КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа № 2-1374/11

Провадження № р.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.11.2011 року                                                м.Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді -        Циганок В. Г.,

при секретарі судового засідання - Спільній Ю.В.,

за участю позивача -        ОСОБА_2

представника позивача -        ОСОБА_3,

представника відповідача -        ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа - приватний нотаріус Жовтневого нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 про визнання споживчого валютного кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності договору,

ВСТАНОВИВ:

23 березня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України» та просив визнати недійсним кредитний договір № 249 від 12/10.2007 року, який укладений між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_2. Зобов’язати ПАТ «Державний ощадний банк України» та застосувати наслідки недійсності правочину, провести перерахунок сплачених платежів у доларах США з періоду укладання кредитного договору на час внесення платежів у доларах США за курсом на момент сплати щомісячного платежу у еквіваленті до гривни. Розірвати договір поруки № 249 від 12.10.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ Державний ощадний банк України« і ОСОБА_6 і відповідачем. Зобов’язати ПАТ «Державний ощадний банк України» прийняти у ОСОБА_2 суму у розмірі 16 351,50 грн. з розстрочкою платежів на 36 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 454,50 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 12 жовтня 2007 року між ним та ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України» , було укладено кредитний договір № 249, відповідно до якого позивач отримав кредит в сумі 11 550,00 доларів США для здійснення оплати за автомобіль DAEWOO  LANOS ТF 696 під 12 % річних , строком до 11 жовтня 2014 року.

У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором № 249 від 12.10.2007 року між ним ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого КАТ «Державний ощадний банк України» був укладений договір застави майна від 12.10.2007 року, відповідно до умов якого позивач передав банку в заставу належне йому на праві власності рухоме майно - автомобіль марки DAEWOO LANOS ТF 696, шасі № Y6DTF696D7W357124, колір зелений, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Далі зазначив, що вищевказаний кредитний договір був укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми запропонованої банком для будь - яких клієнтів фізичних осіб.

Однак, чинний ЦК України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Ст. 524 ЦК України передбачає, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь - яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним способом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу, можливо при дотриманні відповідачем ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Вказував на відсутність у відповідача індивідуальної ліцензії на видачу кредитів в іноземній валюті.

Крім того, позивач не міг передбачити того, що офіційний курс іноземної валюти у відношенні до гривні може так різко зрости, що його доходів, які він отримує в національній валюті, не вистачатиме на погашення платежів за кредитом у іноземній валюті.

Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором. Тобто, з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, в зв’язку з чим порушилося співвідношення майнових інтересів сторін і він позбавився того, на що розраховував при укладенні кредитного договору.

Позивач є некомпетентним в аудиті банку, який вчасно не застеріг його, як позичальника, від негативних наслідків зростання курсу іноземної валюти, внаслідок чого ним було допущено помилку при вчиненні правочину щодо обставин, які мають істотне значення. Помилку вважає наслідком введення його в оману, оскільки банк, замовчував невигідність кредиту в іноземній валюті, чим порушив вимоги ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі викладеного, просив позов задовольнити.

Судом зі згоди позивача була проведена заміна відповідача ОСОБА_7 філії ВАТ «Ощадбанк» на належного відповідача ПАТ «Державний ощадний банк України» та долучена третя особа - приватний нотаріус Жовтневого районного нотаріального округу ОСОБА_5

В судовому засіданні позивач та представник позивача уточнили позовні вимоги та просили суд визнати недійсним споживчий валютний кредитний договір та застосувати наслідки недійсності цього договору, провести перерахунок сплачених платежів у доларах США з періоду укладання кредитного договору на час внесення платежів у доларах США за курсом на момент сплати щомісячного платежу у еквіваленті до гривни. Зобов’язати ПАТ «Державний ощадний банк України» прийняти у ОСОБА_2 суму у розмірі 16 351,50 грн. з розстрочкою платежів на 36 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 454,50 грн.

Представник відповідача, яка також діє за довіреністю, позов не визнала, надала суду банківську ліцензію, дозвіл та додаток до дозволу на здійснення банківських операцій, у тому числі, з валютою.

Третя особа - приватний нотаріус Жовтневого районного нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилася та надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю.

Вислухавши представників сторін, дослідивши докази, надані сторонами, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, з урахуванням такого. З розділу 1 кредитного договору № 249 від 12.10.2007 року, укладеного між сторонами, судом встановлено, шо відповідач зобов’язався надати позичальникові, а останній - прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит (грошові кошти) б іноземній валюті в сум, 11 550 доларів США, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12 % річних та комісійні винагороди в порядку, на умовах та в строки, визначені договором.

Відповідно до статі 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, а саме, коли:

зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

особа, яка вчиняє правочин не має необхідного обсягу цивільної дієздатності;

волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі;

недотримано встановленої законом форми правочину;

правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить правочин нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність за судовим рішенням.

Дійсно, за ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, проте Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, а обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з того, що спірний договір було укладено з дотриманням норм діючого законодавства, вільного волевиявлення сторін, а визначення грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті не суперечить положенням ч.2 ст.524 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п. 1.5 положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Згідно з ліцензією, виданою ВАТ «Ощадбанк» Національним банком України 16 січня 2002 року № 148 та дозволом ВАТ «Ощадбанк» № 148-4 від 16 січня 2002 року та додатку до дозволу, відповідач має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.

Враховуючи вищевикладені норми закону, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Не можна визнати цей договір недійсним і з інших, названих ОСОБА_2 підстав, оскільки частина їх, навіть за доведеності, взагалі не тягне такого наслідку, як визнання договору недійсним, а інша частина недоведена.

Не встановлено судом порушень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо справедливості умов договору.

За змістом ст. 1046 ЦК України та ст. 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК від кредитного ризику залежить і розмір процентної ставки. Укладаючи кредитний договір на таких умовах (покладення кредитного ризику на позичальника), позивач мав можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до іноземної валюти, виходячи з ситуації в країні і враховуючи динаміку зміни курсів гривні та її девальвації. Обравши кредит в іноземній валюті з меншою процентною ставкою, ніж в гривні, позивач на той час вважав ці умови для себе більш вигідними та справедливими, про що свідчить зміст пункту 1.9. кредитного договору.

Не суперечать вимогам закону і інші умови кредитного договору, а саме умови та порядок зміни процентної ставки за користування кредитними коштами, страхування предмету застави страховою компанією, право кредитодавця на використання інформації щодо особи позичальника та вчинення інших дій, в тому числі і право на дострокове повернення кредитних коштів.

Позивач уклав договір на зазначених умовах свідомо, за свого вільного волевиявленням, протягом 2007-2011 років виконував його, а невигідність цих умов у подальшому не може буди достатньою підставою для визнання його недійсним за спливом досить тривалого періоду часу. Крім цього, в 2007 році позивач, будучи вільним в укладанні кредитного договору та договору застави, виборі контрагента та визначення його умов, висловив своє бажання на отримання кредиту саме в іноземній валюті і до звернення до суду в 2011 році не тільки вважав його дійсним, а й частково виконував його умови.

Відповідно до ч. З ст. 10, ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача визнати договір недійсним з підстав введення його в оману, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.І ст.230 ЦК України, обман, тобто, навмисне введення другої сторони в оману щодо обставин, які мають істотне значення, має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з ч.І ст.229 ЦК України, обставинами, які мають істотне значення, є обставини щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт омани повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.09 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Між тим позивач не довів ні наявності умислу відповідача, ні самого факту омани, а тому суд вважає вимоги в цій частині недоведеними.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів ті обставини, на які він посилалається, як на підставу своїх позовних вимог.

Ухвалою суду від 23.11.2011р. позовні вимоги ОСОБА_2 про розірванні договору поруки між ОСОБА_8 та банком та про зобов’язання приватного нотаріуса ОСОБА_5 виключити з реєстру відчужень запису заборону відчуження рухомого майна автомобілю марки DAEWOO LANOS ТF 696, шасі № Y6DTF696D7W357124, колір зелений, реєстраційний номер НОМЕР_1. - залишено без розгляду.

Керуючись Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року N2121-111, Законом України «Про Національний банк України», Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року N200 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за №656/33923, Положеннями про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.04 №483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.11.2004 року за №1429/10028, ст.ст. 71, 192, 533, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 27-30, 57-58, 60, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України суд,

                                    ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання споживчого валютного кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності кредитного договору - відмовити у повному обсязі.

позовних вимог ОСОБА_2 у розірванні договору поруки між ОСОБА_6 та ВАТ «Державний ощадний банк України» Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївського області через Корабельний районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

       Суддя: В.Г.Циганок