УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:
Головуючого, судді Моісеєнко Т.І.,
суддів Авраміді Т.С.,
Полянської В.О.,
при секретарі Алієвій Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи – Республіканський комітет земельних ресурсів АР Крим, Керченська міська рада, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 9 вересня 2009 року -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, у якому просила визнати договір купівлі-продажу автомобільного гаражу, що складається з гаражу літ. «Д», прибудови до гаражу літ. «д» та прибудови літ. «Е1», розташованого по АДРЕСА_1, який укладений між нею та відповідачем 2 лютого 2007 року дійсним та визнати за нею право власності на вказане нерухоме майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 2 лютого 2007 року між нею та ОСОБА_6, у письмовій формі був укладений договір купівлі-продажу вищезазначеного майна, яке фактично перебувало у власності останнього.
Сторонами умови вказаного договору були виконанні. Однак, ОСОБА_6 ухиляється від нотаріального посвідчення договору. Тому позивач на підставі ст. 220 ЦК України просить задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 26 лютого 2008 року позов задоволений визнаний дійсним купівлі-продажу автомобільного гаражу, що складається з гаражу літ. «Д», прибудови до гаражу літ. «д» та прибудови літ. «Е1», розташованого по АДРЕСА_1, укладений між сторонами 2 лютого 2007 року. Визнано за ОСОБА_5 право власності на вказане нерухоме майно.
Ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 29 липня 2009 року зазначене рішення скасовано у зв’язку з нововиявленими обставинами.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 9 вересня 2009 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту з’ясування обставин, що мають значення для справи надання неналежної оцінки доказам, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
В якості доводів апелянт зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не звернув уваги на те, що сторони фактично виконали умови, укладеного договору, який повністю відповідав положенням ст..220 ЦК України. Апелянт вважає, що посилання суду першої інстанції на положення ст. 657 ЦК України є безпідставними, оскільки право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за позивачем відповідно до діючого законодавства.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведені юридичні факти, встановлення яких необхідно для визнання правочинну дійсним за правилами ст. 220 ЦК України.
З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Як, вбачається з матеріалів справи 07 лютого 2007 року сторони підписали складений в простій письмовій формі договір купівлі продажу автомобільного гаражу, що складається з гаражу літ. «Д», прибудови до гаражу літ. «д» та прибудови літ. «Е1», розташованого по АДРЕСА_1. Вказаний договір нотаріально посвідчений не був, також не було здійснено його державну реєстрацію.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положення ст. 657 ЦК України передбачають загальне правило щодо необхідності нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, та його державну реєстрацію.
Недодержання зазначених вимог відповідно ч. 1 ст. 220 ЦК України робить таку угоду нікчемною.
У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК.
Згідно ч. 2 цієї статті суд може визнати такий договір дійсним якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З аналізу вищенаведених норм випливає, що умовами визнання нікчемного договору дійсним є встановлення судом факту безповоротного ухилення та втрати стороною можливості з будь-яких причин посвідчити правочин. За змістом наведеної норми під ухиленням від нотаріального посвідчення слід розуміти, як активну протидію цьому так і пасивне небажання вчинити зазначену дію. Тобто, для застосування до спірних правовідносин норми ч. 2 ст. 220 ЦК України обов’язковою обставиною, яка підлягає доказуванню є факт ухилення сторони договору від його нотаріального посвідчення.
Однак, матеріали справи доказів на підтвердження зазначених фактів не містять.
Крім того норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, а тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Вищенаведене свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованому висновку про відсутність підстав для визнання вказаного договору купівлі-продажу дійсним, а як наслідок і для визнання права власності за позивачем на вищевказане нерухоме майно.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що право власності на спірне майно було зареєстровано за позивачем, оскільки як вбачається з матеріалів справи така реєстрація була здійснена 06 травня 2007 року на підставі рішення Керченського міського суду АР Крим від 26 лютого 2008 року (а.с.67), яке ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 29 липня 2009 року скасовано у зв’язку з нововиявленими обставинами.
Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують і не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи, належно оцінив докази, надані сторонами та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін.
Враховуюче наведене, керуючись ст.ст. 303, 308 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 9 вересня 2009 року – відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 9 вересня 2009 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді: