Справа №22-     558                     Головуючий в 1 інстанції Вірченко О.М.

Категорія 5                         Доповідач Бондаренко Л.І.

                                                              Р І Ш Е Н Н Я

                                                І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

                             2 лютого 2010 р.   Апеляційний суд Донецької області у складі:

 головуючого судді Пономарьової О.М.

 суддів  Бондаренко Л.І., Соломахи Л.І.

 при секретарі Артамоновій С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку

 цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування жилим приміщенням та про спонукання  до зносу надвірної будівлі

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення  Шахтарського міськрайонного суду від 28 вересня 2009р.

Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1, ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи,-

                  В С Т А Н О В И В:

У квітні 2009 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою та присадибною земельною ділянкою,  про спонукання до зносу надвірної будівлі.

Зазначали, що є власниками квартири АДРЕСА_1.  Квартира розташована в одноповерховому будинку садибного типу та має свій двір.

Проти входу у їх квартиру розташована присадибна ділянка будинку НОМЕР_1. Земельні ділянки між будинками НОМЕР_2 та НОМЕР_1 розділяє провулок шириною біля 3,2 м, призначений для проходу людей, тощо.

У листопаді 2008р. відповідач ОСОБА_3, який мешкає в будинку НОМЕР_1,   збудував на своїй присадибній земельній ділянці дворову вбиральню, розташувавши її на межі земельної ділянки та громадського провулку, задня стінка вбиральні співпадає з забором ОСОБА_3 та розташована в 7 м. від їх будинку. Зазначена вбиральня збудована з порушенням санітарних та будівельних норм, за що відповідач притягувався до адміністративної відповідальності, проте зносити вбиральню не бажає.

             Порушення відповідачем будівельних та санітарних норм, а саме: будівництво вбиральні біля житлового будинку та громадського провулку порушує їх права як власників квартири та користувачів земельної ділянки. Наявність вбиральні поблизу їх квартири, яка розташована на земельній ділянці присадибного типу ближче ніж зазначеного в будівельних та санітарних нормах, може призвести до забруднення земельної ділянки та будинку, до того ж це неестетичне видовище – щоденно виходячи з квартири або двору будинку бачити перед собою вбиральню. Від вбиральні розповсюджується специфічний запах, що доставляє неприємні відчуття.

Позивачі просили усунути їм перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та присадибною земельною ділянкою, зобов”язавши ОСОБА_3 до зносу вбиральні.

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду від 28 вересня 2009р. позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3  про усунення перешкод користування жилим приміщенням та про спонукання до зносу надвірної будівлі задоволені.

                Усунені перешкоди в користуванні позивачами квартирою АДРЕСА_1, зобов”язавши ОСОБА_3 знести вбиральню, розташовану на межі загального провулку Суворова в 7 метрах від житлового будинку АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом неповно з”ясовані обставини по справі, що є порушенням норм матеріального, процесуального права.

          Суд не врахував, що на будівництво вбиральні, яке є тимчасовою спорудою, дозвіл на проведення будівельних робіт не потрібен, а тому збудована ним вбиральня не є самочинною.

         Земельна ділянка, на якій розташована його квартира, знаходиться на виході вугільних пластів та вапна, а тому обладнати вигрібну яму відповідно до санітарних норм не можливо, в той час як наявність такої ями є природною потребою.

          Власником земельної ділянки, на якій розташована спірна вигрібна яма, є Шахтарська міська рада, яка приймала участь у розгляді справи в якості третьої особи і будь-яких претензій до будови не має.

         Позивачами не доведено факт порушення їх прав, те, що відхилення від проекту та порушення будівельних норм та правил є суттєвим та стосується будь-яким чином позивачів.

         В судовому засіданні апеляційного суду позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

          У судове засідання ОСОБА_5 не з”явився, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. У заяві просив розглянути справу у його відсутність.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню з ухваленням у відповідності з вимогами  п.4 статті 309 ЦПК нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2

ОСОБА_5 першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 січня 1996 року є власниками квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05  березня 2008 року є співвласниками квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

27 квітня 2005 року при перевірці дотримання санітарного законодавства будівництво дворової вбиральні за адресою АДРЕСА_2 було визначено в глибині двору в 15 м від вікон житлового будинку, заборонено будівництво дворової вбиральні з боку вулиці поблизу житлових будинків, в 5 м від водопровідної мережі (а.с. 12).

05 січня 2009 року помічником санітарного лікаря ОКГ Шахтарської міської санітарно-епідеміологічної станції було складено протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого ОСОБА_3 дворову вбиральню обладнав на межі загального провулку Суворова і в 7 м від житлового будинку ОСОБА_7, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 152 КУпАП (а.с. 10).

Постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті Шахтарської міської ради від 12 лютого 2009 року ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ст. 152 КУпАП за те, що він обладнав дворову вбиральню на межі загального провулку (а.с. 7).

Згідно листа в.о. головного архітектора м. Шахтарська від 19 серпня 1996 року відповідно до п. 3.26 ДБН 360-92 ( державні будівельні норми) «Планування і забудова міських і сільських поселень» громадський туалет повинен знаходитися в глибині дворової території не ближче 15 м від житлових будинків, в тому числі сусідніх ділянок (а.с. 28).

Згідно висновку про гірничо-геологічні умови під садибну ділянку в селищі Давидівка від 02 липня 2009 року № 02/167 садибна ділянка  по АДРЕСА_3 розташована між виходом пласта і-2 та вапна і-4. Між виходом  пласта і-2 та вапна і-4  залігають кріпки різнозернисті пісчаники потужністю до 30 м з коефіцієнтом потужності f=12-14. Міцність четвертинних відкладень, представлених грунто-рослиним шаром  та суглинками незначна та коливається від декількох сантиметрів до 0,4 м, а іноді взагалі відсутня (а.с. 29).

Допитаний у судовому засіданні  свідок ОСОБА_8  пояснювала, що відповідачеві можливо було розмістити вбиральню в кінці двору біля сараю, але в тому місці скальний грунт, а тому там розмістити вбиральню неможливо. ОСОБА_3 було запропоновано розмістити вбиральню в будинку або прибудувати її до будинку.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вбиральня відповідача розташована з порушенням санітарних та будівельних норм, що спричиняє позивачам певні незручності в користуванні своєю квартирою.

З таким висновком суду погодитися не можливо.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 2 ст. 386 ЦК України в ласник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Звертаючись до суду, позивачі зазначали, що порушення їх прав в користуванні квартирою полягає в тому, що наявність вбиральні поблизу їх квартири,  яка розташована на земельній ділянці присадибного типу, ближче ніж зазначено в будівельних та санітарних нормах, може призвести до забруднення земельної ділянки та будинку, до того ж це неестетичне видовище, від вбиральні розповсюджується неприємний запах (а.с. 5-6).

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення, послався лише на те, що вбиральня відповідача розташована з порушенням санітарних та будівельних норм, що спричиняє позивачам певні незручності в користуванні своєю квартирою. При цьому суд не зазначив які саме незручності в користуванні квартирою створює позивачам вбиральня, з вимогами про знос якої вони звернулися до суду, та яким чином ці незручності перешкоджають позивачам користуватися належною їм квартирою.

Доводи позивачів на те, що наявність вбиральні поблизу їх квартири,  яка розташована на земельній ділянці присадибного типу, ближче ніж зазначено в будівельних та санітарних нормах, може призвести до забруднення земельної ділянки та будинку, не є такими, щоб можна їх вважати обґрунтованими.

Відповідно до частини 1 ст. 3 ЦПК України к ожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист прав, які можуть бути порушені в майбутньому, а саме, на випадок можливого забруднення будинку, якого саме позивачі не зазначають, цивільно-процесуальним законодавством не передбачено.

Посилання позивачів на неестетичний вигляд вбиральні та неприємний запах від неї не свідчить про створення відповідачем ОСОБА_3 перешкод в користуванні позивачами їх квартирою.

Докази про те, що зазначені права позивачів на користування їх земельною ділянкою, на якої розташована квартира АДРЕСА_1, порушені з боку відповідача ОСОБА_3 відсутні.

Посилання позивачів на можливе забруднення земельної ділянки та неприємний запах від вбиральні, не свідчать про створення відповідачем перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 103 Земельного Кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення, тощо).

З матеріалів справи вбачається, що квартира відповідачів не має централізованої каналізації, облаштування вигрібної ями (вбиральні) в будь-якому іншому місці, враховуючи грунт, на якому розташована присадибна земельна ділянка будинку НОМЕР_1, є неможливим.

Згідно п.4.9 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №273 від 5 грудня 2000р. не вимагається відповідний дозвіл на проведення будівельних робіт -  тимчасові будівлі та споруди, зведення яких не потребує виконання робіт з улаштування фундаментів.

По справі відсутні дані про те, що дворова вбиральня визнана  самовільно зведеною.

Дійсно, п.3.26 ДБН 360-92 передбачає, що у відповідності до санітарних вимог дворові вбиральні та очисні споруди каналізації повинні знаходитись у глибині двору не ближче 15 м. від вікон житлових будинків, в тому числі і сусідніх садиб.

По справі є дані про те, що  дворова вбиральня обладнана на межі загального провулку Суворова  в 7 м від житлового будинку позивачів  ОСОБА_7.

Замір від спірного об”єкту до житлових вікон будинку позивачів ОСОБА_7  відносно   вимог ДБН не проводився і суд першої інстанції ці обставини не досліджував.

На час розгляду справи у суді апеляційної інстанції  санітарні служби питання щодо знесення спірної вбиральні перед відповідними органами не ставлять.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги в її межах, вважає, що суд першої інстанції  вимоги законів та обставини справи не врахував, та дійшов необґрунтованого висновку про те, що вбиральня відповідача порушує право позивачів на користування квартирою та присадибною земельною ділянкою.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачам у задоволенні позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, підстави для відшкодування позивачам судових витрат по сплаті судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відповідно до ст. 88 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст. 307,  п.п.3,4 ст. 309, ст. 314, ст. 315 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_3  задовольнити.

Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 28 вересня 2009 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1, ОСОБА_2  до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою та присадибною земельною ділянкою шляхом спонукання до зносу вбиральні відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців  з дня набрання ним  законної сили.

Головуючий:                                                                Пономарьова О.М.                        

Судді:                                                                           Соломаха Л.І.

                                                                                      Бондаренко Л.І.