АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 22-ц-1582-Ф/09 Головуючий суду першої інстанції Петров М.О.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    02 грудня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:

головуючого, судді         Ломанової Л.О.,

суддів                 Кустової І.В.,

Притуленко О.В.

при секретарі             Рєзниченку А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна дійсним та визнання права власності на майно, за апеляційною скаргою прокурора Нижньогірського району на рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 25 квітня 2008 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2008 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами 18 березня 2008 року відносно нерухомого майна – будівлі колишньої котельні, колишнього консервного цеху, будівлі прибудови до колишнього консервного цеху, що розташовані по АДРЕСА_1 та 43 залізобетонних парканних  плит, які знаходяться на території винзаводу Сільськогосподарського ТОВ «ім. О.В. Суворова» у с. Вишенному Білогірського району АР Крим та визнання за нею права власності на це майно.

Вимоги позову мотивовані тим, що сторони 18 березня 2008 року письмово уклали договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_4 купила у ОСОБА_5 вказане майно за 200000 грн. Умови зазначеного договору позивачкою були виконані у повному обсязі, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення  цього договору, що порушує її права.

Рішенням Нижньогірського районного суду АР Крим від 25 квітня 2008 року позов ОСОБА_4 задоволений – визнано дійсним укладений між сторонами договір купівлі-продажу нерухомого майна та 43 залізобетонних парканних плит, також визнано за позивачкою право власності на це майно. Додатковим рішенням цього суду від 14 вересня 2009 року судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

На вказане судове рішення прокурор Нижньогірського району подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Так у апеляційній скарзі йдеться про те, що у суду першої інстанції не було правових підстав для визнання за позивачкою права власності на вказане майно, судом не перевірено правомірності набуття відповідачем права власності на спірне майно, яке придбано за біржовими договорами,  у зв’язку з чим і не перевірено можливість вказаного суб’єкта розпоряджатися цим майном. Також при прийнятті позовної заяви судом порушено вимоги щодо виключної підсудності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що сторони 18 березня 2008 року уклали договір купівліпродажу нерухомого майна – будівлі колишньої котельні, колишнього консервного цеху, будівлі прибудови до колишнього консервного цеху, що розташовані по АДРЕСА_1, а також 43 залізобетонних парканних плит, які знаходяться на території винзаводу Сільськогосподарського ТОВ «ім. О.В. Суворова» у с. Вишенному Білогірського району АР Крим (а.с. 5).  Згідно з умовами вказаного договору ОСОБА_4 купила у ОСОБА_5 вказане майно за 200000 грн., які зобов’язалася передати до 30 березня 2008 року. Умови зазначеного договору позивачкою були виконані у повному обсязі, що підтверджується розписками про передачу грошей, відповідач також передав їй спірне майно (а.с.6,7).  Будівлі колишньої котельні, колишнього консервного цеху,  прибудови до колишнього консервного цеху, що розташовані по АДРЕСА_1, а також 43 залізобетонних парканних плити ОСОБА_5 купив на аукціоні за біржовими договорами від 27 вересня, 02 жовтня, 15 листопада 2007 року та 17 березня 2008 року (а.с.18,19,20,21). Матеріали справи не містять відомостей щодо державної реєстрації вказаного нерухомого майна.

Ці обставини підтверджуються матеріалами справи те не заперечуються сторонами.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4 на підставі статті 220 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, оскільки умови договору купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна, укладеного між сторонами 18 березня 2008 року, виконані у повному обсязі, однак відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Між тим, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі – продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає  нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з вимогами статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Якщо правочин повністю або частково виконаний однією зі сторін, а інша ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд відповідно до пункту 2 статті 220 ЦК України за вимогою сторони, що виконала правочин (або її правонаступника), може визнати його дійсним. Між тим, положення статті 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією. Тому до часу державної реєстрації  вказані правочини є неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав та обов’язків.

Однак, вказане було залишено поза увагою суду першої інстанції при вирішенні спору щодо визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на це майно.

Також судом першої інстанції порушено норми матеріального права щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу  43 залізобетонних парканних плит та визнання за позивачкою права власності на них на підставі статті 220 ЦК України, оскільки цивільним законодавством України не передбачено нотаріальне посвідчення та державна реєстрація  договору купівлі-продажу такого рухомого майна.

З огляду на наведене, матеріали справи не містять підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

За таких обставин  рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 25 квітня 2008 року підлягає скасуванню, відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення – про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

На підставі наведеного, статей 220, 657 ЦК України та керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 313, 314 та 316 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Нижньогірського району задовольнити.

Рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 25 квітня 2008 року скасувати та ухвалите нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу майна від 18 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_5 та  ОСОБА_4 та визнання права власності на це майно - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Судді