Справа № 2-1146/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2010 р.  Голосіївський   районний суд м. Києва  в складі :

головуючого судді                 Антонової Н.В.

при секретарі                     Мішкіній А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ВДВС Голосіївського  РУЮ в м. Києві про поділ майна подружжя та виключення частини майна подружжя з під арешту, -

                                                              в  с  т  а  н  о  в  и  в:

  В листопаді 2009 р. позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання за нею права власності на ? частину квартири та звільнення цього майна з під арешту.

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що за час шлюбу із ОСОБА_2 ними було придбано квартиру № АДРЕСА_1. 17 липня 2009 р. Голосіївський районний суд м. Києва постановив стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 917 722 грн. Державний виконавець ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві Лисенко О.В. 05.11.2009 р. провів опис та наклав арешт на квартиру № АДРЕСА_1 Позивачка вважає, що такі дії державного виконавця порушують її права. Просила визнати за нею право власності на ? частину описаного і арештованого нерухомого майна та звільнити його з-під арешту.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала і просила їх задовольнити.

Представник відповідача  у судовому засіданні позов визнала і пояснила, що квартира № АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю відповідача та позивачки. Проти задоволення позову не заперечував.

   Треті особи в судове засідання не з’явились, повідомлялись судом належним чином про час та місце розгляду справи, не повідомили суд про причину неявки. Клопотань про відкладення розгляду справи не надали, а тому суд, за згодою сторін, ухвали проводити розгляд справи у відсутності третіх осіб, на підставі наявних доказів у справі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

 Судом встановлено, що між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 17.08.1995 року було укладено шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію шлюбу. (а.с.6).

  15.05.2000 р. було укладено Договір купівлі-продажу квартири  № АДРЕСА_1, за яким ОСОБА_2 отримав у власність вказане майно.

З доданих до матеріалів справи документів вбачається, що між відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_3 існують цивільно-правові відносини майнового характеру.

 Так, відповідно до Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17.07.2009 р. суд постановив стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 917 722 грн.

 Відповідно до наданих в судовому засіданні сторонами пояснень, на квартиру № АДРЕСА_1 державним виконавцем Лисенком О.В. було накладено арешт та оголошено заборону на її відчуження.  

Згідно ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або  шлюбним договором.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки, судом встановлено, що  квартира № АДРЕСА_1, яка належить на праві власності боржнику ОСОБА_2, є спільною  сумісною власністю подружжя,  тому ОСОБА_1, як дружина,  має право власності на 1/2 частину вказаної квартири. Із наведених підстав позов підлягає до задоволення,  як в частині поділу майна подружжя та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину квартири № АДРЕСА_1, так і в частині виключення з під арешту.

  На підставі ст.59 Закону України «Про виконавче провадження»,  ст. ст. 60, 70  Сімейного Кодексу України, ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 217, 218 ЦПК України, суд,  -  

                                                 в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Поділити майно подружжя наступним чином:

Визнати квартиру №АДРЕСА_1 об?єктом спільної сумісної власності подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири № АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири № АДРЕСА_1.

Виключити із Акту опису й арешту майна належну ОСОБА_1 ? частину квартири № АДРЕСА_1.

      Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.  

    Суддя: