У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

              11 лютого 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого -  Ігнатюк Б.Ю.

суддів –   Дроботі В.В., Мацунича М.В.

при секретарі – Олійник А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород  справу за апеляційною скаргою Перечинської міської ради на рішення Перечинського районного суду від 4 листопада 2009 року по справі за позовом Перечинської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод в землекористуванні та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки ,-

                                  В С Т А Н О В И Л А:  

Вказаним рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову Перечинської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод в землекористуванні та звільненні самовільно зайнятої земельної ділянки, яка знаходиться під гаражем відповідача по вул. Лермонтова 10 м. Перечин, відмовлено.

Позивач порушив питання про скасування цього рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

В судовому засіданні представник апелянта скаргу з наведених підстав підтримав.

Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засідання та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Заявляючи позов позивач стверджував, що відповідач самовільно встановив гараж на земельній ділянці біля будинку, у якому проживає, незаконно користується цією земельною ділянкою і цю земельну ділянку позивач просив звільнити шляхом зобов’язання відповідача знести гараж. Вирішити зазначений спір позивач просив на підставі норм Земельного кодексу України, що і зроблено судом першої інстанції.

На думку колегії суддів вирішення спору в цілому на підставі лише норм земельного законодавства є не повній мірі вірним і тому суд вважає за необхідне доповнити мотивацію висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання стосовно правової норми, яка підлягає застосуванню до встановлених правовідносин. Тобто, суд вирішує питання про застосування необхідної норми права і при вирішенні цього питання він не зв’язаний правовими нормами, на підставі яких позивач бажає вирішити справу.

Так, суд вирішував питання про усунення перешкод в землекористуванні та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, хоча, як вбачається з позовних вимог, перед судом буди поставлені питання про визнання незаконними дій відповідача по встановленню гаражу на земельній ділянці без отримання документу про право власності або користування цією ділянкою; визнання незаконним користування земельною ділянкою під будівлею гаража та зобов’язання відповідача усунути перешкоди в землекористуванні шляхом демонтажу незаконно встановленого гаража. Таким чином з вказаного слід зробити висновок, що перед судом було поставлено питання про знесення самочинного будівництва по причині відсутності відповідних документів як на самий гараж так і на земельну ділянку, на якій      він розміщений. А питання про знесення самовільної забудови регулюється не нормами земельного законодавства, а ст.376 ЦК України, згідно якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

З цієї позиції слід зазначити, що гараж відповідача дійсно було побудовано ним самочинно, оскільки аналогічна норма містилась і у ЦК України 1963 року/ст.105/. Але в 1995 році рішенням виконкому Перечинської селищної ради будівництво гаража було узаконено, а в 2006 році рішенням виконкому Перечинської міськради надано дозвіл на реєстрацію цього гаража як власності відповідача і це право зареєстровано  в Реєстрі прав власності на нерухоме майно /а.с.11,18,19/. Таким чином, слід констатувати, що станом на теперішній час спірний гараж є власністю відповідача, яка встановлена в установленому законодавством порядку і тому він не відноситься до самочинного будівництва, що в свою чергу виключає застосування наслідків ст.376 ЦК України.

Що ж стосується земельної ділянки, яка знаходиться під гаражем, то її правовий статус повинен вирішуватись Перечинською міською радою з врахуванням вимог земельного законодавства стосовно права громадян на земельну ділянку та наявності на ній узаконеного цією ж радою гаража, який є нерухомою річчю /ст.181 ЦК України/. Реалізація земельних прав громадянами України, в тому числі і відповідача, часом не обмежена.

 Керуючись ст.ст. 307,308,314 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Перечинської міської ради відхилити.

Рішення Перечинського районного суду від 4 листопада 2009 року залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:        

    Судді :