСОБА_2 на роботі) було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції (а.с.105).
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 р. залишено без змін рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28.08.2003 р.
Рішення на підставі, якого ОСОБА_2 було поновлено на роботі майже після чотирьох років було скасовано.
Представник відповідача зазначав, що оскільки підставою поновлення ОСОБА_2 стало незаконне рішення, то і вся подальша його служба відбувалась незаконно, а тому і стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу буде незаконним.
Суд не погоджується з таким твердженням представника відповідача, оскільки позивач ставить питання про стягнення середньомісячної заробітної плати за незаконне його звільнення, що було підтверджено судовими рішеннями.
На сьогоднішній день ОСОБА_2 звільнений з органів внутрішніх справ у відставку і отримує пенсію.
Фактично позивач був поновлений на роботі відповідно до наказу № 273 о/с від 01.12.2005 р., а до суду про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу позивач звернувся, згідно вхідного штампу 10.06.2008 р. (а.с.1).
Відповідно до ч.1,2,3 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Ч.1 ст.100 КАС України визначено, що пропущення строку на звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Вищезазначені норми закону кореспондуються з п.13 постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 6 березня 2008 року N 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» яким визначено, що відповідно до частини другої статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду. Зокрема, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Ч.1 ст.18 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Положенням про проходження служби питання щодо строків на оскарження дій щодо невиплати заробітної плати або середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу не врегульовано, а тому необхідно застосувати субсидіарне законодавство, а саме Кодекс Законів про Працю України від 10 грудня 1971 року N 322-VIII (далі КзпП України).
Відповідно до ч.1,2 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Дані положення кореспондуються з вимогами ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР.
Із аналізу вищезазначених норм закону суд приходить до висновку, що «середньомісячна плата за час вимушеного прогулу» та «заробітна плата» - це різні за змістом поняття, а тому до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинен застосовуватись тримісячний строк для звернення за захистом свого права.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю.
Щодо позовної вимоги про стягнення 9000 грн. моральної шкоди, то суд вважає за необхідним зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України від 06.07.2005 р. № 2747-ІV кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. № 565-ХІІ та Положення про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 р. № 114 є спеціальними нормативно-правовими актами щодо застосування до виниклих між сторонами правовідносин.
Виходячи з обставин справи та аналізу чинного законодавства пріоритетними у застосуванні є норми спеціальних законів.
П.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно шкоду.
Вищевказаними законодавчими актами не передбачено стягнення моральної шкоди в зв’язку з несвоєчасною виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.
Судом неодноразово викликався позивач в судове засідання для дачі пояснень, але жодного разу в судове засідання позивач не з’явився. Клопотання про поновлення строку не заявляв, в позовній заяві про причини пропуску щодо звернення до суду позивачем не зазначено.
Виходячи із вищезазначеного, а також того факту, що представник відповідача наполягав на відмові в задоволенні позову в зв’язку з пропуском позивачем строку на звернення до суду, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.71, 99, 100 та ст. 160-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження через Кіровоградській окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі, а апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя:підпис
Згідно з оригіналом:
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду В.С.Мирошниченко