АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/375/19Головуючий по першій інстанції Опалинська О.П.

Категорія: 301030600 Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії:

суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Храпка В.Д.

за участю секретаря Чуйко А.В.

позивача ОСОБА_3

представника позивача -

адвоката Лук’яненко Галини Олександрівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 грудня 2018 року (повний текст складено 26 грудня 2018 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до Смілянської міської ради Черкаської області про визнання права власності на нежитлові приміщення,

в с т а н о в и в :

В грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Смілянської міської ради Черкаської області про визнання права власності на нежитлові приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. від 10 жовтня 2005 року ним було придбано у ОСОБА_6, ОСОБА_7 частину комплексу нежилої будівлі загальною площею 137,1 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1

Вказує, що реалізуючи своє право на зайняття підприємницькою діяльністю, позивач вирішив реконструювати належне йому нежитлове приміщення в станцію технічного обслуговування автомобілів.

В установленому законом порядку позивач звернувся до Смілянської міської ради про передачу йому в оренду під реконструкцію власних нежитлових будівель у СТО земельну ділянку і на підставі договору оренди від 21 червня 2011 року йому було передано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,0838 га, із земель промисловості та транспорту.

Зазначає, що оскільки для більш ефективного використання станції технічного обслуговування необхідні були більші площі, то він звернувся до проектної організації ПП «ДІЯ» для виготовлення проекту добудови до існуючої станції технічного обслуговування автомобілів. Після виготовлення проекту ним під наглядом інженера технічного нагляду було проведено добудову в результаті якої загальна площа належного йому нежитлового приміщення збільшилася до 214 кв.м.

Після завершення будівництва, яке повністю відповідало проектній документації позивач звернувся до державної будівельної інспекції про ведення в експлуатацію реконструйованого приміщення, проте йому було відмовлено.

Підставами для відмови, зазначені в Приписі №183 від 06.10.2016 року будівельної інспекції стало те, що з моменту придбання нежитлового приміщення позивач самовільно його використовує як станцію технічного обслуговування з 2005 року, без ведення в експлуатацію саме як СТО, з посиланням на п.2 ч.1 ст. 34, п.8 ст. 36 Закону України «Про врегулювання містобудівної діяльності».

Зазначає, що прибудовувавши своїми силами, із своїх матеріалів нову річ - об'єкт нерухомого майна прибудову до станції технічного обслуговування автомобілів, він відповідно до вимог статті 331 ЦК України став власником новоствореного майна з моменту завершення будівництва.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право власності на реконструйовану ним нежитлову будівлю станції технічного обслуговування автомобілів, яка включає в себе приміщення «В-1, б-2, Г» загальною площею 214 кв.м. та тимчасовими спорудами позначеними на технічному плані літерами «Д, Є, Ж», яке знаходиться в АДРЕСА_1.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач у відповідності до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 17 жовтня 2013 року №868, не звертався про реєстрацію свого права власності на реконструйовану нежитлову будівлю так само, як і не звертався із заявою до уповноваженого органу, яким є інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, про прийняття належної йому самовільно реконструйованої нежитлової будівлі до експлуатації. Крім того, судом звернуто увагу на те, що ОСОБА_3 не оскаржував акт перевірки від 04 жовтня 2016 року, припис №183 про усунення порушень від 04 жовтня 2016 року та протокол про адміністративне правопорушення №202 від 04 жовтня 2016 року, а також рішення про скасування Декларації про початок виконання будівельних робіт та сплативши штраф за виявлені недоліки по реконструкції повністю погодився з ними.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_3 вважаючи, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційна скарга, крім доводів викладених в позовній заяві, мотивована тим, що відхилення від проекту забудови об'єкта нерухомості (збільшення площі з 137,1 кв.м. до 214 кв.м.) не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства, не суперечить санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, не впливають на міцність і безпечність цього об'єкта, отже є неістотними, і відповідно позивач вирішив усунути вказані порушення шляхом узаконення самочинної прибудови.

