Справа №22ц-145/2010 рік.
Категорія – цивільна Головуючий у першій інстанції – Бєчко Є.М.
Доповідач – Заболотний В.М.
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
10 лютого 2010 року місто Чернігів
А п е л я ц і й н и й с у д Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Шарапової О.Л.
суддів - Заболотного В.М., Євстафіїва О.К.
при секретарі - Штупун О.М.
з участю – представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 09 листопада 2009 року по справі за позовом Акціонерного комерційного інноваційного банку (далі – АКІБ) „УкрСиббанк” до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
В С Т А Н О В И В :
Оскаржуваним рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 09.11.2009 року позовні вимоги АКІБ „УкрСиббанк” задоволено. Стягнуто на користь позивача в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 199670,15 доларів США заборгованості за кредитними договорами від 01.06.2007 року та від 03.10.2007 року, 1547 грн. судового збору, 227,50 грн. витрат на ІТЗ, а також 227,67 грн. витрат на оголошення в пресі про виклик відповідача в суд. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь АКІБ „УкрСиббанк” 17577,55 доларів США заборгованості за кредитним договором від 27.12.2005 року, 153 грн. судового збору, 22,50 грн. витрат на ІТЗ та 22,52 грн. витрат на оголошення в пресі про виклик до суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Апелянт вказує на те, що обсяг позовних вимог, заявлений позивачем, не мав під собою належного нормативно-правового обґрунтування з точки зору відповідності курсу гривні до іноземних валют, встановленого у передбаченому законом порядку, та не був підтвердженим жодними документальними доказами правомірності обрахунку ціни позову у гривні. На думку апелянта, суд безпідставно розглянув в одному провадженні заявлені позивачем три самостійні вимоги, оскільки питання про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором від 27.12.2005 року мало вирішуватись в окремому позовному провадженні без участі ОСОБА_5 як відповідачки. Апелянт вважає, що провадження по даній справі мало б бути зупинене до вирішення справи за його позовом до ВАТ СК „Країна”, АКІБ „УкрСиббанк” про стягнення страхового відшкодування, моральної шкоди та санкцій за неналежне виконання грошових зобов’язань. Вказує, що з доданих до позовної заяви документів неможливо встановити, на якій підставі та у якій саме валюті позивач відкрив відповідачеві рахунок, чи був цей рахунок поточним, у якій саме валюті позивачем було здійснено перерахування коштів 01.06.2007 року, 30.09.2008 року, а в договорі від 03.10.2007 року взагалі не визначено, на який саме рахунок позивач має перерахувати кошти. Судом першої інстанції проігноровано ту обставину, що ціна позову була визначена позивачем у гривні, а позовні вимоги у доларах США. Вказує, що у відповідності до вимог закону зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте кредит був отриманий у доларах США, тобто наявні підстави стверджувати, що сторонами не було погоджено ціну зобов’язання у передбаченому законом порядку – істотну умову договору. Крім того, апелянт посилається на те, що, враховуючи порядок здійснення валютних операцій на території України, у позивача відсутня індивідуальна ліцензія на надання кредитів в іноземній валюті, а тому наявність у кредитних договорах положень щодо вираження грошових зобов’язань між сторонами по справі в доларах США суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст.3 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 35 Закону України „Про Національний банк України”.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст.1048-1052, 1054 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцю позику та сплатити відсотки за користування коштами у строк та у порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
По справі встановлено, що 27 грудня 2005 року між АКІБ „УкрСиббанк” та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №30105А208, згідно з яким ОСОБА_4 отримав кредит в сумі 28 195 доларів США, які зобов’язувався повернути не пізніше 26.12.2011 року, зі сплатою 12,5% річних за користування коштами (а.с.34-37).
01 червня 2007 року між АКІБ „УкрСиббанк” та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №11160764000, відповідно до якого останньому було надано кредит в розмірі 160 000 доларів США з кінцевим строком повернення не пізніше 31.05.2018 року, зі сплатою відсотків у розмірі 13% річних (а.с.8-11).
03 жовтня 2007 року між АКІБ „УкрСиббанк” та ОСОБА_4 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11225147000, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит в сумі 57 644 доларів США, які зобов’язувався повернути до 02.10.2014 року, зі сплатою 12% річних (а.с.21-24).
В забезпечення виконання взятих зобов’язань, що випливають із кредитних договорів від 01.06.2007 року та від 03.10.2007 року, між АКІБ „УкрСиббанк” та ОСОБА_5 були укладені договори поруки №30105Р160 від 01.06.2007 року та №30007Р283 від 03.10.2007 року, згідно яких поручитель ОСОБА_5 взяла на себе зобов’язання відповідати перед банком по зобов’язанням ОСОБА_4 (а.с.14, 27).
Як вбачається з матеріалів справи, в установлені графіками терміни позичальник не повернув належні кошти, у зв’язку з чим сума боргу ОСОБА_4 перед банком станом на 15.07.2009 року становить: по договору №11160764000 від 01.06.2007року – 163 779, 32 доларів США; по договору №11225147000 від 03.10.2007 року – 35 890, 83 доларів США.
Зазначені суми заборгованості підтверджені належними розрахунками позивача (а.с.16-20, 29-33), а тому суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність стягнення заборгованості в сумі 199 670, 15 доларів США в солідарному порядку з позивальника ОСОБА_4 та його поручителя за цими двома договорами ОСОБА_5
Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованості за кредитним договором №30105А208 від 27.12.2005 року, суд першої інстанції також вірно виходив з того, що відповідачем не виконувались належним чином умови даного договору, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 17577,55 доларів США (а.с.41-46), яка і підлягає стягненню на користь АКІБ „УкрСиббанк”.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом безпідставно розглянуто в одному провадженні три позовні вимоги АКІБ „УкрСиббанк” через відсутність поручительства ОСОБА_5 по зобов’язанню ОСОБА_4 по одному із договорів, є безпідставними, оскільки заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованостей по трьом кредитним договорам є однорідними, а їх спільний розгляд не ускладнює розгляд справи. А тому відсутні підстави, визначені ст. 126 ЦПК України, для роз’єднання заявлених вимог.
Не можуть бути прийняті до уваги посилання апелянта на те, що договори кредиту є неукладеними через невідповідність вираження зобов’язань чинному законодавству, у зв’язку з непогодженням сторонами ціни зобов’язання, а також, що положення договорів суперечать приписам ст.99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст.3 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 35 Закону України „Про Національний банк України”.
Так, відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідачем ОСОБА_4 не надано суду доказів про те, що він при укладенні договорів діяв не на свій розсуд та не за власним бажанням. Дані кредитні договори були підписані без будь-яких застережень, є чинними і повинні виконуватись належним чином.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити , а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 09 листопада 2009 року - залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: