1
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-234/10 Головуючий по 1 інстанції
Категорія: 41, 44 Корман О.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Скіць М.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Ювшина В.І,
суддів Сіренка Ю.В., Скіця М.І.,
при секретарі Наконечній М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -
в с т а н о в и л а :
В вересні 2009 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, посилаючись на те, що 13 червня 2007 року, згідно Договору купівлі-продажу серії ВЕК №888210, вона придбала квартиру АДРЕСА_1
Згідно кредитного договору № 354411/7955/0541-7 від 19 червня 2007 року, укладеного з ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» вона отримала кредит в сумі 24 000 доларів США на 240 місяців, з 19 червня 2007 року по 18 червня 2027 року, для придбання вищезазначеної квартири. 20 червня 2007 року між нею та Банком було укладено договір іпотеки, предметом якого стала придбана нею квартира.
Згідно рішення Уманського міськрайонного суду від 5 травня 2008 року шлюб між нею та відповідачем по справі було розірвано.
Від шлюбу мають сина – ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з нею та перебуває на її утриманні.
Відповідач самоухилився від виховання сина, ніяких коштів на утримання дитини не надає, півтора роки тому залишив місце проживання в м. Умані та виїхав проживати в с.Білашки Тальнівського району Черкаської області до своєї матері, не цікавиться житлом та не оплачує комунальні послуги, його речі в квартирі відсутні.
Також відповідач судового рішення про сплату аліментів не виконує, жодного разу не приїжджав до сина, допомоги не надавав і за адресою АДРЕСА_1 не проживає більше півтора роки, однак залишається зареєстрованим в квартирі, що зумовлює для неї додаткові витрати по оплаті житлово – комунальних послуг.
Просила суд визнати відповідача таким, що втрати право на користування житлом в квартирі АДРЕСА_1, з підстав передбачених ст. 405 ЦК України.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 листопада 2009 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати дане рішення та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з’явилися, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 13 червня 2007 року згідно Договору купівлі-продажу серії ВЕК №888210 позивачка, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, придбала квартиру АДРЕСА_1.
В даній квартирі був зареєстрований належним чином відповідач по справі.
Відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до процесуального закону, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно придбання майна в період шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності і доказувати наявність такого права ні чоловік, ні дружина не повинні.
Суд першої інстанції в своєму рішенні про відхилення позову вказав на ті обставини, що майно придбане в період шлюбу є їх спільною сумісною власністю.
Суд також дав оцінку твердженням позивачки про те, що вона одноособово сплачує кредит за квартиру.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції всебічно та повно дослідив обставини по справі, дав їм вірну юридичну оцінку та виніс рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" встановлено, що судам слід враховувати, що відповідно до правил кредитування приватного житлового будівництва позичальник до закінчення виплати одержаної позички не має права відчужувати збудований або капітально відремонтований за рахунок позички будинок без дозволу банку або підприємства (організації), що видали позичку. При вирішенні спору про право власності на будинок обов'язок виплатити заборгованість із позички за згодою позикодавця може бути покладено на інших співвласників - учасників будівництва. За відсутності такої згоди обов'язок виплати позички лежить на особі, яка її одержала. Ця обставина має прийматись судом до уваги при визначенні частки кожного учасника спільної власності та при вирішенні питання про грошові розрахунки між сторонами.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Підстав для задоволення вимог, зазначених в апеляційній скарзі, колегія не вбачає.
Зазначені в апеляційній скарзі інші підстави, по яких, на думку апелянта, суд повинен скасувати рішення, не є такими, що можуть впливати на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що прийняте рішення про відмову в задоволенні позову прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і є обґрунтованим та законним.
Керуючись ст.ст . 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.
Головуючий: підпис
Судді: підписи
Згідно з оригіналом
Суддя М.І.Скіць