УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц - 313/10 Головуючий в I інстанції - Бондаренко В.М.
Категорія 26 Доповідач - Кузнєцов В.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого: Приходченко А.П.
суддів: Кузнєцова В.О., Лаченкової О.В.
при секретарі: Сичевській А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу
по апеляційній скарзі ОСОБА_1
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2009року
за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля», Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді про стягнення недоплачених страхових сум, –
ВСТАНОВИЛА:
В грудні 2008 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів та просив ухвалити рішення, яким стягнути з ВАТ «Павлоградвугілля» недоплачену суму відшкодування шкоди з одноразової допомоги по професійному захворюванню та травмі у сумі 20750,21 грн., недоплачену суму відшкодування шкоди втраченого заробітку за період з 03.11.1994 року по 01.04.2001 року у сумі 71787,26 грн., а також зобов’язати Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді виплачувати йому з 01.04.2001 року щомісячну страхову виплату у сумі 1212,24 грн. до наступного перерахунку з послідуючими перерахунками. Посилався на те, що при призначенні щомісячних страхових виплат та одноразової допомоги роботодавець помилково виходив із середнього заробітку по відповідній професії по шахті, а саме із суми 80,03грн. Тоді, як треба було вираховувати суми виходячи із його середньомісячного заробітку, який відповідно до довідки відповідача складав 426,17 грн. перед профзахворюванням та перед травмою – 352,84 грн. Тому, він вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2009 року в задоволенні позовних ОСОБА_1 до ВАТ «Павлоградвугілля», Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді про стягнення недоплачених страхових сум - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу про його скасування, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права .
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах із шахтою «Благодатна» ВАТ «Павлоградвугілля» та був звільнений 13.02.1995 року за ст.38 КЗпП України, у зв’язку з виходом на пенсію за віком. Під час роботи на шахті був травмований та отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК від 03.11.1994 року ОСОБА_1 встановлено 60% втрати професійної працездатності (55% - по профзахворюванню. 5% - по виробничій травмі), а також було визнано інвалідом 3 групи. На цій підставі по шахті «Благодатна» ДХТ Павлоградвугілля правонаступником якого є ВАТ „Павлоградвугілля” були видані накази №750, 749, 773 від 25.11.1994 року про призначення ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат та одноразової допомоги в рахунок відшкодування шкоди із розрахунку середньої зарплати прохідника 5 розряду по шахті, яка станом на 03.11.1994 року становила 80,03грн.
На той час спірні правовідносини були врегульовані ЦК Української РСР 1963 року, Законом України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, які не містили норми, відповідно до якої позовна давність не поширювалась на вимогу про перерахування розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.
Згідно ст. 71 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлювалася в три роки.
Відповідно до п.43 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаними з виконанням трудових обов’язків, затвердженими постановою КМУ від 23 червня 1993 року №472, якщо потерпілому або особам, які мають право на відшкодування шкоди, з вини власника своєчасно не визначено або не виплачено суми відшкодування шкоди, то ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого терміну і підлягає коригуванню у зв’язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги у порядку, встановленому ст. 34 Закону України «Про оплату праці». Виплата суми відшкодування шкоди, яку своєчасно не одержав потерпілий чи особи, які мають на це право, провадяться за минулий час, але не більш як за три роки до подання заяви про відшкодування шкоди.
Відповідно до п.п.1-1,22 постанови Пленуму верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» спори щодо розміру шкоди та права на її відшкодування у вигляді страхових виплат між особами (які підлягають страхуванню від нещасного випадку, членами сім’ї чи утриманцями таких осіб. Особами, які добровільно застрахувалися від зазначених випадків) та страховиком розглядаються судами в позовному провадженні за загальними правилами. При поданні заяви про відшкодування шкоди після закінчення трьох років із дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника присудження виплат провадиться з дня звернення з такими вимогами.
Колегія суддів судової палати Апеляційного суду Дніпропетровської області дійшла висновку, що вирішуючи питання про стягнення компенсації частини втраченої допомоги в зв’язку з порушенням строків її виплати в межах заявлених позивачем вимог суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 оскільки стійка втрата професійної працездатності встановлена висновком МСЕК від 03.11.1994 року, а одноразова допомога була нарахована позивачу 25.11.1994 року, тобто до введення в дію вищезазначених законодавчих актів, то компенсація втрати частини одноразової допомоги у зв’язку з порушенням термінів її виплати нарахуванню не підлягає.
Також судом вірно прийнято рішення(про застосування строку позовної давності три роки) про відмову позивачу в поновленні строку для звернення до суду з даним позовом так як право позивача було порушено ( на його думку ) у грудні 1994 року, а до суду він звернувся лише в грудні 2008року, тобто більш ніж через 10 років. Позивач власноруч написав заяву від 04.11.1994 року про виплату йому сум у відшкодування шкоди, не зазначивши у заяві з якого середнього заробітку необхідно нараховувати суми відшкодування шкоди. Він був ознайомлений з наказами про відшкодування шкоди за №, № 449,750,773 від 25.11.1994 року. У грудні 1994 року почав отримувати виплати та у разі незгоди мав право звернутися до суду з позовом у встановлений законодавством трирічний строк.
За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів, –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді: