Категорія № 6.11.
ПОСТАНОВА
Іменем України
04 лютого 2010 року Справа № 2а-23754/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Солоніченко О.В.,
при секретарі: Псоміаді С.І.,
за участю представників:
позивача: не з’явився;
відповідача: Суховєєва Н.В., дов. від 10.03.2009;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Жилсервіс № 9» про стягнення адміністративно – господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць у 2008 році ,-
ВСТАНОВИВ:
22 червня 2009 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, в якому зазначило, що відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ, п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
У порушення зазначеної норми Закону відповідач не працевлаштував необхідну кількість інвалідів у 2008 році. Так, у 2008 році замість 1 інваліда не працювало жодного.
Сума розрахованих адміністративно-господарських санкцій за нестворене робоче місце для інваліда за 2008 рік склала 12374,19 грн. Вказану санкцію відповідач повинен був самостійно сплатити до 15 квітня 2009 року, наступного за звітним, однак не зробив цього.
На суму несплачених санкцій нарахована пеня за весь строк несплати виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на день розрахунку. Розмір пені склав 316,80 грн.
Позивач просив суд стягнути з відповідача несплачені адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2008 році у розмірі 12374,19 грн. та пеню за прострочення терміну сплати санкції у розмірі 316,80 грн., а всього – 12690,99 грн.
Представник позивача у судове засідання не з’явився, на адресу суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі та надав пояснення з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Підприємство відповідача створило робочі місця для працевлаштування інвалідів та звітувало перед міським центром зайнятості.
Тому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, оцінивши надані докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.
Відповідач надав позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2008 рік. Відповідно до вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) – 0; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (осіб) – 1.
Відповідачем були надані звіти про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік за лютий, березень, червень, серпень, вересень, листопад 2008 року.
Разом з цим, представником відповідача надано до суду копії листів Комунального підприємства «Жилсервіс № 9» на ім’я начальника Стахановського Управління праці та соціального захисту населення № 29 від 14.03.2008 року, № 61 від14.07.2008 року, № 94 від 12.09.2008 року, № 106 від 26.12.2008 року . Згідно вказаних листів відповідач надавав інформацію про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.2001 р.) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
Обов’язок подання звітів про і нформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів до центру зайнятості за місцем реєстрації організації як платника страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, передбачено також п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМУ від 31.01.2007р. № 70.
Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до ст. 19 зазначеного Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
А як було вказано вище, стаття 18 Закону передбачає, що безпосередньо інвалід звертається для працевлаштування на підприємства та в організації.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Відповідно до п. 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 р. № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов’язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.
За змістом норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов’язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України). Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов’язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів на підприємстві та працевлаштовано необхідна кількість інвалідів згідно відповідного нормативу.
Відповідно до ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.
Представником позивача вимоги за позовом у повному обсязі не доведені.
Приймаючи до уваги викладене, а також те, що відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, а саме :
- на підприємстві відповідача створена необхідна кількість робочих місць для інвалідів;
- відповідачем до центру зайнятості надані відповідні звіти та проінформовано позивача про зайнятість та працевлаштування інвалідів;
- випадків відмови в працевлаштуванні інвалідів протягом 2008 року не зафіксовано.
За таких обставин, на відповідача не може бути покладена юридична відповідальність.
Таким чином, позовні вимоги суд визнає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст. ст. 17, 18, 94, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Жилсервіс № 9» про стягнення адміністративно – господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць у 2008 році відмовити за необґрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Постанову в повному обсязі складено та підписано 09 лютого 2010 року.
Суддя О.В. Солоніченко