АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-56-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Кіт М.В.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 січня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у місті Феодосії в складі:
головуючого, судді Ломанової Л.О.,
суддів Кустової І.В.,
Притуленко О.В.
при секретарі Воронович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виселення, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 – ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 05 листопада 2009 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, у процесі розгляду справи змінивши підставу позову, просив суд виселити відповідачку з жилого приміщення у будинку № 32 по вул. Польовій м. Керчі без надання іншого жилого приміщення на підставі частини 1 статті 116 Житлового кодексу України (далі- ЖК України).
Вимоги позову мотивував тим, що йому на праві приватної власності належить Ѕ частина вказаного домоволодіння. Відповідачка була зареєстрована у цьому будинку 18 вересня 1975 року як член сім’ї, оскільки вони перебували з 1973 по 2004 рік у шлюбі. Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 почала систематично порушувати правила спільного проживання, руйнувати і псувати жиле приміщення, що зробило неможливим спільне проживання в одному будинку.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 05 листопада 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Вважаючи вказане судове рішення незаконним та необґрунтованим, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення у справі, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов - задовольнити.
Апелянт вказує, що поза увагою суду залишилося те, що ініціатором сварок та скандалів є відповідачка, яка перешкоджає позивачу користуватися його частиною будинку. Крім того, ОСОБА_5 без дозволу власника у будинок були вселені інші особи та проведено переобладнання – улаштовано індивідуальне опалення. У зв’язку з противоправною поведінкою відповідачки у позивача виникли труднощі у правовідносинах з енергопостачальником. Апелянт вважає, що показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, не можна брати до уваги, оскільки їх свідчення є необ’єктивними та отримані з порушенням процесуальних норм.
У наданих запереченнях відповідачка просить апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, оскільки рішення суду вважає законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1973 року по 2004 рік (а.с. 4 зворот). 18 вересня 1975 року ОСОБА_5 була вселена у будинок АДРЕСА_1 як дружина позивача і член сім’ї власника Ѕ частини цього будинку - матері позивача -ОСОБА_9 Судовим рішенням від 4 квітня 2006 року встановлено факт прийняття позивачем спадщини після смерті матері та визнано його право власності на Ѕ частину вказаного будинку. (а.с.13,14).
Вказані обставини не заперечуються сторонами та підтверджені матеріалами справи.
Крім того, з матеріалів справи вбачаєть, що у цьому будинку зареєстровані та проживають п’ять осіб, зокрема колишнє подружжя, їх двоє повнолітніх дітей та онук, які входять до складу родини (довідка Управління житлово - комунального господарства м. Керчі №5720 від 24.11.2009 року).
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки фактів руйнування і псування жилого будинку, систематичного порушення правил співжиття з боку відповідачки судом не встановлено, позивач не звертався з цього приводу до відповідних органів і ніякі заходи застереження та громадського впливу до ОСОБА_5 не застосовувались.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Згідно з вимогами статті 157 ЖК України членів сім’ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до вимог частини 1 статті 116 цього Кодексу якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Підставами для виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення є систематичне руйнування чи псування жилого приміщення (вина цих осіб носить характер умислу або грубої необережності, під систематичністю розуміють скоєння двох і більше таких правопорушень); використання його не за призначенням, систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку. При цьому, у всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення) (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 зі змінами, внесеними постановою від 25 грудня 1992 року № 13).
Позивачем не надано безспірних доказів неможливості сумісного проживання з відповідачкою внаслідок її протиправної поведінки, як і доказів його звернення до компетентних органів з приводу здійснення відповідачкою порушень, передбачених наведеною статтею, та застосування до неї заходів попередження та громадського впливу.
За таких обставин, у справі відсутні необхідні умови, з якими закон пов’язує можливість виселення ОСОБА_5 з будинку № 32 по вул. Польовій м. Керчі без надання іншого жилого приміщення на підставі норм частини 1 статті 116 ЖК України.
Висновок суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог слід визнати обґрунтованим.
Обставини, які посилається ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції, наданим доказам, зокрема, пояснення свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, судом дана належна оцінка відповідно до вимог статті 212 Цивільного процесуального кодексу України .
Довід апелянта щодо вселення до спірного будинку інших членів родини без його згоди, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки цей довід не може бути підставою для виселення ОСОБА_5 відповідно до положень частини 1 статті 116 ЖК України.
При наявності порушення прав власника житла при вселенні інших осіб, ОСОБА_4 не позбавлений можливості захисту своїх прав у встановленому порядку.
Відтак, доказів, що спростують висновки суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції апелянтом не надано.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно і правильно з’ясував правовідносини сторін, фактичні обставини справи, належно оцінив докази, надані сторонами, правильно визначив матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини та ухвалив законне рішення.
На підставі наведеного, керуючись частиною 1 статті 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 05 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді:
Л.О. Ломанова І.В. Кустова О.В. Притуленко