Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді Дралла І.Г,
суддів Летягіної О.В,
при секретарі Білоусової В.В,
Галіч Ю.Є,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно за померлим, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою Джанкойського міжрайонного прокурора АР Крим на рішення Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 15 серпня 2008 року,-
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності за померлим на нерухоме майно, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_8, який проживав за адресою: АДРЕСА_1. Після смерті чоловіка залишилась спадкова маса, яка складається з АДРЕСА_1. Вказує, що вона є спадкоємцем за законом першої черги. При зверненні до нотаріальної контори, їй було відмовлено в оформленні спадкових прав, оскільки відсутні документи на право власності на домоволодіння. Просить суд визнати за померлим ОСОБА_8 право власності на спірний будинок, встановити, що вона фактично прийняла спадщину, оскільки постійно проживала у зазначеному будинку, а також просить визнати за нею право власності на будинок в порядку спадкування.
Рішенням Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 15 серпня 2008 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_8, який помер 31.07.1988 року право власності на АДРЕСА_1. Судом також був встановлений факт того, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_8, який помер 31.07.1988 року. Визнано за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на АДРЕСА_1.
Не погодившись з вказаним рішенням суду Джанкойський міжрайонний прокурор АР Крим подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що судом під час розгляду справи не надано належної оцінки тим обставинам, що позивачем не були отримані всі необхідні для реєстрації документі, не з’ясовані обставини та причини неотримання таких документів. Визнавши право позивача на спірне майно, суд підмінив інші органи до компетенції яких віднесено вирішення спірних питань.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 303 Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Згідно з правилами ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності.
З такими висновками суду першої інстанції не може погодитися колегія суддів, оскільки вважає, що суд дійшов цих висновків з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до положень статті 16 ЦК України кожна сторона має право звернутися до суду за захистом немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї статті передбачені конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Відповідно до вказаної норми матеріального права, суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, лише за умови його обов’язкового встановлення договором або законом.
Статтею 392 ЦК України визначені підстави для звернення до суду з позовом про визнання права власності. Такими підставами, зокрема є оспорювання чи визнання права власності іншими особами, а також втрата документу, що посвідчує право власності.
Судом під час розгляду справи було встановлено, що правовстановлюючий документ на будинок відсутній, чого не заперечувала в своїй позовній заяві позивачка.
Ч.2,3 статті 331 ЦК України передбачається. що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва \ створення майна \. Якщо договором або законом передбачене прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державної реєстрації , право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Проте, судом не надано належної оцінки тим обставинам, що позивачем не були отримані всі необхідні для реєстрації документи, не з’ясовані обставини та причини неотримання таких документів у відповідних органах, не встановлено прийнятий будинок до експлуатації взагалі та інше.
Таким чином, вирішення питання про визнання права власності залежить від прийняття об'єкту в експлуатацію, яке в свою чергу не належить до компетенції суду і не є обов'язком, а є правом відповідних органів за умови дотримання особою будівельних норм та правил.
Доказів того, що у ОСОБА_8 на час смерті у 1988 році був на праві власності спірний будинок позивачкою суду надано не було. Правоустановчи документи на будинок в матеріалах справи відсутні.
Позивачка ставить питання про визнання права власності на спірний будинок за померлим ОСОБА_8, але згідно з ч.4 статті 25 ЦК України \ аналогічна стаття 9 ЦК України 1963 року, яка діяла на час його смерті \ передбачається, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Проте, в порушення зазначених норм матеріального права, судом було визнано право власності за померлою особою.
Враховуючи вказане, слідує, що оскільки у спадкодавця не було належним чином оформленого на праві власності будинку, тому спірний будинок не міг входити до спадкової маси, у зв’язку з чим суд безпідставно визнав факт прийняття позивачкою спадщини у вигляді спірного будинку та визнав за нею право власності на спірний будинок в порядку спадкування.
За вищевказаних обставин, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було підстав задовольняти позовні вимоги за тими правовими підставами, які заявлені у позовній заяві, зокрема за правилами статей 316, 328 ЦК України в редакції 1963 року на які посилається ОСОБА_5, як на підставу своїх вимог.
Також суд апеляційної інстанції враховує, що компетентним органом, який оформлює спадкові права є нотаріус. У разі, якщо нотаріус безпідставно відмовляє у оформлені спадкових прав особа має право оскаржити дії нотаріуса до суду, але у даному випадку позивачка не надала суду доказів тогою, що вона зверталася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадкування за законом.
Згідно з частиною 2 статті 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на спірні правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Таким чином, оскільки при вирішенні справи фактичні обставини встановлені повно, однак неправильно застосовано матеріальний і процесуальний закон, колегія суддів вважає за необхідне в межах своїх повноважень на підставі ч. 3 ст. 303, п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 309 ЦПК України рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за їх необґрунтованістю та недоведеністю у встановленому законом порядку.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316, 325, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Джанкойського міжрайонного прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.
Рішення Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2008 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким в позові ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання права власності за померлим, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді: