справа № 2ц – 2684/09
Р І Ш Е Н Н Я
И М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 вересня 2009 року Антрацитовский горрайонный суд Луганської області в складі
головуючого судді Філіпенко Л.П. при секретарі Щербак А.Н.
розглянувши у попередньому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на земельний пай
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права на земельний пай, в обгрунтовання якого вказав, що відповідачка є дочкою та єдиною спадкоємицею першої черги за законом після ОСОБА_3, якої на праві особистої власності належав сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ЛГ № 0107260 у землі, що перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Росія» с. Бобрикове Антрацитівського району Луганської області, розміром 6,10 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості), виданий на підставі розпорядження голови Антрацитівської районної державної адміністрації від 17 січня 1997 року № 9. Після смерті матері ОСОБА_2 набула право на спадкування, тому 27 грудня 1999 року вона одержала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке видане державним нотаріусом Антрацитівської міської державної нотаріальної контори реєстр № 1027. Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Але враховуючи специфіку земельної ділянки як об’єкта правового регулювання, окремі норми, що визначають особливості спадкування прав на неї, містяться і у земельному законодавстві. У ст.. 80 ЗУ України закріплено право громадян мати у приватній власності земельні ділянки. Пункт «г» ч.1 ст. 81 ЗК України однією з підстав набуття права приватної власності на землю називає перехід її у спадщину.
Відповідачка є громадянкою ОСОБА_4 Федерації. Відповідно до діючого законодавства іноземці також можуть одержати у спадщину земельні ділянки, однак їх право спадкування має низку особливостей. Так, згідно з ч. 4 ст. 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Відповідачка виконала вимоги діючого законодавства й 21 червня 2003 року між сторонами був укладений договір купівлі–продажу, відповідно до якого вона продала, а ОСОБА_1 купив сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ЛГ № 0107260 у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Росія» с. Бобрикове Антрацитівського району Луганської області, розміром 6,10 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості), виданий на підставі розпорядження голови Антрацитівської райдержадміністрації від 17 січня 1997 року № 9. При укладенні договору купівлі-продажу сертифікату сторонами було погоджено всі істотні умови купівлі-продажу. Зокрема, щодо ціни, передачі майна у власність, оформлення договору в нотаріальній конторі тощо. 21 червня 2003 року ОСОБА_1 заплатив відповідачці готівкою 500 грн., що підтверджується її розпискою, а відповідачка передала позивачу сертифікат та взяла на себе обов’язок оформити договір купівлі-продажу нотаріально у термін до 1 січня 2008 року. ОСОБА_1 виконав усі умови нашої угоди - передав відповідачці усю суму за договором купівлі-продажу. Проте до теперішнього часу відповідачка не здійснила дій щодо оформлення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, в зв’язку з тим, що законодавство України не передбачає реальних можливостей у іноземців виконати покладені на них ЗК України обов’язків щодо відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Так, за ст.. 55 Закону України «Про нотаріат» угоди про відчуження майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується. Ст. 132 ЗК України містить подібну норму, яка вимагає при укладенні угод про перехід права власності на земельні ділянки подання документа, що підтверджує право власності на земельну ділянку. Згідно з ч. 2 ст. 1299 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту його державної реєстрації. Оскільки ж землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземцям, нотаріус відмовляється видати свідоцтво про право на спадщину. Виникла колізія норм, одна з яких (ч. 4 ст. 81 ЗК України) допускає прийняття сільськогосподарських земель у спадщину, а інші ( ч. 2 ст. 81, ч. 2 ст. 82 ЦК України) не допускають виникнення права власності на ці ділянки.
Тому ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Росія» с. Бобрикове Антрацитівського району Луганської області, розміром 6,10 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка належала ОСОБА_3 згідно сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ЛГ № 0107260, виданий на підставі розпорядження голови Антрацитівської районної державної адміністрації від 17 січня 1997 року № 9.
У судове засідання сторони не з’явилися, просять розглянути справу без їх присутствія, позивач ОСОБА_1 позов підтримує, відповідач ОСОБА_2 позов визнала. (а.с. 15, 16).
На підставі ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Судом досліджені всі докази, надані сторонами. Клопотань про витребування та дослідження по справі інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі доказів, наданих сторонами і досліджених в судовому засіданні, тому суд, заслухавши показання сторін, дослідивши письмові докази та оцінивши усі докази по справі в їх сукупності приходить до наступних висновків:
Під час судового засідання встановлено та підтверджується наявними в справи доказами, і не заперечується сторонами, що мати позивачки – ОСОБА_3 на праві особистої власності належав сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ЛГ № 0107260 у землі, що перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Росія» с. Бобрикове Антрацитівського району Луганської області, розміром 6,10 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості), виданий на підставі розпорядження голови Антрацитівської районної державної адміністрації від 17 січня 1997 року № 9 (а.с.8). Після смерті матері ОСОБА_2 набула право на спадкування, тому 27 грудня 1999 року вона одержала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке видане державним нотаріусом Антрацитівської міської державної нотаріальної контори реєстр № 1027, на спадкове майно, яке складається з права на земельну частку (пай), яке перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Росія» с. Бобрикове Антрацитівського району Луганської області, розміром 6,10 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (а.с.9). Відповідачка є громадянкою ОСОБА_4 Федерації (а.с.11). Відповідно до діючого законодавства іноземці також можуть одержати у спадщину земельні ділянки, однак їх право спадкування має низку особливостей. Так, згідно з ч. 4 ст. 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Відповідачка виконала вимоги діючого законодавства й 21 червня 2003 року між сторонами був укладений договір купівлі–продажу, відповідно до якого вона продала, а ОСОБА_1 купив сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ЛГ № 0107260 у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Росія» с. Бобрикове Антрацитівського району Луганської області, розміром 6,10 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості), виданий на підставі розпорядження голови Антрацитівської райдержадміністрації від 17 січня 1997 року № 9. При укладенні договору купівлі-продажу сертифікату сторонами було погоджено всі істотні умови купівлі-продажу. Зокрема, щодо ціни, передачі майна у власність, оформлення договору в нотаріальній конторі тощо (а.с.5-6). 21 червня 2003 року ОСОБА_1 заплатив відповідачці готівкою 500 грн., що підтверджується її розпискою (а.с.13), а відповідачка передала позивачу сертифікат та взяла на себе обов’язок оформити договір купівлі-продажу нотаріально у термін до 1 січня 2008 року. ОСОБА_1 виконав усі умови нашої угоди - передав відповідачці усю суму за договором купівлі-продажу. Проте до теперішнього часу відповідачка не здійснила дій щодо оформлення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу
Згідно ч. 2 ст. 220 Цивільного Кодексу України, якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Таким чином, ОСОБА_1 є добросовісний покупець і власник земельної частки (пая) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Росія» с. Бобрикове Антрацитівського району Луганської області, розміром 6,10 в умовних кадастрових гектарах, і його позов підлягає задоволенню, оскільки сукупність добутих у суді доказів вірогідно підтверджує його законність і обґрунтованість.
На підставі статей 3, 137, 256, 257 ЦПК України, ст.ст. 16, 81,82, 209, 220, 392, 657, 1225, 1261, 1299 ЦК України, ст.. 80, 81, 132 ЗК України
Р Е Ш И В :
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Росія» с. Бобрикове Антрацитівського району Луганської області, розміром 6,10 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка належала ОСОБА_3 згідно сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ЛГ № 0107260, виданий на підставі розпорядження голови Антрацитівської районної державної адміністрації від 17 січня 1997 року № 9.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Суддя
рішення надруковане у дорадчій кімнати