АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
___________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2009 року м. Феодосія
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді: Моісеєнко Т.І.,
суддів Іщенка В.І.,
Авраміді Т.С.,
при секретарі: Алієвій Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Керченської міської ради АР Крим про визнання права власності на самовільні будівлі, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2009 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Керченської міської ради АР Крим про визнання права власності на самовільні будівлі. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є членом Товариства човновий причал № 251 та власником елінгу АДРЕСА_1. Відповідно до договору на право тимчасового користування землею від 14.09.2000року № 557 земельна ділянка розміром 1,4165 га була відведена Товариству човнового причалу № 251 для експлуатації човнових гаражів строком на 10 років. У процесі експлуатації елінгу позивачем самовільно були побудовані навіс та надбудова над будівлею АДРЕСА_1, які до теперішнього часу у встановленому законом порядку не узаконені. Оскільки дані будівлі не порушують нічиїх законних інтересів та прав, просила суд визнати за нею право власності на вищевказані самовільні будови.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 20 жовтня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
ОСОБА_5 не погодилася з таким судовим рішенням та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване нею судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом. Апелянт зазначає, що при ухваленні рішення судом порушені вимоги ст.212 ЦПК України, оскільки судом першої інстанції недостатньо досліджені докази які є у матеріалах справи, не всебічно вияснені обставини у справі. Апелянт також зазначає, що вона звернулася до суду, оскільки, орган місцевого самоуправління і суд застосовують ст.376 ЦК України, та відмовляють їй у вирішенні спірного питання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з наступних підстав .
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання права власності на самовільні будівлі, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення питання про визнання права власності на самочинно збудовані будівлі та споруди, які підпадають під перелік нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, може бути предметом розгляду суду лише після розгляду органами місцевого самоврядування питання про введення до експлуатації об’єктів самочинного будівництва.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки судом правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.
Відповідно до ч.1 ст.303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.3 ст.376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мити, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Відповідно до договору на право тимчасового користування землею, укладеного 14 вересня 2000 року між Керченською міською радою та Товариством човнового причалу № 251, останньому передано у тимчасове довгострокове користування на 10 років земельну ділянку площею 1,4165га(а.с.25-27).
ОСОБА_5, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 грудня 2008 року за реєстровим № 1-1268, належить елінг № 64, загальною площею 20 кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_1, розташованого у човновому кооперативі, причал № 251.
В процесі користування вказаним елінгом позивачем самовільно до нього були побудовані навіс та надбудова над будівлею АДРЕСА_1, і на момент звернення до суду загальна площа елінгу складала 34,3 кв.м.
Оскільки, позивачу у встановленому законом порядку, земельна ділянка під уже збудоване нерухоме майно не надавалася, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив вказане питання.
Крім того, ОСОБА_5 не надано доказів, що вона зверталася до Керченської міської ради АР Крим з заявою про введення до експлуатації закінчених будівництвом об’єктів, як це передбачено п.1 п. «б» ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Постановою Кабінету Міністрів України №1243 від 22 вересня 2004 року «Про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів» та Постановою Ради Міністрів АР Крим №165 від 12 квітня 2005 року (із змінами та доповненнями внесеними постановою №844 від 18 грудня 2007 року) «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних будинків садибного типу, дачних та садових будинків та господарських споруд на території АР Крим».
Відповідно до ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Таким чином, колегія суддів вважає, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані позивачем докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, ухвалив рішення з дотриманням вимог ст.213 ЦПК України.
Доводи, наведені в апеляційний скарзі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи і не ґрунтуються на законі. Підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ч.1 ст. 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про правильність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, ухвалення його з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, з урахуванням всіх суттєвих обставин у справі та наданням належної правової оцінки доказам у справі, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5 та скасування оскаржуваного нею рішення не вбачається.
На підставі наведеного і, керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2009 року відхилити.
Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді: