Справа  № 2 -а-23

2010  р.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

12 лютого 2010  року                         Калуський  міськрайонний   суд     Івано- Франківської  області

в складі :  головуючої – судді КАРДАШ О.І.

                секретаря   БОДНАР Н.Ю.  

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в місті  Калуш  адміністративну    справу  за  позовом   ОСОБА_1   до   Управління праці та соціального захисту населення Калуської  міської ради про визнання дій незаконними та  зобов»язання виплати  недоплаченої щорічної одноразової допомоги  ,  -

В С Т А Н О В И В  :

що ОСОБА_1 є учасником бойових дій згідно посвідчення, виданого Управлінням праці та соціального захисту населення Калуської міської ради Івано – Франківської області. Відповідно до ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту” йому щорічно до 5 травня повинна надаватися грошова допомога в розмірі п»яти мінімальних пенсій за віком. Але всупереч вимогам ст. ст. 2, 17-1 вказаного Закону та ст. 22 п. 3 Конституції України щорічна одноразова грошова допомога до 5 травня за 2009 рік  йому виплачувалась не в повному розмірі.

Тому ОСОБА_1  звернувся в суд із позовом про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Калуської міської ради невиплаченої разової грошової допомоги. Позовні вимоги мотивував тим, що грошові допомоги, передбачені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у 2009 році виплачено йому в неповному розмірі. Вважає такі дії неправомірними, при цьому покликається на Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

              Позивач у судовому засіданні позов підтримав та  просить його задовольнити в повному обсязі.

        Представник відповідача в судовому засіданні  позов не визнала та пояснила, що разова допомога позивачу, як учаснику бойових дій була виплачена в розмірі, який передбачений Законом України “Про державний бюджет України на 2009 рік” .

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи із наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач згідно посвідчення Серія АБ № 073524 (а.с. 3) є учасником бойових дій і  має право на пільги, встановлені законодавством України для  – учасників  бойових дій.

    Згідно ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком .

    Відповідно до ст. 17-1 вищевказаного Закону фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. З огляду на викладене правовідносини, які виникають при призначені та виплаті вищевказаних допомог є бюджетними відносинами (ст. 4 Бюджетного кодексу України).

    З метою реалізації зазначеної бюджетної програми Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 18 лютого 2004 року № 177, якою встановив, що щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики України для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, здійснюється у розмірах, установлених законом про Державний бюджет на відповідний рік.

    Згідно Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції від 28.12.2007 року разова грошова допомога учасникам бойових дій у 2009 році виплачувалася у розмірі, який визначався Постановою Кабінету Міністрів України  від 18.03.2009 року №211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році у відповідності до Закону України  «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «про жертви нацистських переслідувань»»  і встановлений  розмір разової грошової допомоги учасникам бойових дій 340 грн.

    Вищевказана сума позивачу була виплачена в строки, передбачені чинним законодавством, тобто до 5 травня відповідного року за який здійснювалась виплата, а саме 25.04.2009 року (а.с.4). Дані обставини визнаються, як відповідачем, так і позивачем, тому згідно ч.3 ст.72 КАС України факт виплати позивачам разової допомоги, передбаченої ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та сума виплаченої допомоги, доказування не потребують.

    В судовому засіданні встановлено, що здійснення вказаних виплат в усіх випадках проводилося у відповідності до законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки фінансові можливості Державного бюджету України у 2009 році не дозволяли здійснювати виплати щорічної разової грошової допомоги у розмірі, передбаченому Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

    При цьому норми відповідних законів про Державний бюджет України згідно ч.3 ст.4 Бюджетного кодексу України були пріоритетними при конкуренції з нормами Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а тому на думку суду саме вони підлягали до застосовування у спірних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає дії відповідача при виплаті допомоги, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” правомірними, та такими, що повністю відповідають вимогам Конституції та іншого законодавства України, а розмір виплат – належним, виходячи з наступного.

    Так, Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили. Єдиним законом України, який Конституція України виокремлює серед інших, є закон про Державний бюджет України. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має визначений термін дії (частина перша статті 96 Конституції), суб’єктом права законодавчої ініціативи щодо цього Закону є тільки Кабінет Міністрів України (частина друга статті 96 Конституції). Крім цього, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані тільки цим законом. А саме, виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (частина друга статті 95 Конституція України.) За цим конституційним приписом у разі якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата грошової допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь – яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. До того ж при визначенні таких обсягів повинні враховуватися вимоги статті 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (частина перша) та збалансованості бюджету України (частина третя), тобто усі суспільні потреби, які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України, мають бути задоволені виходячи з фінансових можливостей держави. Такі самі концептуальні підходи закріплені, зокрема, в положеннях статті 22 Загальної декларації прав людини, згідно з якими кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і   міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

    Згідно ч. 2 ст. 8 КАС України в даному випадку, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення від 08.11.2005 року у справі “Кечко проти України” (Заява N 63134/00) ЄСПЛ зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки і в якому розмірі виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може призупиняти виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. У справі “Суховій проти України” (Заява N 41688/04) у рішенні від 25.10.2007 Європейський суд з прав людини констатує, що держави користуються широкою свободою дій в оцінці існування проблеми публічного інтересу, який виправдовує вжиття певних заходів, та у виборі спрямування національної соціально – економічної політики. Якщо тільки з'являється загальний інтерес, від органів державної влади вимагається належне з погляду часу, способу та максимальної відповідності реагування.

    Враховуючи значну кількість осіб, які є учасниками бойових дій згідно ст. 4 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” загальний розмір виплати разової допомоги беззаперечно є питанням публічного інтересу.

    За таких обставин визначення розміру виплат саме відповідними законами про Державний бюджет України та дії відповідачів по виплаті допомог в даних розмірах відповідали не тільки вимогам національного законодавства, а і Європейській конвенції з прав людини та іншим міжнародним стандартам і зобов'язанням України.

    Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    Таким чином, вищезазначена грошова допомога не могла бути виплачена позивачу у розмірі, що перевищує суму, зазначену в законі про державний бюджет на відповідний рік.

Згідно Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” разова грошова допомога учасникам бойових дій у 2009 році виплачувалася у розмірі, який визначався Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Вищевказана сума в 2009 році позивачу була виплачена в строк, передбачений чинним законодавством, тобто до 5 травня 2009 року. Дана обставина визнається, як відповідачем, так і позивачем, в суду не виникає сумніву щодо її достовірності, тому згідно ч. 3 ст. 72 КАС України факт та сума виплати позивачу разової допомоги, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, доказування не потребують.

 Згідно ст. 58 Конституції України нормативно – правові акти не мають зворотної дії в часі. За таких обставин наступні редакції Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” на спірні правовідносини поширені бути не можуть.

Відповідно до п. 2 рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 року до події, факту застосовується той закон або інший нормативно – правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Крім того, як встановлено судом відповідач не має повноважень на самостійне визначення розміру грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня, та, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, вищезазначена грошова допомога не могла бути виплачена позивачу у розмірі, що перевищує суму, зазначену в  Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Жодних інших доказів протиправності дій відповідачів позивачем у позовній заяві не наведено.

            Суд також враховує, що вищезазначена допомога є разова, тобто виплачуються щорічно виключно до 5 травня, а чинним законодавством України не передбачена можливість повторних виплат чи доплат даних допомог при подальшій зміні їх розміру. Тобто, в даному випадку зміна розміру грошової допомоги після 5 травня поточного року може мати значення тільки при виплатах у наступному році.

    Виходячи з того, що позивач отримав зазначену виплату в розмірі, встановлену законами України про Державний бюджет України на 2009 рік, відповідач правомірно керувався нормами, якими врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а тому позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і задоволенню не підлягають.

На підставі ст. ст. 3, 8, 22 п. 3, 55 Конституції України, 17-1,12 Закону України “Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту”, Законом України “Про державний бюджет України на 2009 рік.” й керуючись ст. ст. 69-71,94, 99,158- 163,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

            В задоволенні позову ОСОБА_1   до   Управління праці та соціального захисту населення Калуської  міської ради про визнання дій незаконними та  зобов»язання виплати  недоплаченої щорічної одноразової допомоги  відмовити у зв”язку з бедпідставністю позовних вимог.

                        Постанова   може  бути   оскаржена   до   Львівського адміністративного Апеляційного    суду  через    Калуський   міськрайонний   суд  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження  і поданням  після цього  протягом 20-ти днів апеляційної скарги  або в  порядку ч.5 ст.186 КАС України .

                        ГОЛОВУЮЧА :