РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Дралла І.Г.
Суддів Летягіної О.В.
при секретарі Білоусової В.В.
Галіч Ю.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі – продажу нерухомого майна, визнання права власності за апеляційною скаргою Джанкойського міжрайонного прокурора Автономної Республіки Крим на рішення Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 5 березня 2009 року,
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі – продажу нерухомого майна, визнання права власності.
Вимоги мотивовані тим, що 15.10.2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі – продажу, відповідно до якого ОСОБА_6 зобов’язалась передати у власність не прийнятий в експлуатацію будинок та земельну ділянку площею 653 кв.м. Вказує, що договір сторонами був повністю виконаний, тобто він сплатив відповідачу повну вартість будинку, а ОСОБА_6 передала в натурі житловий будинок та земельну ділянку. Однак на теперішній час відповідачка ухиляється від нотаріального посвідчення договору. Просить суд визнати договір купівлі – продажу дійсним та визнати за ним право власності на нерухоме майно.
Рішенням Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 5 березня 2009 року позов був задоволений. Суд визнав дійсним договір купівлі-продажу від15 жовтня 2008 року відповідно до якого продавець ОСОБА_6 продала покупцю ОСОБА_5 незданий в експлуатацію житловий будинок та земельну ділянку площею 635 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за 250 000 гривень, які ОСОБА_5 сплатив ОСОБА_6 в повній сумі. Та визнав право власності за ОСОБА_5 на не зданий в експлуатацію будинок та на земельну ділянку.
Не погодившись з вказаним рішенням суду Джанкойський міжрайонний прокурор АР Крим подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що вирішення питання про визнання права власності залежить від прийняття об’єкта в експлуатацію, яке в свою чергу не належить до компетенції суду, а є правом відповідних органів за умови дотримання особою будівельних норм та правил.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін, прокурора, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. Оскільки сторони виконали всі умови договору, але не посвідчили зазначений договір нотаріально, суд першої інстанції на підставі ст. 220 ЦК України визнав даний договір дійсним.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.
Судом було встановлено, що ОСОБА_6 продала ОСОБА_5 недобудований АДРЕСА_1, який вона придбала за договором купівлі-продажу від 05.01.1990 рокуа.с.8-9\.
Цей факт підтверджується розпискою, з якої слідує, що ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_5 гроші в сумі 175 тисяч гривень і в рахунок цього передала правовстановлюючі документи на будинок , розташований в АДРЕСА_1.
Крім того, до матеріалів справи був залучений договір купівлі-продажу, підписаний сторонами, зі змісту якого слідує, що 15.10.2008 року продавець ОСОБА_6 продала покупцю ОСОБА_5 не зданий в експлуатацію будинок в АДРЕСА_1 за 250 000 гривень, які ОСОБА_5 сплатив ОСОБА_6 в повній сумі. Продавець ОСОБА_6 зобов’язується негайно укласти в нотаріальній конторі договір купівлі-продажу майна на користь покупця ОСОБА_5 \а.с.19\.
Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачені конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Відповідачка в судовому засіданні не заперечувала того факту, що власноруч написала розписку про отримання грошей від позивача за продаж будинку.
Проте, вимоги позивача про визнання на підставі розписки та нікім не завіреного договору купівлі-продажу дійсною угоди купівлі-продажу будинку та визнання за позивачем право власності на будинок та на земельну ділянку не можна вважати заснованими на законі.
Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу житлового будинку \ квартири \ або іншого нерухомого майна укладається у письмової формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державної реєстрації.
Відповідно до вимог частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Проте, як вбачається з конкретного змісту частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, вказана норма матеріального закону передбачає можливість визнання дійсними тільки договорів, які підлягають лише нотаріальному посвідченню, і не передбачає можливість визнання дійсними договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Відповідно до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Однією з підстав позовних вимог було ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачка взагалі не заперечувала проти позову і повністю його визнавала. В судовому засіданні апеляційного суду сторони пояснили, що до нотаріальної контори вони не зверталися і не мали такого наміру, оскільки за пропозицією свого адвоката звернулися відразу до суду.
Тобто, факту ухилення від нотаріального посвідчення договору взагалі не було. Це свідчить, у свою чергу, про відсутність спору на час розгляду справи.
Крім того, судом було визнано дійсним договір купівлі-продажу недобудованого та не введеного в експлуатацію будинку та визнано на нього право власності, що також суперечить норм права.
Ч.2,3 статті 331 ЦК України передбачається, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва \ створення майна \. Якщо договором або законом передбачене прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державної реєстрації , право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва \створення майна особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Таким чином, вирішення питання про визнання права власності залежить від прийняття об’єкту в експлуатацію, яке в свою чергу не належить до компетенції суду і не є обов’язком, а є правом відповідних органів за умови дотримання особою будівельних норм та правил.
Суд першої інстанції вказані обставини безпідставно не врахував і тому прийняв рішення з порушенням матеріального закону.
Також з порушенням норм права було визнано право власності відповідача на земельну ділянку.
В матеріалах справі відсутні докази того, що позивачка була власницею земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 була надана для приєднання до матеріалів справи копія державного акту на право власності на дану земельну ділянку за ОСОБА_7.
Проте, в матеріалах справи немає будь-яких доказів того, що між сторонами взагалі мав місце договір купівлі-продажу земельної ділянки, немає посилань на це ні в поясненнях сторін, ні в розписці, ні в письмовому договорі де йдеться тільки про купівлю-продаж будинку.
Тому неясно на підставі чого судом визнано право власності за відповідачем на земельну ділянку.
Відповідно до частини 3 статті 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною 2 статті 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Таким чином, о скільки при вирішенні справи фактичні обставини встановлені повно, однак неправильно застосовано матеріальний і процесуальний закон, колегія суддів вважає за необхідне в межах своїх повноважень на підставі ч. 3 ст. 303, п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 309 ЦПК України рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316, 325, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Джанкойського міжрайонного прокурора Автономної Республіки Крим - задовольнити.
Рішення Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 5 березня 2009 року – скасувати
Постановити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі – продажу нерухомого майна, визнання права власності – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді: