СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
15 червня 2007 року | Справа № 20-3/389-4/091 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
секретар судового засідання
за участю представників сторін:
позивача: Логутев Віктор Миколайович, довіреність №б\н від 07.06.07;
відповідача: Турчин Дмитро Сергійович, довіреність №10-004/222 від 03.08.06;
Павленко Роман Григорович, довіреність №10-004/260 від 25.05.07;
Супрун Регіна Валентинівна, довіреність №10-004/226 від 11.09.06;
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя Остапова К.А.) від 17.04.2007 року у справі № 20-3/389-4/091
за позовом Приватного підприємства "Соріус" (вул. Сенявіна, 3,Севастополь,99011)
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя (вул. Кулакова, 37,м.Севастополь,99011)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №000012235/0 від 16.10.2006 року та спонукання відповідача надати належні документи до Державного казначейства для бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок позивача за серпень 2006 року в сумі 6279,75 грн., яке виникло за договором комісії №STE-1-18-DK-06 від 16.01.2006 року
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Соріус" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя №000012235/0 від 16.10.2006 року та спонукання відповідача надати належні документи до Державного казначейства для бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок позивача за серпень 2006 року в сумі 6279,75 грн., яке виникло за договором комісії №STE-1-18-DK-06 від 16.01.2006 року.
Постановою господарського суду міста Севастополя (суддя Остапова К.А.) від 17.04.2007 року у справі №20-3/389-4/091 позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно було заявлено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника податку, оскільки за договором комісії комісіонер отримав комісійну винагороду, яка вклала суму податку на додану вартість.
Не погодившись з постановою господарського суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що фактичної оплати позивачем суми податку на додану вартість постачальнику послуг підтверджено не було, тому у позивача було відсутнє право на отримання бюджетного відшкодування на зазначену суму.
У судовому засіданні 12.06.2007 року представники податкової інспекції підтримали вимоги апеляційної скарги, представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував та просив залишити без змін постанову суду першої інстанції.
У судовому засіданні оголошувалась перерва до 15.06.2007 року.
Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.
Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя у період з 05.10.2006 року до 11.10.2006 року було проведено виїзну позапланову перевірку Приватного підприємства "Соріус" з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень 2006 року. По результатах перевірки був складений акт №98/23-5/22285658/19066/10 від 11.10.2006 року.
Перевіркою було встановлено порушення підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме завищення бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок за серпень 2006 року на суму 235308,25 грн.
На підставі акту перевірки податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення №000012235/0 від 16.10.2006 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 6280,00 грн.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції у зв’язку з наступним.
Матеріалами справи підтверджено, 16 січня 2006 року між позивачем та Дочірнім підприємством Державної компанії „Укрспецекспорт" Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства „Спецтехноекспорт" був також укладений договір комісії № SТЕ-1-18-D/К-06 на здійснення поставки суднових і корабельних запасних частин, переданих на умовах комісії.
Згідно з підпунктами 5.2 пунктів 5 зазначеного договору комісії, комісійна винагорода встановлюється як різниця між ціною продажу продукції, установленої комісіонером самостійно і за якою він складає Контракт, погодженої комітентом ціною продукції, а також понесених комісіонером витрат. Визначений таким чином розмір комісійної плати включає в себе податок на додану вартість.
Судом першої інстанції також було встановлено, що 19.05.2006 року комісіонер завершив виконання всіх своїх зобов'язань за договором комісії №SТЕ-1-18-D/К-06 від 16.01.2006 року, про що був складений відповідний звіт комісіонера від 27.07.2006 року.
Із звіту комісіонера від 27.07.2006 року вбачається, що сума комісійної винагороди за договором комісії № SТЕ-1-18-D/К-06 від 16.01.2006 року склала 33602,45 грн., у тому числі податок на додану вартість –5600,41 грн.
З акту перевірки вбачається, що у липні 2006 року Дочірнє підприємство Державної компанії „Укрспецекспорт" Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства „Спецтехноекспорт" надало на адресу Приватного підприємства "Соріус" податкову накладну від 27.07.2006 року №254 на суму 31398,74 грн., податок на додану вартість –6279,75 грн.
В акті перевірки зазначено, що податкова накладна №254 від 27.07.2006 року правомірно відображена позивачем у складі податкового кредиту у рядку 17 податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2006 року. право на податковий кредит виникло у позивача у липні 2006 року. В ході перевірки було встановлено, що згідно з даними бухгалтерського обліку Приватного підприємства "Соріус" відсутні операції, які підтверджують сплату комісійної винагороди на адресу Дочірнього підприємства Державної компанії „Укрспецекспорт" Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства „Спецтехноекспорт", тому не підтверджений факт сплаченого податкового кредиту в сумі податку на додану вартість 5600,41 грн.
В апеляційній скарзі податкова інспекція зазначає, що отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок відповідно до рядку 25.1 декларації з податку на додану вартість передбачає фактичну оплату постачальнику послуг, а, на думку податкового органу, за договором комісії № SТЕ-1-18-D/К-06 від 16.01.2006 року фактична оплата послуг не відбулась, тому у позивача було відсутнє право на бюджетне відшкодування на рахунок платника податку. При цьому відповідачем не оспорюється правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних Дочірнього підприємства Державної компанії „Укрспецекспорт" Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства „Спецтехноекспорт" та право на бюджетне відшкодування у серпні 2006 року на суму 6279,75,00 грн., але оспорюється напрямок відшкодування –на рахунок платника податку.
Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Пунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);
б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неправомірно застосував до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу України, оскільки, по-перше, норми зазначеного нормативно-правового акту не повинні застосовуватись до податкових правовідносин, по-друге, цивільним законодавством передбачені різноманітні засоби виконання зобов’язань, у тому числі в інший ніж фактична оплата в грошовій формі.
Проте, судова колегія з доводами податкової інспекції не погоджується оскільки, по-перше, суд застосував норми Цивільного кодексу України до правовідносин між позивачем та комісіонером (Дочірнім підприємством Державної компанії „Укрспецекспорт" Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства „Спецтехноекспорт"), яки виникли у зв’язку з виконанням обов’язку позивача по сплаті комісійних послуг, а не до правовідносин, які врегульовані нормами податкового законодавства.
По-друге, статтею 1020 Цивільного кодексу України встановлено, що комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові. Договором комісії № SТЕ-1-18-D/К-06 від 16.01.2006 року передбачена грошова форма виконання зобов’язань позивача перед комітентом, а податковим органом під час перевірки підтверджено виконання позивачем зобов’язань по сплаті комісійних послуг.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку про те, що за договором № SТЕ-1-18-D/К-06 від 16.01.2006 року відбулась фактична сплата послуг постачальника (комісіонера), передбачена підпунктом „а” підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” як обов’язкова умова для отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку.
Крім того судова колегія зазначає, що податковою інспекцією неправомірно було зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 6279,75 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення №000012235/0 від 16.10.2006 року, оскільки відповідач не оспорює права позивача на бюджетне відшкодування, але лише оспорює право на відшкодування на рахунок платника податку, тобто оспорюється засіб відшкодування. При цьому зменшення суми бюджетного відшкодування відбувається у картці лицьового рахунку платника податку на додану вартість, що ускладнює у подальшому реалізацію права позивача на отримання бюджетного відшкодування іншим засобом, тобто у зменшення суми податкового зобов’язання у наступному періоді.
Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя та вважає постанову суду першої інстанції такою, що прийнята відповідно до вимог норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтею 195, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 17.04.2007 року у справі № 20-3/389-4/091 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення.
Ухвалу може бути оскаржено протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді