Справа № 2 – А – 63/2010
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
08 лютого 2010 року смт. Кіровське АР Крим
Кіровській районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого – судді Михайлова Р.В.,
при секретарі – Драніч Л.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження у смт. Кіровське АР Крим адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі АР Крим про зобов’язання виплати заборгованість з щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за період з грудня 2008 р. по листопад 2009 р.,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернулася до Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Кіровському районі АР Крим про зобов’язання виплати заборгованості з щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за період з грудня 2008 р. по листопад 2009 р. у сумі 1195,20 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що вона є дитиною війни. За ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Але відповідач не виплачував цю допомогу через дію Законів «Про державний бюджет» за 2007 – 2008 рр. та Постанову КМУ від 28.05.2008 року „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” Вважає, що сума невиплаченої державної соціальної допомоги за період з грудня 2008 року по листопад 2009 року складає – 1195 грн. 20 коп. Просить зобов’язати відповідача виплати їй щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з грудня 2008 р. по листопад 2009 р. у розмірі 1195,20 грн.
У судове засідання позивач та представник відповідача не з'явилися, всі особи, які приймають участь у справі, надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутністю.
На підставі клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутністю, суд відповідно до частини 3 статті 122 КАС України ухвалив здійснювати судовий розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно – правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь – які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно – правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті З КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002, № 11 – 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8 – 2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в АРК, Управління Пенсійного фонду у Кіровському районі АР Крим у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються органами виконавчої влади та суб'єктами владних повноважень. Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача, суд зобов'язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, чи являються його дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.
Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004, № 2195 – 1V дитина війни – особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується паспортом серії ЕС № 444165 /а. с. 4/, тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, тому вона є особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується посвідченням № 997370 /а. с. 5/, у тому числі на передбачену статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячну державну соціальну допомогу, підвищену на 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003, № 1058 – ІV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно з частиною 1 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489 – V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі:
з 1 січня – 380 гривень, з 1 квітня – 406 гривень, з 1 жовтня – 411 гривень.
Відповідно до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489 – V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Відповідно до статті 58 Закону України від 28.12.2007 року № 107 – VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів Україні» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у наступному розмірі: з 1 січня – 470 гривень, з 1 квітня – 481 гривня, з 1 липня – 482 гривні, з 1 жовтня – 498 гривень.
Згідно з ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, встановлений в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму встановлюються відповідними Законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
У запереченнях на позов відповідач не погодився з розрахунком, зробленим позивачем, оскільки, вважає, що законодавчими актами України не врегульоване питання розміру мінімальної пенсії за віком для Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а суд не може приймати за основу розрахунку мінімальний розмір пенсії, визначений статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки він застосується виключно для визначення розмірів пенсій, встановлених Законом.
Суд вважає, що вказані доводи відповідача не можуть бути враховані при вирішені справи з наступних підстав.
Судом встановлено, що щомісячна державна соціальна допомога відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розраховується на підставі мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначений частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Судом встановлено, що дійсно, згідно з частиною 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 – ІV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Зазначена норма введена в дію Законом України від 25.03.2005 р. № 2505 – ІV.
Але суд враховує, що згідно з частиною 4 статті 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Крім того, судом встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений також частиною 3 статті 52 Закону України від 19.12.2006 № 489 – У «Про Державний бюджет України на 2007 рік», відповідно до якої для визначення мінімального розміру пенсії за віком з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1 відсоток .
Зазначена норма введена в дію Законом України від 15.03.2007 р. № 749 – V, який набрав чинності після Закону України від 25.03.2005р. № 2505 – IV, яким встановлені обмеження в частині 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 – V. Тому відповідно до принципу дії закону в часі застосуванню підлягає закон, який набрав чинності пізніше.
На підставі викладеного, суд не може визнати обґрунтованими доводи відповідача, що позов не може бути задоволеним у зв'язку з невизначеністю мінімального розміру пенсії за віком, яка має бути підставою для розрахунку щомісячної грошової допомоги.
Таким чином, розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за період позовних вимог необхідно здійснювати за наступною формулою:
Щомісячна державна соціальна допомога за грудень 2008 року дорівнює 149,40 гривень:
(498 гривень х 30%) х 1 місяць = 149,40 гривень.
Щомісячна державна соціальна допомога за період з січня 2009 року по листопад 2009 року дорівнює 1643,40 гривень:
Січень – листопад (498 гривень х 30%) х 11 місяців = 1643,40 гривень.
Судом встановлено, що розрахунок, здійснений позивачем по справі, відповідно до якого щомісячна державна соціальна допомога за період з грудня 2008 року по листопад 2009 року дорівнює 1792,80 гривні, не суперечить розрахунку проведеному відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003, № 1058 – ІV.
Судом встановлено, що відповідно до письмових пояснень відповідача, позивач частково отримувала вказану соціальну щомісячну допомогу за період з грудня 2008 року по листопад 2009 року у розмірі 49,8 гривень щомісячно:
Суд вважає, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи представників відповідачів про те, що вони діяли відповідно до закону та порушень у виплаті щомісячної державної соціальної допомоги стосовно позивача не вчиняли, оскільки вони не виплачували допомогу на підставі, Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а здійснювати перерахунок вони не зобов'язані.
Згідно зі статтею 110 Закону України від 20.12.2005, № 3235 – ІV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Відповідно до п. 17 ст. 77 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2006 рік дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Але судом встановлено, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року № 3367 – ІV п. 17 ст. 77 Закону України « Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключений, тобто дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік поновлена. Зазначений закон набрав чинності 02.04.2006 року.
Отже, з квітня 2006 року ніяких перешкод для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірах, передбачених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не існувало.
Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6 – рп/2007 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29,36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) стаття 111 та пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Що стосується дії у 2008 р. статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004, № 2195 – ІV, то Законом України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. передбачена інша редакція наведеної статті, а саме: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Але положення пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10 – рп/2008.
Суд враховує, що відповідно до пунктів 5, 6 Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6 – рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Необґрунтованими є також дії відповідача і в частині нарахування допомоги відповідачем за 2008 рік відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік», у період з січня 2008 р. по березень 2008 р. по 47 грн. щомісячно, у період з квітня 2008 р. по червень 2008 р. по 48,10 грн., у період з липня 2008 р. по вересень 2008 р. 48 грн. 20 коп. щомісячно, за період жовтень – грудень 2008 року – 49,80 гривень щомісячно.
Ці дії є безпідставними тому, що з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від
22.05.2008 р. №10 – рп/2008 р. розрахунок вищенаведених виплат необхідно здійснювати відповідно до ст.6 Закону України
«Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 01.01.2006 р., у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що виплати за період з травня 2008 р. по листопад 2009 року позивачу здійснювалися на законних підставах відповідно до Постанови КМУ від 28.05.2008 р. № 530, «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», згідно п. 8 якої, дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня 2008 р. - 48,1 гривні, з 1 липня 2008 р.- 48,2 та з 1 жовтня 2008 р. - 49,8 гривні, всупереч вимогам ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» .
З'ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин зазначеної Постанови КМУ № 530 суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд застосовує інші нормативно – правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Суд вважає необхідним визначити, що, утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
У Законі України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
З наведеного стає зрозумілим, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таким чином, будь-які закони, підзаконні нормативні акти, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі постанова КМУ від 28.05.2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», має відповідати вимогам Конституції та Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
На думку суду встановлення постановою КМУ від 28.05.2008 р. № 530 розміру та порядку виплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в меншому розмірі, ніж передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом. Позбавивши певну категорію осіб, які мають право на пільги як діти війни, права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги, п. 8 зазначеної постанови було звужено обсяг цього права і водночас фактично скасовано конституційну гарантію забезпечення належних умов існування дітей війни.
Таким чином, при визначенні розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни необхідно керуватися статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не положеннями постанови КМУ від 28.05.2008 р. № 530, яка фактично позбавила осіб можливості отримувати зазначену соціальну допомогу у належному розмірі.
На підставі викладеного суд зазначає, що позивач має право отримувати допомогу в розмірі,
встановленому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з підпунктом 6 пункту 2.2 розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8 – 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 209/14900 саме на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов'язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.
Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України (у 2007 році – бюджетна програма КПКВ 3508100 «Дотація Пенсійному фонду України на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами», у 2008 році – бюджетна програма КПКВ 3513020 «Дотація Пенсійному фонду України на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами»).
У той же час, судом встановлено, що відповідно до п. 2.1. розділу 2 Положення «Про утворення головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002, № 11 – 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899 основними завданнями Головного управління Пенсійного фонду України в АРК є забезпечення у відповідному регіоні збирання та акумулювання внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших коштів, призначених для пенсійного забезпечення, ведення їх обліку. На Головне управління ПФУ в АРК не покладені обов'язки щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.
Таким чином, суд приходить до висновку, що належним відповідачем по справі, який зобов'язаний відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги являється Управління Пенсійного фонду України у Кіровському районі АР Крим.
Суд також не погоджується з доводами представників відповідача, що законодавчими актами не передбачено за рахунок яких коштів необхідно здійснювати виплати, тому що кошти Пенсійного фонду являються цільовими, використовуються виключно за призначенням та вилученню не підлягають.
Суд приймає до уваги, що статтею 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003, № 1058 – ІV передбачено, джерелами формування коштів Пенсійного фонду є також кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом. Статтею 113 Закону встановлено, що у разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) у зв'язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі, передбаченому статтею 28 цього Закону такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.
Доводи представників відповідача, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, не можуть прийняті до уваги.
Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати щомісячної державної соціально допомоги дітям війни.
Судом встановлено, що доводи представника відповідача стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду знайшли своє часткове підтвердження у судовому засіданні. Перевіряючи зазначені факти, судом встановлено наступне.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
У запереченнях проти позову відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду, як стосовно позовних вимог позивача щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги.
В позовній заяві позивач просив визнати причину пропуску строку позовної давності поважною та захистити його права.
Приймаючи до уваги, що позивач звернувся з позовом до суду у січні 2010 року, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за грудень 2008 року.
Частиною 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Приймаючи до уваги, що поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог про нарахування щомісячної державної допомоги за грудень 2008 року, позивач суду не надав, суд вважає, що підстави для поновлення зазначеного строку відсутні.
Враховуючи, що вимоги позивача про нарахування щомісячної державної допомоги за грудень 2008 року є обґрунтованими, але позивачем без поважних причин пропущений встановлений статтею 99 КАС України строк звернення до адміністративного суду за захистом зазначеного порушеного права, в свою чергу, відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропущення строків, встановлених частиною 1 статті 100 КАС України, суд вважає, що в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про виплату щомісячної державної допомоги за період з січня 2009 року по листопад 2009 року, то у цій частині позов підлягає задоволенню з врахуванням сум, що вже виплачені відповідачем.
Відповідачем за період з січня 2009 року по листопад 2009 року виплачено 547,80 копійок.
На підставі викладеного суд вважає можливим зобов’язати відповідача виплатити відповідачу допомогу, як дитині війни, за період з січня 2009 року по листопад 2009 року у розмірі 1095,60 гривень: (498 гривень х 30%) х 11 місяців = 1643,40 гривень; 1643,40 гривень – 547,80 гривень=1095,60 гривень.
Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо відмови в нарахуванні щомісячної державної соціальної допомоги у розмірах, визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути визнана такою, що вчинена на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, тому позовні вимоги позивача про зобов’язання виплатити йому щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 11, 17, 71, 72, 94, 122, 159 – 163 КАС України, суд
п о с т а н о в и в :
позов задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Кіровському районі АР Крим виплатити ОСОБА_1, заборгованість з щомісячної державної соціальної допомоги, яка утворилася за період з січня 2009 року по листопад 2009 року включно у розмірі 1095 (тисяча дев’яносто п’ять) грн. 60 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3,40 грн. судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанову може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її проголошення до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Кіровській районний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Г о л о в у ю ч и й