Зазначає, що реконструкцію існуючої СТО з добудовою, він провів на відведеній для забудови об'єктів промисловості та транспорту (до яких також відносяться станції технічного обслуговування) земельній ділянці, користувачем якої він являється на підставі договору оренди земельної ділянки від 21 червня 2011 року та актом прийомки передачі земельної ділянки. Компетентним державним органом, який приймає до експлуатації нерухоме майно в даному випадку є Державна архітектурно-будівельна інспекція, яка після його звернення відмовила йому у веденні в експлуатацію даного майна. Хоч реконструкція приміщення і виконана з порушеннями, але ці порушення є незначними і не порушують права інших осіб.

У відзиві на апеляційну скаргу від 21 лютого 2019 року, Смілянська міська рада зазначає, що посилання позивача на статтю 331 ЦК України є помилковим, оскільки вказана норма передбачає порядок набуття права власності на нове майно, а не реконструйоване, а також особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта не може набути право власності на нього в порядку даної статті.

Також вказує, що звернення до суду із позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Разом з тим, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт звернення до компетентного органу про прийняття незавершеного будівництва до експлуатації, відсутнє документальне підтвердження, що відхилення від будівельних норм не суперечить санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, не впливають на міцність і безпечність цього об'єкта, не становлять небезпеку під час його використання.

14 березня 2019 року на адресу апеляційного суду Черкаської області надійшов лист від Смілянської міської ради, у якому відповідач відмовився від відзиву, як такого, що поданий ним помилково та не відповідає його правовій позиції.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Згідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2005 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 належну їм в рівних частинах нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 загальною площею 137,1 кв.м.

18 жовтня 2005 року за ОСОБА_3 було зареєстровано на праві власності комплекс, частина нежитлової будівлі В-1, в2 приміщення загальною площею 137,1 кв.м., що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідно до Договору оренди землі від 21 червня 2011 року укладеного між Смілянською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку із земель автомобільного транспорту та дорожнього-господарства, площею 0,0838 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1, строком на 3 роки.

Додатковою угодою від 26 листопада 2013 року про внесення змін до умов договору оренди землі зареєстрованого Смілянським міським відділом Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» від 21.06.2011 року №711050004000042, вищевказані сторони погодили зміни до умов договору, в тому числі визначили, що договір укладено на 10 років до 01.11.2023 року.

15 жовтня 2014 року ОСОБА_3 зареєстрував речове право оренди, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

30 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та інженером технічного нагляду Кисленко В.І. укладено договір №45 про здійснення технічного нагляду за виконанням робіт по реконструкції нежитлової будівлі під станцію технічного обслуговування автомобілів в АДРЕСА_1

20 вересня 2016 року ОСОБА_3 було подано до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Черкаській області Декларацію про початок виконання будівельних робіт, а саме реконструкції нежитлової будівлі під станцію технічного обслуговування автомобілів в АДРЕСА_1 В Декларації зазначено, що проектна документація розроблена ПП «ДІЯ».

Декларація зареєстрована в Управлінні Державної архітектурно-будівельної інспекції у Черкаській області 22 вересня 2016 року №ЧК083162661932.

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 04 жовтня 2016 року головними інспекторами будівельного нагляду Ільченко І.С. та Глазепа Р.І. у присутності ОСОБА_3 проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ОСОБА_3 по реконструкції нежитлової будівлі під станцію технічного обслуговування автомобілів в АДРЕСА_1. За результатами перевірки достовірності даних поданих в декларації про початок виконання будівельних робіт від 20 вересня 2016 року №ЧК083162661932 було встановлено порушення п. 2 ч. 1 ст. 34, п. 8 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності», п. 5, 11 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, п. 1.6 ДБН А (3.1-5-2009 організація будівельного виробництва, п. 1.2 ДБН А 3.1-5-96) абз. 4 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про основи містобудування». Цього ж дня було складено протокол про адміністративне правопорушення №202 стосовно ОСОБА_3 в якому відображено результати проведеної позапланової перевірки.

