АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
___________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2009 року м. Феодосія
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді: Моісеєнко Т.І.,
суддів Іщенка В.І.,
Полянської В.О.,
при секретарі: Алієвій Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Нижньогірського районного територіального медичного об’єднання Нижньогірського району АР Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача ОСОБА_6, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, моральної шкоди та судових витрат, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 жовтня 2009 року,
В С Т А Н О В И Л А :
В червні 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Нижньогірського районного територіального медичного об’єднання Нижньогірського району АР Крим про скасування наказу № 186 від 12 травня 2009 року про звільнення його з роботи, поновлення на роботі на посаді лікаря-психіатра, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, у зв’язку з порушенням строків її виплати, з дня звільнення до дня поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн., стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 200 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 15 серпня 2005 року до 12 травня 2009 року він працював у відповідача на посаді лікаря-психіатра. Наказом № 186 від 12 травня 2009 року його було звільнено з займаної посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, за прогули з 06 по 08 травня 2009 року. Позивач зазначає, що він не вчиняв прогулів, оскільки з 05 до 12 травня 2009 року знаходився на амбулаторному лікуванні, про що 13 травня 2009 року надав довідку Совєтської ЦРЛ. Позивач вважає, що його звільнено з посади з порушенням, оскільки при притягненні до дисциплінарної відповідальності була порушена, передбачена ст. 149 КЗпП України, процедура звільнення, оскільки від нього не було витребувано письмове пояснення, при обранні виду стягнення не було враховано, що його дружина є інвалідом першої групи. Також зазначив, що в трудовій книжці наказ датований 08.05.2009 року, а наказ виданий 12.05.2009 року та звільнення було проведено у період хвороби та без згоди профсоюзного комітету. У відшкодування моральної шкоди просив стягнути 5000 грн., вказавши, що був порушений життєвий уклад та образ його життя, він вимушений був застосовувати додаткові зусилля для нормального існування сім’ї, що потягло моральні страждання, які продовжуються з дня звільнення по теперішній час.
Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 14 жовтня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
ОСОБА_5 не погодився з таким рішенням суду та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом. Апелянт зазначає, що він дійсно проходив амбулаторне лікування з 06 по 12 травня 2009 року, що підтверджено довідкою лікувальної установи та записом у амбулаторній карті, про що він повідомив по телефону медсестру.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що дійсно позивач з 06 по 12 травня 2009 року допустив прогули без поважних причин і керівництвом лікарні, при його звільненні, були дотримані вимоги трудового законодавства, так як він не повідомив адміністрацію ТМО про хворобу, в день виходу на роботу 13 травня 2009 року позивач не надав медичних документів про його хворобу, відмовився давати письмові пояснення, що підтверджено актом. Суд вказав, що при звільненні було враховано, що раніше у 2006 та 2007 роках позивач притягувався до дисциплінарної відповідальності та процедура звільнення відбулася з дотриманням вимог трудового законодавства.
З такими висновками суду не погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені без ретельного дослідження доказів, яким надана неналежна правова оцінка. Судом неправильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і постановлене рішення, яке не відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно з п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992р. зі змінами, правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності стосуються як передбачених статтями 40,41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок(довідку в установлених законом випадках) про тимчасову непрацездатність.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу № 255 від 15 серпня 2005 року ОСОБА_5 з 18 серпня 2005 року було призначено на посаду лікаря-психіатра Нижньогірської центральної районної лікарні (а.с.5) і на підставі наказу № 186-а від 13 травня 2009 року було звільнено з роботи з 06 травня 2009 року по ст.40 п.4 КЗпП України, за прогули без поважних причин.
Доводи апелянта, про те що він з 06 по 12 травня 2009 року знаходився на амбулаторному лікуванні і відповідно до медичної довідки Совєтської ЦРЛ був тимчасово непрацездатний, і його звільнено незаконно за ст.40 КЗпП України, заслуговує на увагу, оскільки, матеріали справи містять довідку та виписку з амбулаторної карти Совєтьської центральної районної лікарні, з якої вбачається, що він хворів і проходив лікування амбулаторно, які є належними доказами того, що прогул позивачем допущено з поважних причин.
Окрім того, матеріали справи містять суперечні дані про звільнення позивача з роботи, що вбачається з трудової книжки, в якій зазначено наказ № 186 від 08.09.2009 року, а в матеріалах справи є дві копії наказу № 186 від 12.05.2009року, тексти яких не відповідають один одному та наказ № 186-а від 13.05.2009 року, про скасування наказу № 186 від 12.05.2009 року і звільнення ОСОБА_5 з роботи з 06.05.2009 року, після виходу на роботу після хвороби, що свідчить про незаконність наказу і порушення вимог ст.40 КЗпП України адміністрацією ТМО.
Посилання відповідача та суду у судовому рішенні на ту обставину, що ОСОБА_5 13.05.2009 року вийшов на роботу і не надав пояснень відсутності на роботі у вказані дні, не заслуговує на увагу і спростовується актом від 13.05.2009 року, який складено представниками адміністрації та профсоюзного комітету, в якому зазначено, що позивач надав довідку лікаря-терапевта Совєтської ЦРЛ про хворобу, а не надав листок непрацездатності(а.с.29).
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про порушення адміністрацією ТМО норм трудового законодавства при його звільненні, оскільки позивач своєчасно надав медичну довідку про знаходження на амбулаторному лікуванні з 05.05.2009 року по 12.05.2009 року (а.с.9), що є належним доказом поважності відсутності його на роботі у вказані дні і його безпідставно було звільнено з роботи.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла до висновку про порушення, допущені адміністрацією Нижньогірського ТМО, норм трудового законодавства, при звільненні ОСОБА_5 і необхідності поновлення його на роботі на посаді лікаря-психіатра з дня звільнення з 06.05.2009 року.
Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.05.2009 року по 08.12.2009 року у розмірі 13072грн. 50 коп.(87,15грн. -середній заробіток за один день х 150 днів вимушеного прогулу).
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Колегія суддів вважає, що позов у частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню у розмірі 500грн., що є достатньою компенсацією моральної шкоди, виходячи з характеру та обсягу моральних страждань позивача, втрати нормальних життєвих зв’язків та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, колегія суддів вважаючи рішення суду першої інстанції неправильним та необґрунтованим, таким, що ухвалено без дотримання вимог норм матеріального та процесуального права, без належного урахування всіх суттєвих обставин по справі та наданням неналежної правової оцінки доказам по справі, вбачає підстави для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5 та скасування оскаржуваного ним судового рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Також, відповідно до ст.88 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню судові витрати на користь позивача у розмірі 200 грн., які складаються з витрат на надання правової допомоги та на користь держави судовий збір у розмірі 139 грн. 22 коп. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Окрім того, у відповідності до ч.5 ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
На підставі наведеного і, керуючись статтями 303, 307, 309, 313, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 жовтня 2009 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5.
Визнати незаконним та скасувати наказ директора, головного лікаря, Нижньогірського районного територіального медичного об’єднання № 186-а від 13 травня 2009 року про звільнення ОСОБА_5, лікаря-психіатра поліклініки райлікарні з 06 травня 2009 року по п.4 ст.40 КЗпП України( за прогул без поважних причин).
Поновити ОСОБА_5 на посаді лікаря-психіатра Нижньогірського районного територіального медичного об’єднання Нижньогірського району АР Крим з 06 травня 2009 року.
Стягнути з Нижньогірського районного територіального медичного об’єднання Нижньогірського району АР Крим на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 травня по 08 грудня 2009 року у розмірі 13072(тринадцять тисяч сімдесят дві) грн. 50коп., у відшкодування моральної шкоди 500 (п’ятсот) грн., судові витрати у розмірі 200грн., а всього стягнути 13772(тринадцять тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 50 коп. та на користь держави судовий збір у розмірі 139 грн. 22 коп. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120грн.
Рішення про поновлення на роботі ОСОБА_5 та стягнення на його користь середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено протягом двох місяців до суду касаційної інстанції.
Судді :