АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 22-ц-1376-Ф/09 Головуючий суду першої інстанції Лошакова Т.А.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

16 грудня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії у складі:

головуючого, судді         Ломанової Л.О.,

суддів:               Притуленко О.В.,

Кустової І.В.

        при секретарі         Рєзниченку А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Сонячна долина» про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Сонячна долина» на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 серпня 2009 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом до Відкритого акціонерного товариства «Сонячна долина» (далі – ВАТ «Сонячна долина»).

Вимоги позову мотивувала тим, що 24 липня 2008 року уклала з відповідачем трудовій договір та працювала продавцем торгівельного павільйону «Вина Сонячної Долини» за сумістництвом.

24 лютого 2009 року при проведенні інвентаризації була виявлена недостача в сумі 14482 грн. 72 коп. та надлишок в сумі 876 грн. 65 коп., у зв’язку з чим відповідачем був виданий наказ № 13-к від 03 березня 2009 року про її відсторонення від роботи. Вважає цей наказ незаконним, оскільки статтею 46 Кодексу законів про працю України  (далі - КЗпП України) відсторонення від роботи з таких підстав не передбачено.

 Наказом № 15-к від 12 березня 2009 року відповідач звільнив її з роботи за п.2 ст.41 КЗпП України у зв’язку із втратою довіри.

Звільнення вважає незаконним, оскільки роботодавець не довів її вини у виявленій недостачі,  не визначив розміру шкоди та причини її виникнення, не визначив спосіб відшкодування. При звільненні порушено вимоги статті 184 КЗпП України тому, що позивачка є  одинокою  матір’ю.  

Посилаючись на порушення її трудових прав, просила зазначені накази визнати незаконними, поновити її на роботі, стягнути з ВАТ «Сонячна долина» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди, яку оцінила в 5000 грн.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 21 серпня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволений частково. Суд визнав накази №13-к від 03 березня 2009 року та №15-к від 12 березня 2009 року незаконними в частині відсторонення від роботи та звільнення ОСОБА_3, поновив її на посаді продавця магазину з 12 березня 2009 року, стягнув з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2009 року по 21 серпня 2009 року в сумі 7586 грн. 28 коп. та у відшкодування моральної шкоди – 1000 грн.; вирішив питання щодо розподілу судових витрат. В решті частини позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ВАТ «Сонячна долина», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду з ухваленням нового – про відмову в позові.

Представник позивача подала заперечення на скаргу, в яких, посилаючись на неспроможність доводів апелянта, просить скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Пункт 2 статті 41 КЗпП України надає право власникові чи уповноваженому ним органу розірвати трудовий договір у разі вчинення працівником винних дій, що дають підставу для втрати до нього довіри з боку власника або уповноваженого ним органу.

Судом першої інстанції  встановлено, що наказом № 78-к від 24 липня 2008 року позивачка була прийнята продавцем торгівельного павільону «Вина Сонячної Долини» Відкритого акціонерного товариства «Сонячна долина» (а.с.36). У той же день з ОСОБА_3 був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно з яким вона прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених їй матеріальних цінностей (а.с.38).

24 лютого 2009 року на підставі наказу №17-П від 23 лютого 2009 року в магазині  «Вина Сонячної Долини» була проведена повторна інвентаризація і виявлена недостача в сумі 14482,72 грн. та надлишок в сумі 876,55 грн. (а.с. 119 - 121).

Наказом №13-к від 03 березня 2009 року ОСОБА_3 була відсторонена від роботи в зв’язку з грубим порушенням в обслуговуванні товарних цінностей та грошових коштів, а наказом №15 -к від 12 березня 2009 року - звільнена з роботи на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв’язку із втратою довіри (а.с. 39, 40).

Задовольняючи вимоги ОСОБА_3 в частині визнання недійсним наказу про відсторонення від роботи, суд першої інстанції виходив із того, що підстави, з яких позивачка була відсторонена від роботи, не передбачені законодавством.

Суд також дійшов висновку, що незважаючи на те, що у відповідача були підстави для розірвання трудового договору, звільнення ОСОБА_3 проведено з порушенням норм діючого трудового законодавства, а саме частини 3 статті 184 КЗпП України, згідно з якою не допускається звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини – інваліда, крім повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. В зв’язку з тим, що ОСОБА_3 є одинокою матір’ю, яка виховує дітей у віці до чотирнадцяти років, суд вирішив, що наказ №15-к від 12 березня 2009 року про звільнення позивачки з роботи з 12 березня 2009 року виданий незаконно, виходячи з чого поновив її на роботі, стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу і компенсацію моральної шкоди з урахуванням всіх обставин справи.

Оскаржуючи рішення суду в частині визнання незаконним наказу про відсторонення ОСОБА_3 від роботи, апелянт зазначає, що при вирішенні цього питання поза увагою суду залишилося те, що відповідно до Закону України «Про охорону праці» спеціалісти служби з охорони праці підприємства мають право вимагати відсторонення від роботи осіб, які не виконують вимоги нормативно-правових актів охорони праці, а також те, що підставою для відсторонення позивачки від роботи з’явилися дії ОСОБА_3, які створювали загрозу життю та здоров’ю людей, оскільки за актом лабораторії вино, яке реалізовувала позивачка, відрізнялося від того, що було поставлене відповідачем (розведено водою, класифікується як «хворе»).

Доводи апелянта не можна визнати обґрунтованими, оскільки Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (статті 1 цього Закону), а зміст наказу № 13-к від 03 березня 2009 року про відсторонення ОСОБА_3 від роботи та доповідна записка головного бухгалтера ОСОБА_4 (а.с. 126), на підставі якої був виданий вказаний наказ, взагалі не містять відомостей про відсторонення позивачки від роботи в зв’язку з реалізацію неякісної продукції.

Таким чином, визнаючи зазначений наказ незаконним, суд першої інстанції правильно керувався нормами трудового законодавства, зокрема, правилами статті 46 КЗпП України, якою окреслені повноваження особи, наділеної правом прийому на роботу та звільнення з роботи, відстороняти працівника від роботи у чітко визначених випадках.

Довід апеляційної скарги щодо неврахування судом факту подачі ОСОБА_3 заяви по звільнення за власним бажанням, як засіб уникнути відповідальності правового значення для вирішення справи по суті не має, тому колегією суддів до уваги не приймається.

Неспроможним є також довід апелянта щодо можливості зміни формулювання причини звільнення позивачки  на частину 1 статті 36 КЗпП України, оскільки суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов’язували звільнення.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування ухваленого у справі рішення, яке ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень частини 1 статті 308 Цивільного процесуального кодексу України  апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м.Феодосії, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу   відкритого акціонерного товариства «Сонячна долина» відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 серпня 2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Судді