Постановою головного інспектора будівельного нагляду Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Черкаській області Ільченко І.С. №160 від 10 жовтня 2016 року ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 8 ст. 96 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8670 грн, за те що під час перевірки достовірності даних зазначених в декларації про початок виконання будівельних робіт від 20 вересня 2016 року №ЧК083162661932 було встановлено, що дана частина нежитлової будівлі (СТО автомобілів) реконструйована в 2005 році, зі слів ОСОБА_3 та експлуатується. Також було встановлено, що в поданій декларації у техніко-економічних показниках вказана площа приміщень «до» та «після» реконструкції - 214 кв.м. та що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не вимагаються згідно з п. 25 наказу Мінрегіонбуду від 7 липня 2011 року №109, але в договорі купівлі-продажу наявне право власності на загальну площу приміщень 137,1 кв.м., про що було зазначено в приписі №183 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 04 жовтня 2016 року.

19 жовтня 2016 року ОСОБА_3 сплатив штраф накладений постановою № 160 по справі про адміністративне правопорушення у розмірі 8760 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем постанова про адміністративне правопорушення у передбаченому законодавством порядку не оскаржувалась, що підтверджується і сплаченим ним штрафом на її виконання, як і не оскаржувалися складений акт та припис від 04 жовтня 2016 року, що в свою чергу свідчить про його згоду із виявленими порушеннями.

Відповідно до повідомлення Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Черкаській області, яке адресовано ОСОБА_3 за вих. № 1023-3-1.12/449 від 05.10.2016 року зазначено, що за результатами проведення позапланової перевірки достовірності даних зазначених у декларації про початок виконання будівельних робіт від 22.09.2016 року №ЧК 083162661932 на об'єкті «Реконструкція нежитлової будівлі під станцію технічного обслуговування автомобілів; АДРЕСА_1», на підставі рішення головного інспектора будівельного нагляду Глазепи Р.І. від 04.10.2016 року у зв'язку з виявленням факту подання недостовірних даних наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Черкаській області скасовано реєстрацію зазначеної декларації від 04.10.2016 року.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_3 вказував, що після завершення будівництва він звертався до державної будівельної інспекції про ведення в експлуатацію реконструйованого приміщення проте йому було в цьому відмовлено.

Вказуючи на дані обставини позивач жодних доказів на їх підтвердження до суду не надав, а тому вказані твердження про наявну відмову уповноваженого органу у прийнятті об'єкта до експлуатації є необґрунтованими.

За змістом ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до частини статті 37 Закону України № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції закону, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Згідно частини 5 статті 26 Закону України № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції закону, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

За змістом підпункту 1 пункту «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до п. 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженої постановою КМУ №461 від 13.04.2011 року експлуатація об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію забороняється.

Вказане також узгоджується із частиною 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції закону, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначені постановою Кабінету Міністрів України N 461 від 13 квітня 2011 року " Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів".

Суд першої інстанції правомірно врахувавши наведені вище норми матеріального права, підстави та предмет заявленого позову, не визнав право власності за позивачем на нежитлову будівлю, при цьому судом перевірено загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об'єкта нерухомості.

Крім того, в матеріалах справи відсутні висновки відповідних державних органів (відділу архітектури і будівництва, органів пожежного та санітарного нагляду, тощо).

Твердження позивача про те, що проведена забудова не порушує прав та інтересів суспільства, не суперечить санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, також ним не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Колегія суддів, встановивши, що самочинно збудовані позивачем нежитлові приміщення не прийняті в установленому законом порядку в експлуатацію, приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-159 цс 15 від 27 травня 2015 року.

За таких обставин, оскільки судом встановлено, що питання щодо визнання об'єкта нерухомого майна будинку не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підставу вважати про наявність спору про право, колегія суддів вважає, право позивача, за захистом якого він звернувся до суду саме відповідачем не порушено.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.

Згідно з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 березня 2019 року.

Судді: