ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 р.Справа № 554/4897/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Чалого І.С. ,  Перцової Т.С. ,

за участю секретаря судового засідання - Ващук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1  на рішення  Полтавського районного суду Полтавської області від 28.11.2018 року (суддя Потетій А.Г. м. Полтава; рішення виготовлено 28.11.2018 р. у повному обсязі) по справі № 554/4897/18

за позовом ОСОБА_1        

до старшого сержанта поліції патрульної роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2                   

про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1А.) звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з адміністративним позовом до старшого сержанта поліції патрульної роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області ОСОБА_2 (далі по тексту – відповідач, інспектор патрульної поліції), в якому просив суд визнати незаконною та скасувати постанову серії НК № 988207 від 21 червня 2018 року про накладення на нього адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 121 та ч. 4 ст. 126 КУпАП у розмірі 340 грн. та 510 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 121 та ч. 4 ст. 126 КУпАП, він не вчиняв, 21.06.2018 року він керував автомобілем НОМЕР_1 при наявності водійського посвідчення та інших документів, що передбачені для водія Правилами дорожнього руху. На час зупинки працівниками поліції транспортного засобу яким він керував у нього було водійське посвідчення. Про те, що він позбавлений права керування транспортним засобом та притягнений до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КпАП України не знав та дізнався тільки коли працівники поліції пред’явили вимогу.

Крім того, позивач вказує, що перед початком експлуатації свого транспортного засобу фари в автомобілі працювали. Перегоріли фари під час поїздки. Позивач не міг виявити поломку знаходячись в середині автомобіля, але коли повертався додому було достатньо світло.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 28.11.2018 р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Судове рішення вмотивовано висновком про те, що як станом на момент вилучення, так і на момент розгляду справи, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.04.2006 про позбавлення позивача права керування транспортними засобами на 1 рік є чинним, а відтак таким, що підлягає до обов’язкового виконання.

Зазначене, за висновком суду першої інстанції, підтверджує законність дій інспектора щодо вилучення посвідчення водія у позивача 21.06.2018 та прийняття оскарженої постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 28.11.2018 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, з посиланням на ст.ст. 9-11 КУпАП, зазначає, що у його діях, під час керування транспортним засобом 21.06.2018 року не було протиправних, винних дій, які б він вчинив чи з умислу, чи з необережності. Зазначає, що на час зупинки інспектором поліції транспортного засобу під керуванням позивача, у нього було водійське посвідчення. Про те, що його позбавлено права керування транспортним засобом він не знав та дізнався тільки коли працівники поліції пред’явили йому вимогу. Тобто, з квітня 2006 року по 21 червня 2018 року ОСОБА_1 не знав, що він зобов’язаний здати водійське посвідчення уповноваженим особам правоохоронних органів та його ніхто не зобов’язував на виконання судового рішення це зробити.

Також позивач, посилаючись на п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 1 ст. 303, ст. 299 КУпАП, вважає, що термін виконання постанови Полтавського районного суду Полтавської області від 17.04.2006 сплинув 17.07.2006 року, а станом на 21.06.2018 року минуло більше 12 років, а відтак зазначене судове рішення не може виконуватись.

З приводу виявленого порушення щодо керування транспортним засобом, у якого не працюють світлові показники сигналу «СТОП», позивач зазначає, що світлові показники сигнала «СТОП» та фари перегоріли під час поїздки, та він не міг виявити поломку знаходячись в середині автомобіля, але коли він повертався додому було достатньо світло. Вказані пояснення були проігноровані інспектором поліції під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП.  

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу  відповідач не скористався, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов'язковою, колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.06.2018 року старшим сержантом поліції патрульної роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області ОСОБА_2 винесено постанову серії НК № 988207 від 21.06.2018 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 121 та ч. 4 ст. 126 КУпАП з урахуванням ст. 36 КУпАП у розмірі 510 грн.

Змістом правопорушення є те, що ОСОБА_1, 21.06.2018 об 20 год. 00 хв. у м. Полтава по вул. Київське Шосе, 6, керував транспортним засобом ВАЗ 21070, номерний знак НОМЕР_2, у якого не працюють світлові показчики сигналу «СТОП», чим порушено п. 31.4.3 (б) ПДР та керував транспортним засобом будучи позбавлений права керування, чим порушив ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух».

Позивач, не погодившись із рішенням про притягнення його до адміністративної відповідальності та діями відповідача під час його прийняття, звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями).

Відповідно до п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 31.4.3 «б» ПДР України, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам зовнішніх світлових приладів: порушено регулювання фар.

У разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил (пункт 31.5 розділу 31 ПДР).

За змістом частини 1 статті 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Положеннями ст. 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У відповідності до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 4 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 визначено, що в разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. (далі – Інструкція № 1395)

Згідно з п. 9-10 розділу ІІІ Інструкції № 1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.

Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції № 1395, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема частиною шостою статті 121 КУпАП.

Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступень його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх   за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

При цьому, виявлене правопорушення має бути зафіксовано у будь-який спосіб передбачений статтею 251 КУпАУ, зокрема відеозаписом. Відсутність відеозапису або будь-якого іншого доказу не дає можливості встановити дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановленої КУпАП та Інструкцією № 1395, що передує винесенню постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію", поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію", поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

На підтвердження правомірності винесеної постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення, відповідачем надано суду відеозапис обставин, що зафіксовані у постанові (а.с. 41), з якого колегією суддів встановлено, що позивач, усуваючи виявлену несправність на місці зупинки в присутності працівника поліції, не заперечує проти того, що стоп сигнали періодично не працюють та йому необхідно здійснити ремонт автомобіля з цього приводу.

Отже, з дослідженого судом апеляційної інстанції відеозапису вбачається, що позивач був обізнаний про наявність технічних несправностей зовнішніх світлових приладів (показчиків сигналу «СТОП») його транспортного засобу, проте своєчасних заходів для їх усунення не вчинив.

Підпунктом «а» пункту 2.3 розділу 2 ПДР передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доведено порушення позивачем вимог п. 31.4.3 (б) ПДР, що свідчить про обґрунтованість винесення відповідачем постанови про накладення адміністративного стягнення в цій частині. 

З приводу виявленого порушення позивачем вимог ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.1. “а” ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно із ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Частиною 4 статті 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами- тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, фактично підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності згідно оскаржуваної постанови стало виявлення посадовою особою підрозділу поліції керування позивачем транспортним засобом без права керування транспортними засобами.

Позивач не визнає порушення ним вказаних правил, стверджуючи, що на час зупинки працівниками патрульної поліції його транспортного засобу у нього було водійське посвідчення, про наявність судового рішення, яким його позбавлено права керування він не знав, жодних заходів для виконання цього рішення та вилучення у нього водійського посвідчення працівниками поліції не вживалось, від виконання судового рішення він не ухилявся. Зазначені обставини, на переконання позивача виключають його вину у виявленому правопорушенні, склад адміністративного правопорушення, та посилається на необґрунтованість не врахування поліцейським вказаних обставин.

Матеріали справи свідчать, що постановою Полтавського районного суду від 17.04.2006 року по справі № 3-1460/06 визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністартивного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на 1 рік (а.с. 6).

Під час розгляду справи № 3-1460/06 про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 присутнім не був, що підтверджується постановою від 17.04.2006 року.

Після винесення вказаної постанови, посвідчення водія у ОСОБА_1 не вилучалось до моменту його зупинки відповідачем 21.06.2018 року, що підтверджується актом вилучення посвідчення водія від 21.06.2018 р., складеним старшим сержантом поліції патрульної роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області ОСОБА_2 (а.с. 7).

Жодних доказів на спростування доводів позивача стосовно того, що він не був обізнаним про наявність судового рішення від 17.04.2006 року, яким його позбавлено права керування транспортним засобом, матеріали справи не містять, як і доказів вчинення позивачем будь-яких дій, направлених на ухилення від його виконання.

При цьому, з наданих представником позивача додаткових доказів по справі слідує, що позивач, протягом періоду з 2006 року по 2018 рік притягався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, а саме:

- копію протоколу про адміністративне правопорушення серії АВ № 649329 від 22.11.2008 року складений на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КпАП України; копію постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ВІ № 0001442 від 22.11.2008 року про накладення адміністративного штрафу на ОСОБА_1 за порушення ПДР, передбаченого її. 12.4;  копію вимоги на ім’я ОСОБА_1 від державної виконавчої служби Полтавського РУЮ № 21204, від 03 грудня 2008 року, про стягнення штрафу, копію квитанції від 10.12.2008 року про сплату штрафу за порушення ПДР;

- копію постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ПС 2 № 668381 від 17.04.2016 року, винесена відносно ОСОБА_1 інспектором роти рядовим поліції за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КпАП України та копію квитанції «Приватбанк» від 19.04.2016 року про сплату штрафу ОСОБА_3 за порушення правил дорожнього руху в сумі 255 гривень.

Отже, як свідчать надані позивачем докази, позивач ОСОБА_1 притягався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, на нього накладалися адміністративні стягнення які були сплачені ОСОБА_1, у 2008 році та у 2016 році, що може свідчити про необізнанність позивача щодо позбавлення його права керування транспортними засобами відповідно до постанови Полтавського районного суду від 17.04.2006 року по справі № 3-1460/06, так як доказів зворотного матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно з п.1 ст. 247 КпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини у справі, колегія суддів дійшла висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, оскільки відсутня суб’єктивна сторона складу вказаного адміністративного правопорушення.

Крім того, як вбачається із наданого відповідачем відеозапису щодо обставин вчинення адміністративного правопорушення, за яке позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності, розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 126 КУпАП фактично не відбувся, відповідачем розглянуто справу лише за ч. 1 ст. 121 КУпАП, та вже після винесення постанови серії НК № 988207 від 21 червня 2018 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП та накладення на нього за вказане порушення адміністративного стягнення у вигляді 340 грн., у постанові зазначено про обставини порушення ОСОБА_1 ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух» та накладення адміністративного стягнення за правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП, з урахуванням ст. 36 КУпАП, у розмірі 510 грн.

Колегія суддів зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.

Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчиненого порушення та вини особи в його вчиненні.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.126 КУпАП є необґрунтованим, постанова в цій частині винесена з порушенням процедури її прийнятті, у зв’язку з чим, постанова відповідача в цій частині підлягає скасуванню.

Разом з цим, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції стосовно законності дій інспектора щодо вилучення посвідчення водія у позивача 21.06.2018 та надання правової оцінки вказаним діям відповідача, а також обставинам з приводу наявності чи відсутності підстав для виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.04.2006 на час вилучення у позивача водійського посвідчення 21.06.2018 року в межах розгляду даної справи, оскільки дії інспектора щодо вилучення посвідчення водія у позивача не є предметом оскарження у даній справі, отже ці обставини виходять за межі предмету доказування та не підлягають дослідженню судом під час розгляду справи щодо скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення вимог ч. 1 ст. 121 та ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Водночас, надаючи оцінку діям відповідача з приводу вилучення у ОСОБА_1 водійського посвідчення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не надав жодної оцінки обставинам з приводу наявності чи відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 121 та ч. 4 ст. 126 КУпАП та дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про часткове задоволення позову.

Згідно із з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

У даному випадку вимога позивача про закриття справи відсутня, проте відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Колегія суддів вважає, що належним способом відновлення прав позивача, на захист яких був поданий даний адміністративний позов, є скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії НК № 988207 від 21 червня 2018 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення ст. 15 Закону України "Про дорожній рух" та накладення на нього адміністративного стягнення за ч. 4 ст. 126 КУпАП у розмірі 170 грн. та закриття справи про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

В частині позовних вимог щодо скасування постанови № 988207 від 21 червня 2018 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення п. 31.4.3 "б" КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 121 КУпАП у розмірі 340 грн., з огляду на встановлені вище обставини, слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 28.11.2018 року по справі № 554/4897/18  скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії НК № 988207 від 21 червня 2018 року в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ст. 15 Закону України "Про дорожній рух" та накладення на нього адміністративного стягнення за ч. 4 ст. 126 КУпАП у розмірі 170 грн. та закрити провадження у справі в цій частині.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ч .3 ст. 272 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4

Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5  ОСОБА_6