АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-16/2010 Головуючий по 1 інстанції
Категорія ст. ст. 121 ч. 2, 185 ч. 2, 186 ч. 2 КК України ОСОБА_5 М.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
ТАПАЛ Г.К.
В И Р О К
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“2”лютого 2010 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого ТАПАЛА Г.К.
суддів КЕКУХА В.Ф., ОХРІМЕНКА І.К.
за участю прокурора ГРИШАНОВОЇ Н.Д.
адвокатів ОСОБА_6,
ОСОБА_7
розглянувши кримінальну справу за апеляціями старшого помічника Золотоніського міжрайонного прокурора Черкаської області Трояна О.Л., потерпілої ОСОБА_8, адвокатів ОСОБА_7, ОСОБА_9 на вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 липня 2009 р., яким
ОСОБА_10,
ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимий, -
засуджений за ст. 186 ч. 2 КК України на 4 роки позбавлення волі, за ст. 121 ч. 2 КК України на 8 років 6 місяців позбавлення волі, за ст. 185 ч. 2 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_10 призначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно 8 років 6 місяців позбавлення волі;
ОСОБА_11,
ІНФОРМАЦІЯ_2, не судимий, -
засуджений за ст. 186 ч. 2 КК України на 4 роки позбавлення волі, за ст. 121 ч. 2 КК України на 8 років 6 місяців позбавлення волі, за ст. 185 ч. 2 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_11 призначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно 8 років 6 місяців позбавлення волі.
За ст. 286 ч. 2 КК України ОСОБА_10 і ОСОБА_11 виправдані внаслідок відсутності в їх діях складу злочину.
Стягнуто з засуджених солідарно на користь:
- потерпілої ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі 2624 грн. та моральну шкоду в сумі 60000 грн.;
- потерпілої ОСОБА_12 моральну шкоду в сумі 25000 грн.
Цивільний позов ОСОБА_13 залишено без задоволення внаслідок відмови потерпілого від позову.
Стягнуто з засуджених солідарно 1464 грн. 80 коп. судових витрат по справі за проведення експертиз.
Вирішене питання про речові докази по справі.
Вироком суду ОСОБА_10 та ОСОБА_11 визнано винними у вчиненні злочинів за таких обставин.
ОСОБА_10 18.11.2007 року, близько 22 год. 30 хв., за попередньою змовою з ОСОБА_11, групою осіб, перебуваючи по вул. Баха в м. Золотоноша Черкаської області, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я, що виразилось в нанесенні одного удару в ділянку спини зверху ОСОБА_13, в результаті чого останній впав на землю і в нього з кишені випав мобільний телефон «Нокіа 1600», незаконно заволоділи цим телефоном вартістю 227 грн. 36 коп. із стартовим пакетом «Лайф» вартістю 25 грн., чим завдали потерпілому матеріальної шкоди на 302 грн. 36 коп.
ОСОБА_10 та ОСОБА_11 18.11.2007 року, близько 23 год., в м. Золотоноша по вул. Шевченка, навпроти гуртожитку ветеринарного технікуму по вул. Шевченка, 173, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи спільно та узгоджено з єдиним умислом, направленим на заподіяння тілесних ушкоджень, протиправно умисно нанесли удари руками та ногами по голові та тілу ОСОБА_14, а саме: ОСОБА_10 наніс удар кулаком правої руки в ліву сторону обличчя ОСОБА_14, внаслідок чого потерпілий впав на асфальт, ОСОБА_10 наніс удар правою ногою потерпілому в область ребер справа ззаду. ОСОБА_11 наніс п’ять ударів правою ногою потерпілому в область голови. Внаслідок цього потерпілому спричинили тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, крововиливів під тверду та м’які мозкові оболонки, забою головного мозку, саден, синців обличчя, які носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя і від яких настала смерть потерпілого, а також тілесні ушкодження у виді саден правого стегна, обох колін, лівої кисті, синців правого плеча, правої і лівої кисті, які носять ознаки легких тілесних ушкоджень.
Вони ж після нанесення ударів ОСОБА_14 внаслідок чого він втратив свідомість та перебував в безпорадному стані, за попередньою змовою, що виникла раптово та виразилась в формі спільних дій, направлених на заволодіння майном потерпілого, таємно викрали мобільний телефон «Соні Еріксон К-310і» залишковою вартістю 371 грн. 40 коп., стартовий пакет оператора «Київстар» вартістю 25 грн., стартовий пакет оператора «Лайф» вартістю 25 грн., гроші в сумі 30 грн., грошову пластикову картку банку «Аваль» вартістю 20 грн., куртку чоловічу залишковою вартістю 150 грн., а всього незаконно заволоділи майном на суму 621,40 грн.
Прокурор, який брав участь в розгляді справи в суді першої інстанції, в апеляції просить вирок скасувати внаслідок неправильності кваліфікації дій засуджених за ст. 185 ч. 2 КК України, необґрунтованого їх виправдання за ст. 296 ч. 2 КК України, м’якості призначеного покарання.
Апелянт посилається на те, що епізод заволодіння майном ОСОБА_14 органом досудового слідства кваліфікований за ст. 187 ч. 4 КК України, а суд необґрунтовано дії засуджених перекваліфікував на ч. 2 ст. 185 КК України. На думку прокурора вчинення розбою підтверджується тим, що в цей же день і вечір ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вчинили грабіж ОСОБА_13; на місці вчинення злочин виявлені недопалки від цигарок; вони переходили вулицю, де і побачили потерпілого. Прокурор вважає, що в цей вечір засуджені займалися грабіжницькими та розбійними нападами, про що свідчить їх «посткримінальна поведінка», т. я. вони позбулися речових доказів – телефонів, якими заволоділи під час нападів.
Оскаржуючи вирок в частині виправдання засуджених за ст. 296 ч. 2 КК України прокурор вказує, що суд незаконно посилається на роз’яснення Пленуму Верховного Суду України від 28.06.1991 року, оскільки ці роз’яснення втратили чинність 22.12.2006 року. Апелянт посилається на помилковий висновок суду про відсутність в діях засуджених грубого порушення громадського порядку. Він вважає, що засуджені із-за малозначного приводу, публічно, в присутності ОСОБА_16, заподіяли ОСОБА_14 тілесні ушкодження, які призвели до смерті потерпілого. Мотиви, обстановка вчинення злочину дають можливість прийти до висновку, що порушення громадського порядку з боку засуджених було грубим.
Прокурор просить постановити новий вирок, яким ОСОБА_10 і ОСОБА_11 визнати винними у вчиненні злочинів за ст. ст. 187 ч. 4, 121 ч. 2, 186 ч. 2, 296 ч. 2 КК України, та призначити покарання кожному:
- за ст. 187 ч. 4 КК України – 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;
- за ст. 121 ч. 2 КК України – 9 років позбавлення волі;
- за ст. 186 ч. 2 КК України – 4 роки позбавлення волі;
- за ст. 296 ч. 2 КК України – 2 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначити кожному із засуджених 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є їх власністю.
Потерпіла ОСОБА_8 в апеляції посилається на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_10 та ОСОБА_11. Як можна зрозуміти із змісту апеляції, вона вважає доведеним в суді, що засуджені вчинили розбійний напад на її сина, заволоділи його майном, заподіяли тяжкі тілесні ушкодження, від яких той помер, їх дії необхідно кваліфікувати за ст. 187 ч. 4 КК, перекваліфікація на ст. 185 ч. 2 КК є неправильною. Такі висновки потерпіла робить на підставі того, що засуджені в один день, в незначний проміжок часу, що виключає випадковість, скоїли напад на ОСОБА_13 та її сина і заволоділи їх майном.
ОСОБА_8 вказує на вчинення злочину відносно сина на вулиці, в громадському місці, публічно, при свідках, що свідчить про грубе порушення громадського порядку, підтверджує вчинення ними злочину за ст. 296 ч. 2 КК України та необґрунтоване їх виправдання судом.
В апеляції потерпіла посилається на м’якість призначеного судом покарання, яке не відповідає тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених, просить вирок скасувати, справу направити на новий судовий розгляд.
Адвокат ОСОБА_9 подав апеляцію в інтересах засудженого ОСОБА_17 Він стверджує, що в справі відсутні докази того, що ОСОБА_17 разом з ОСОБА_11 пограбували ОСОБА_13. Просить вирок в частині засудження ОСОБА_17 за ст. 186 ч. 2 КК України скасувати за недоведеністю та пом’якшити покарання.
Адвокат ОСОБА_7 подав апеляцію в інтересах ОСОБА_11, просить вирок суду відносно цього засудженого частково скасувати, по епізоду ст. 186 ч. 2 КК України виправдати, покарання пом’якшити. Він посилається, що відсутні прямі докази, які б вказували на причетність засуджених до вчинення грабежу ОСОБА_13. Адвокат вказує, що потерпілий ОСОБА_13, свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_18 давали непереконливі покази, покази свідка ОСОБА_19 неправдиві, потерпілий не надав документів, які б підтверджували належність йому телефону «Нокіа 1600».
Цей апелянт в описово-мотивувальній частині апеляції також посилається на неправомірне стягнення з засуджених на користь потерпілої 2624 грн. в солідарному порядку, оскільки батьки засудженого ОСОБА_11 добровільно відшкодували 7000 грн., а батьки ОСОБА_17 – лише 4000 грн.
Інші учасники судового розгляду апеляцій не подавали.
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора Гришанової Н.Д., яка підтримала апеляцію прокурора Трояна О.Л., пояснення потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_12, які погодилися з апеляцією прокурора, пояснення адвокатів ОСОБА_9, ОСОБА_7, захисників ОСОБА_20, ОСОБА_21, засуджених ОСОБА_10, ОСОБА_11, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції адвокатів задоволенню не підлягають, апеляції прокурора і потерпілої підлягають частковому задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_10 і ОСОБА_11 під час судового розгляду вину в пред’явленому обвинуваченні визнавали частково та показували, що 18.11.2007 року в м. Золотоноша у вечірню годину вони розпили пиво у великій кількості. Біля 23 годин знаходились на вул. Шевченка, де побачили двох незнайомих хлопців, один з яких знімав гроші з банкомата, а інший біля гуртожитку справляв природні потреби. Коли вони проходили біля другого хлопця, він став лаятися на них нецензурними словами. ОСОБА_10 зробив йому зауваження, але той продовжував справляти свої потреби і лаятись. Вони вирішили провчити хлопця. ОСОБА_10 ударив його рукою в голову, а коли хлопець упав, сів на нього і тримав за куртку. ОСОБА_12 чинив опір, намагався щось дістати з кишені куртки, вони думали, що ніж, звав хлопця, який був біля банкомату, але той втік. ОСОБА_11 наніс ОСОБА_12 удари ногою в голову. Після цього він втратив свідомість і у них виник намір обікрасти хлопця, що вони і зробили. ОСОБА_10 витяг з кишені куртки мобільний телефон, а ОСОБА_11 забрав 30 грн., пластикову банківську картку. ОСОБА_10 забрав також куртку, яку потім викинув.
Такі ж покази ОСОБА_10 та ОСОБА_11 давали послідовно на досудовому слідстві і матеріалами справи вони не спростовані.
Допитаний на досудовому слідстві і в суді свідок ОСОБА_16 показував, що в той вечір вони удвох з ОСОБА_12 пили горілку, пиво. Потім він (свідок) знімав гроші в банкоматі. ОСОБА_14 в цей час відійшов в бік, можливо справити свої фізіологічні потреби. Коли банкомат видавав гроші, почув крик ОСОБА_12, що його б’ють, побачив, що того дійсно б’ють, злякався і втік(т. 1 а. с. 38-39, т. 4 а. с. 105-110).
Із протоколу огляду місця події в т. 1 а. с. 4, 9 видно, що на потерпілому штани були приспущені, ґудзик і застіжка «блискавка» розстебнуті, плавки приспущені. Ці дані узгоджуються з показами засуджених, що потерпілий справляв свої фізіологічні потреби.
Зазначені обставини та не спростовані показання засуджених, що конфлікт виник із-за неправомірної поведінки самого потерпілого, дають судовій колегії підстави погодитися з висновками суду про відсутність у ОСОБА_10 і ОСОБА_11 мотиву явної неповаги до суспільства, відсутність грубого порушення громадського порядку. Суд правильно виходив з того, що конфлікт відбувся на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин внаслідок зауважень засуджених та образ зі сторони потерпілого.
З такими причинами конфлікту фактично погоджується і прокурор, але в апеляції він вважає їх «малозначним приводом». З цією оцінкою дій потерпілого прокурором колегія суддів не погоджується, т. я. відправлення фізіологічних потреб на вулиці, нецензурна лайка самі по собі є неприпустимою поведінкою потерпілого.
Давши оцінку доказам в їх сукупності, суд правильно виправдав ОСОБА_10 і ОСОБА_11 за ст. 296 ч. 2 КК України за відсутності в їх діях складу цього злочину.
Колегія суддів вважає необхідним виключити з мотивувальної частини вироку на сторінці 11 абзац 11 посилання суду на постанову Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.06.1991 року, оскільки дана постанова втратила чинність згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 10.
Суд обґрунтовано визнав ОСОБА_10 і ОСОБА_11 винними у вчиненні злочину за ст. 121 ч. 2 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб, що спричинило смерть потерпілого.
Висновки суду підтверджені показаннями засуджених, свідка ОСОБА_16, які наведені вище, висновками судово-медичних експертиз(т. 1 а. с. 163-164, т. 4 а. с. 145-150).
Ці висновки ніким не оспорюються, апеляція на вирок в цій частині не подана.
Колегія суддів вважає правильною кваліфікацію дій засуджених по епізоду заволодіння майном потерпілого ОСОБА_14 як крадіжку, вчинену за попередньою змовою групою осіб, за ст. 185 ч. 2 КК України.
З об’єктивної сторони склад злочину розбій відповідно до ст. 187 ч. 1 КК України є нападом з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою спричинення такого насильства. Насильство при розбої застосовується з метою заволодіння майном або з метою його утримання.
Як правильно встановив суд тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_14, що потягли його смерть, завдані засудженими на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин внаслідок конфлікту з потерпілим. Умисел на заволодіння майном потерпілого у засуджених виник тоді, коли ОСОБА_16 втратив свідомість та не міг бачити і розуміти значення дій засуджених.
Показання ОСОБА_10 і ОСОБА_11 по цьому питанню не спростовані. Наведені в апеляціях прокурора і потерпілої доводи, що обставини вчинення злочину, поведінка засуджених, обстановка на місці події свідчать про вчинення ними розбою, а не крадіжки, являються припущеннями. Прокурор і потерпіла суперечливі в своїх доводах. Вони одночасно вважають, що напад на ОСОБА_14 засуджені вчинили з хуліганських мотивів і в той же час стверджують, що напад був вчинений з корисливих мотивів(розбій).
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що по справі не встановлені достовірну, належні, допустимі та достатні докази, які б свідчили про наявність прямого умислі у засуджених на вчинення розбою.
Апеляції прокурора та потерпілої ОСОБА_8 в цій частині задоволенню не підлягають.
В описово-мотивувальній частині апеляції прокурор вказує, що при кваліфікації дій засуджених за ст. 185 ч. 2 КК необхідно було зазначити кваліфікуючу ознаку – повторність. В апеляції не поставлено питання про скасування вироку безпосередньо з цих підстав і апеляційний суд не вправі вмінити вказану кваліфікуючу ознаку, оскільки це буде погіршенням становища засуджених.
Правильно суд визнав винними ОСОБА_10 і ОСОБА_11 у вчиненні злочину відносно потерпілого ОСОБА_13 за ст. 186 ч. 2 КК України як грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб.
Із показів потерпілого ОСОБА_13 на досудовому слідстві і в суді вбачається, що 18.11.2007 року близько 22 год. 30 хв., коли він в м. Золотоноша ішов по вул. Баха, то на нього напали два хлопці, вдарили в спину, від чого він впав. В цей час у нього з кишені випав мобільний телефон, який дзвонив. Вищий хлопець забрав телефон і вони втекли. Він біг за ними, але впав у відкритий люк. Їхали працівники міліції, зупинились, він їм розповів, що відбулося, його відвезли додому. Через 2-3 дні його викликали в райвідділ міліції, де він впізнав свій телефон «Нокіа 1600» сірого кольору з дефектом задньої кришки, яка була тріснута. У міліції він бачив ОСОБА_10, який викрав у нього телефон(т. 3 а. с. 41, т. 4 а. с. 124-130).
Законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_22 показувала, що 18.11.2007 біля 23 години до них приїхали працівники міліції та привезли сина, в якого була розірвана куртка і який пояснив, що два хлопці забрали в нього мобільний телефон. Через 2-3 дні її з сином викликали в райвідділ міліції і там син впізнав викрадений у нього телефон(т. 4 а. с. 128-129).
Із показів свідка ОСОБА_18 в суді, показів свідка ОСОБА_23 на досудовому слідстві видно, що вони були понятими при відтворенні обстановки та обставин події з участю ОСОБА_10. В їх присутності в річці, в місці, де вказав ОСОБА_10, були виявлені та вилучені два мобільні телефони. Один телефон «Соні Еріксон», який забрали у ОСОБА_8, інший телефон «Нокіа 1600». ОСОБА_10 пояснив, що другий телефон вони підібрали у цигана в той же день, але раніше.
Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 показували, що при відтворенні обстановки та обставин події в річці за вказівкою ОСОБА_10 було виявлено та вилучено два мобільні телефони, в тому числі «Нокіа 1600». ОСОБА_10 пояснював, що цей телефон вони забрали в той же день у цигана.
На досудовому слідстві свідок ОСОБА_19, покази якої суд дослідив, пояснювала, що 18.11.2007 року близько 22 години вона на вул. Баха бачила, як стояв на четвереньках хлопець циганської національності, а над ним стояло двоє юнаків. Один щось підняв із землі, вона злякалась і втекла(т. 3 а. с. 142).
Протоколом відтворення обстановки та обставин події від 21.11.2007 року підтверджено, що в річці на вказаному ОСОБА_10 місці було виявлено і вилучено мобільні телефони «Соні Еріксон» та «Нокіа 1600»(т. 3 а. с. 12-15).
Згідно протоколу пред’явлення предметів для впізнання ОСОБА_22 впізнав телефон як такий, що був у нього викрадений(т. 3 а. с. 52).
Доводи адвокатів, що покази свідків непереконливі, а ОСОБА_19 – неправдиві, є безпідставними.
Показання ОСОБА_18, ОСОБА_23, ОСОБА_4, ОСОБА_5 об’єктивно узгоджуються з даними відтворення обстановки та обставин події, а показання ОСОБА_19 узгоджуються в загальному з показаннями потерпілого ОСОБА_22.
Свідок ОСОБА_19 впізнала ОСОБА_11 як особу, яку вона бачила 18.11.2007 року на вул. Баха в м. Золотоноша(т. 3 а. с. 145-146). Впізнання свідок підтвердила на очній ставці з ОСОБА_11(т. 3 а. с. 147-149).
По цьому епізоду обвинувачення суд дав належну оцінку доказам в їх сукупності, спростував доводи ОСОБА_10 і ОСОБА_11, що цей злочин вони не вчиняли, та обґрунтовано визнав їх винними за ст. 186 ч. 2 КК України.
Відповідно до ст. 328 КПК України, ст. 1190 ЦК України у випадках, коли шкоду заподіяно спільними діями кількох осіб, вони несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Заяви потерпілого про відшкодування в інший спосіб немає.
Доводи адвоката ОСОБА_7 про неправильне солідарне відшкодування матеріальної шкоди не ґрунтується на законі.
Перевіряючи вирок та доводи прокурора і потерпілої в апеляції щодо м’якості призначеного покарання, колегія суддів приходить до висновків про незаконність вироку через невідповідність призначеного судом покарання ступені тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених. Судом неправильно застосований принцип призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, внаслідок чого вирок є явно несправедливим внаслідок м’якості, в цій частині він не відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Засуджені вчинили три різні злочини, які є умисними, два із них тяжкі, вони вчинені відносно двох потерпілих з розривом у часі. Усунути заподіяну злочином з шкоду – смерть потерпілого, є неможливим.
Тому колегія суддів, погоджуючись з призначеним покаранням окремо за кожний злочин, вважає неправильним та м’яким остаточне покарання за сукупністю злочинів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 КК України засудженим кожному необхідно остаточне покарання за сукупністю злочинів призначити шляхом часткового складання призначених покарань в межах строку, встановленого для даного виду покарань в Загальній частині цього Кодексу.
Підстав для направлення справи на новий судовий розгляд, про що також ставиться питання в апеляції потерпілої, немає, т. я. питання про скасування несправедливого вироку внаслідок м’якості та призначення більш суворого покарання вирішується апеляційним судом шляхом постановлення свого вироку.
В порядку ст. 365 ч. 2 КПК України необхідно змінити вирок в частині стягнення судових витрат із засуджених солідарно. Згідно ч. 2 ст. 93 КПК України ці витрати стягуються персонально з кожного із засуджених. Враховуючи рівний ступінь вини ОСОБА_10 і ОСОБА_11, їх однаковий майновий стан, судові витрати з них необхідно стягнути в рівних долях.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 362, 366, 378 КПК України, колегія суддів, -
З А С У Д И Л А:
Апеляції старшого помічника Золотоніського міжрайонного прокурора Черкаської області Трояна О.Л., потерпілої ОСОБА_8 задовольнити частково.
Апеляції адвокатів ОСОБА_9, ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 липня 2009 року відносно ОСОБА_10, ОСОБА_11 в частині призначення покарання за сукупністю злочинів скасувати внаслідок м’якості.
Вважати ОСОБА_10 засудженим згідно вироку суду за ст. 186 ч. 2 КК України на чотири роки позбавлення волі, за ст. 121 ч. 2 КК України на вісім років шість місяців позбавлення волі, за ст. 185 ч. 2 КК України на два роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 ч. 1, 2 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_10 призначити остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань – дванадцять років позбавлення волі.
Вважати ОСОБА_11 засудженим згідно вироку суду за ст. 186 ч. 2 КК України на чотири роки позбавлення волі, за ст. 121 ч. 2 КК України на вісім років шість місяців позбавлення волі, за ст. 185 ч. 2 КК України на два роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 ч. 1,2 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_11 призначити остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань – дванадцять років позбавлення волі.
Виключити з мотивувальної частини вироку на сторінці 11 абзац 11 посилання суду на постанову Пленуму Верховного Суду України від 28.06.1991 року № 3.
Судові витрати за проведення експертиз з засуджених ОСОБА_10 і ОСОБА_11 стягнути в рівних долях з кожного по 732(сімсот тридцять дві) грн. 40 коп.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений, на нього може бути внесене подання прокурора в касаційному порядку до Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду України протягом одного місяця з моменту його проголошення, а засудженими ОСОБА_10, ОСОБА_11 в той же строк з дня вручення їм копії цього вироку.
Головуючий - підпис
Судді - підписи
Згідно з оригіналом:
Суддя Г.К. Тапал