ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
_____________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 листопада 2009 року Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – Косцової І.П.
суддів – Стас Л.В.
– Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Ленінського районного суду від 26 березня 2009 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Миколаєва про визнання дій неправомірними та зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни, -
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду (далі –УПФ) України в Ленінському районі м. Миколаєва про визнання дій неправомірними та зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни.
Зазначила, що є пенсіонеркою за віком, має статус дитини війни, а відтак, з 01 січня 2006 року її щомісячна пенсія, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (Закон) від 18 листопада 2004 року №2195-VI, повинна збільшитись на 30% мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на наведене, позивачка просила суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 2006 року по 2007 рік.
Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 березня 2009 року адміністративний позов задоволено частково.
Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва провести перерахунок заборгованості по невиплаченій щомісячній соціальній допомозі за 2007 рік, а також з 1 січня 2008 року відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Не погоджуючись з вказаним рішенням, управління Пенсійного фонду подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачеві в задоволені вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга УПФ підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивачка має статус: «дитина війни» ( в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни»), що підтверджується відповідним посвідченням.
У період з 2006 року по 2007 рік позивачка не отримувала щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості вимог позивачки про перерахунок пенсії за 2006 рік.
Так, пунктом 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Згідно Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" - виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни, то вимоги позивачки за 2006 рік не підлягають задоволенню.
Разом з тим, вирішуючи справу, суд першої інстанції керувався принципом верховенства права, відповідно до якого фактичний розмір підвищення пенсії позивачці, як дитині війни в 2007 році повинен бути підвищений та перерахований на підставі норм Законів. Також суд вийшов за межі позовних вимог, відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України та зобов’язав відповідача провести перерахунок пенсії позивачки ще і з 01 січня 2008 року, обґрунтовуючи це тим, що це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів.
З такими висновками колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду погодитися не може з наступних підстав.
Статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (з урахуванням положень пункту 12 статті 71 цього закону) дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік було зупинено та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо такого зупинення дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, право позивача на підвищення пенсії у 2007 році виникло з 09 липня 2007 року.
Однак, вирішуючи спір про визнання неправомірним дій відповідача щодо відмови в нарахуванні підвищення пенсії в 2007р. та зобов’язуючи здійснити відповідне перерахування, суд першої інстанції не визначив початкову та кінцеву дату, тобто з якої та до якої має здійснюватись перерахунок. Оскільки дія Закону про бюджет на 2007 рік починається з 09 липня 2007 року, а закінчується 31 грудня 2007 року, то й перерахунок повинен вчинятися за цей період.
Згідно ч.2 ст. 11 КАС України с уд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Принцип диспозитивності полягає у тому, що суд повинен вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі. Таким чином, суд не може ініціювати провадження, бо це суперечило б засадам здійснення правосуддя. Адміністративний суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і він не повинен виходити за межі цих вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково застосував процесуальну норму, оскільки застосування даної норми необхідно, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів.
Судова колегія не приймає доводи апелянта про те, що розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", не може застосовуватися для перерахунку пенсії позивачки, оскільки за чинним законодавством іншого визначення розміру мінімальної пенсії за віком не має.
Отже, положення ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", згідно якого мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не може бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Також, є безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про соціальний захист дітей війни". Такі доводи апелянта не відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного, зокрема ч.1 ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини як джерела права (справи "Качко проти України" (заява №63134/00).
Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судова колегія, керуючись п. 4 ч.1 ст. 202 КАС України вважає необхідним, скасовуючи постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою задовольнити частково позовні вимоги.
Керуючись ст. 195; ст. 197; п.3 ч.1 ст. 198; п. 4 ч. 1 ст. 202; п.3 ч.1 ст. 205; ст. 207; ч. 5 ст. 254 КАС України, судова колегія, –
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Миколаєві задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 березня 2009 року скасувати, прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва задовольнити частково.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва неправомірними, зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Миколаєві здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 підвищення у розмірі 30% надбавки до мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий:
Судді: