Справа № 2-142/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

23 грудня 2009 р. Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі :

головуючого судді Піцикевич І.Й.

при секретарі Грабар Л.І.

з участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дрогобич у приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних позовних вимог на стороні відповідача приватний нотаріус Дрогобицького нотаріального округу ОСОБА_5, про визнанні недійсним договору дарування будинковолодіння, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернулась з позовом про визнання недійсним договору дарування житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого в м. Дрогобич вул. Львівська. 9, до відповідача ОСОБА_4, посилається на те, що з 1950 року перебула у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, від даного шлюбу них є дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1,

Під час шлюбу вони побудували житловий будинок в м. Дрогобич вул. Львівська,9.

На початку 2003 р. її чоловік тяжко захворів онкологічним захворюванням – раком легенів.  Внаслідок чого чоловік і вона постійно перебували у напруженій нервовій обстановці та не звертали увагу на побутові клопоти.

Відповідач ОСОБА_4 є їх онуком, скориставшись тяжким моральним і фізичним становищем шляхом обману запропонував її чоловікові подарувати йому їх будинок.

Чоловік знаходився в лікарні в тяжкому стані, вона також була морально пригнічена і під натиском та обманом відповідача вони з чоловіком підписали договір. Вона вважала що це буде договір згідно з яким відповідач буде її доглядати і вона не розуміла. Що вона вже не буде власником даного будинку і не матиме на нього жодних прав, не розуміла наслідків вчиненого правочину.

28 серпня 2003 р. її чоловік ОСОБА_6 помер.

На даний час вона проживає в подарованому будинку разом з відповідачем та його сім’єю,  вони до неї ставляться вкрай негативно, постійно її ображають, бувають випадки. Що не дають їсти, закривають ванну кімнату, не дають прати, постійно її сварять, що можуть підтвердити свідки. В даний час відповідач заявляє їй, що продає будинок, а вона буде жити на вокзалі.

Вона є жінкою похилого віку і їй потрібні догляд та опіка, вона постійно терпіла поведінку відповідача, але таке ставлення до неї є нестерпним, тому надалі в такій обстановці вона проживати не може.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа   вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх  дій та не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а, в разі її смерті, за позовом інших осіб, чиї право або інтереси порушені.

В ході розгляду справи позивач ОСОБА_3 свої позовні вимоги змінила, посилається на те, що договір дарування від 6 травня 2003 р. був укладений в той час коли її чоловік ОСОБА_6, власник подарованого будинку, був ще живим, відповідач привіз його з лікарні, де він лікувався від раку легенів, до нотаріуса і уклав з ним договір дарування будинку.

Вона, як дружина, була разом з чоловіком в лікувальному закладі для того щоб доглядати за ним. Знаючи про тяжкий стан здоров’я чоловіка  вона була дуже стривожена і її на той час нічого не радувало і нічого крім здоров’я чоловіка не цікавило.

Відповідач скориставшись таким їх станом  обманом домігся того щоб вона та її чоловік ОСОБА_6 підписали цей договір дарування. Під час підписання договору вона не знала що криється під тими документами, які вона підписувала, бо нотаріус не роз’яснив їй ці документи, які давались на підпис. Крім того вона не могла самостійно читати, оскільки на той час не бачила через катаракту очей. Стан здоров’я чоловіка був тяжкий і вони не задаючи зайвих питань підписали документи, які їм давала нотаріус, при тому не могли собі навіть уявити, що їх онук відповідач по справі, може так їх обдурити. Що крилося в тих документах вона не знала, їй на той час було вже біля 80 років, вона думала, що онук буде доглядати за ними і в подальшому після її з чоловіком смерті їх будинок перейде йому. Про це з нею та її чоловіком говорив їх онук і наголошував на тому, що  після підписання договору вони і надалі проживатимуть у своєму будинку, а він буде доглядати за ними і утримувати будинок у належному стані.

Так воно і було, після підписання договору вони з чоловіком надалі продовжували проживати в будинку, чоловік помер в цьому будинку 28 серпня 2003 р., а вона продовжує проживати в ньому до даного часу, допомагає відповідачу виховувати його сина, доглядає за ним, про що свідчить довідка з місця проживання та можуть підтвердити свідки.

В будинку не має окремої кухні, туалету, ванни, а тому вона вимушена користуватись такими вигодами спільно з сім’єю відповідача, оскільки вона є особою похилого віку і потребує догляду, то протягом певного періоду відповідач опікувався нею після підписання договору, одночасно він провів ремонт будинку, розширив веранду. Вона не заперечувала проти цього, оскільки думала, що онук буде опікуватись та доглядати за нею.

Проте останнім часом відповідач всякими способами знущається з неї, не дає їй їсти, пити, закриває від неї кухню та ванну з туалетом, погрожує, що вижене її жити на вокзал, до цих знущань приєднується дружина відповідача та син. Вона вже жінка похилого віку і цей будинок побудований нею та її чоловіком, а відповідач хоче вигнати її з нього.

Відповідно до ст. 243 ЦК Української РСР, який діяв на момент укладення договору, ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Таким чином договір дарування передбачає перехід права власності та є по своїй суті договором відчуження, проте, як це зазначалось вище. Відповідачем  після підписання договору не вживались заходи по виселенню її та її чоловіка з подарованого будинку, а тому в даному випадку укладений 6 травня 2003 р. договір дарування фактично був спрямований на те щоб приховати інший договір – договір довічного утримання.

Згідно з ст. 425 ЦК УРСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров’я ( відчужувач) , передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов’язується надавати відчужувателі довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Статтею 58 ЦК України передбачено, що якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Постановою пленуму Верховного суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” передбачено: „встановивши,  що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до вимог ч. 2 ст. 58 ЦК України, визнає що сторонами укладена та угода яку вони дійсно мали на увазі”.

Таким чином з врахуванням наведеного слід визнати, що укладаючи 6 травня 2003 р. договір дарування сторони фактично мали на увазі договір довічного утримання, а тому до нього необхідно застосовувати правила договору довічного утримання.

Відповідно до вимог ст. 428 ЦК України договір довічного утримання може бути розірваний:

За вимогою відчужувача, якщо набувач майна не виконує обов’язків, взятих ним на себе за договором;

За вимогою набувача майна, якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінився настільки, що він не має змоги надавати відчужувачеві обумовлене забезпечення.

При розірванні договору з цих підстав будинок повинен бути повернутий відчужувачеві. Витрати по утриманню відчужувача, зроблені набувачем, майна до розірвання договору, не відшкодовуються.

У зв’язку з тим, що відповідач недоглядає за нею та не опікується нею, знущається з неї, що підтверджується вищенаведеним, та може бути підтверджене показаннями свідків,  договір дарування повинен бути розірваний із застосуванням наслідків недійсності договору довічного утримання.

Позивач ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала, посилається на обставини, викладені у позовних заявах, пояснила суду, що відповідач протягом шести років не розмовляє з нею, закрив ванну кімнату, не давав їй їсти, відноситься до неї по хамські, не заважаючи на те, що вона доглядала його та допомагала здобувати освіту, вона перенесла два інфаркти та шість операцій, відповідач кричить до неї та чекає щоб вона померла.

Був випадок що вона впала і зламала руку, проте ніхто їй не надав допомоги, поки їх не покликав онук.

Відповідач не дає їй можливості нічого садити на землі.

Відповідач поставив пам'ятник її чоловікові без фотографії та хреста.

Відповідач лякає її, що продасть будинок і вона піде жити на вокзал, що заложить їй на голову горнець.

Коли відповідач привіз її чоловіка з лікарні до нотаріуса, то вона сиділа біля стола, а нотаріус писала якісь документи, а потім дала підписати їх, що вона підписувала вона не знає, нотаріус не читала їм те, що вони підписували, вона не знає чи її чоловік підписував цей папір, але на договорі дарування є підпис її чоловіка.

Її чоловік не мав наміру дарувати будинок відповідачеві, а мав намір щоб її доглядали.

Підписуючи папери у нотаріуса вона думала, що онук має доглядати її та чоловіка, відповідач просив її переписати хату на нього.

Після того як вони підписали документи, то відповідач відвіз її чоловіка до лікарні, а її до дому.

Коли її чоловік прийшов з лікарні до дому, то плакав і казав що онук їх обдурив.

Як до укладення договору дарування так і після цього відповідач вів добудову житлового будинку, він побудував гараж, добудував веранду, мансардне приміщення.

Вона тривалий час не зверталась до суду, оскільки не розуміла що сталося.

В даний час вона користується у будинку двома кімнатами, у святкові дні вона святкує разом з сім'єю відповідача, на дні народження робить правнуку подарунки.

У неї є  дочка та ще один онук, які теж повинні мати право на частку в будинку, а тому вона хоче визнати договір дарування недійсним та визнати за нею право власності на частку будинку.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 підтвердила суду, що на оспорюваному нею договорі дарування є підпис її чоловіка, а на заяві від її імені про дачу згоди на укладення договору дарування житлового будинку стоїть її підпис, ці документи ОСОБА_3 оглядала у судовому засіданні без окулярів, прочитавши їх, вона також підтвердила суду, що є письменною, закінчила сім класів та педагогічне училище в м. Борислав.

Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, пояснив суду, з дитинства його виховували дідо та баба, а мати жила окремо, коли дідо захворів, то баба запропонувала дідові записати будинок на нього, щоб він не дістався його мамі.

Він, дідо та баба разом їздили до нотаріуса, всі знали чого вони туди їдуть, оскільки попередньо готували необхідні документи, у нотаріуса вони були біля півтора години, нотаріус розмовляла з дідом і бабою та пояснювала їм наслідки укладення договору, вони самі хотіли цього і обоє підписали необхідні документи, вони все добре розуміли,нотаріус читала усі документи, які вони підписували вголос.

Дідо не жалів що подарував йому житловий будинок.

Ще при житті діда він побудував гараж біля будинку, добудував другий поверх, ванну, зробив опалення, вклавши значні кошти біля 50000 доларів США.

Позивачка займає у будинку дві кімнати, в одній з яких є кухня, де вона готує їжу, та користується усіма комунальними послугами, ніхто не чинить їй жодних перешкод.

Ініціатором даного позову є його мати, яка була в поганих відносинах з дідом і бабою, а лише як дідо захворів, то його мати стала приходити до них.

Жодної розмови про договір довічного утримання не було.

Після дарування будинку позивачка проживає у ньому, користується двома кімнатами, ніхто не чинить їй перешкод.                

Третя особа без самостійних позовних вимог на стороні відповідача приватний нотаріус ОСОБА_5 вважає позовні вимоги безпідставними, пояснила суду, що вона вчиняла нотаріальні дії по укладенню договору дарування житлового будинку, подружжя ОСОБА_3 та відповідач приїхали до неї з документами, вона встановила особи учасників договору, їх дійсні наміри, вони сказали, що хочуть подарувати свій будинок онукові, говорили, що у них є дочка з якою вони не підтримують жодні відносини, вони говорили, що вважають внука своїм сином і тому хочуть подарувати йому свій будинок.

Вона переконалась у дієздатності подружжя ОСОБА_3, після чого приступила до оформлення документів, відібрала у ОСОБА_3 письмову згоду на укладення чоловіком договору дарування житлового будинку, яка ознайомилась та підписала цю згоду, а також подружжя ОСОБА_3 читали договір дарування, який підписав чоловік як власник будинку, вона пояснювала їм наслідки укладення такого договору, проте ОСОБА_3 настоювала на укладенні саме договору дарування, вони усвідомлювали свої дії та діяли добровільно.

Мови про укладення договору довічного утримання взагалі не було.

Свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що позивач є її мамою, а відповідач – сином.

До смерті свого батька вона не знала що відповідач обдурив діда з бабою, а коли після смерті діда відповідач і його сім'я стали погано ставитись до позивачки, не пускали її до хати, то їй стало відомо про договір дарування, це було через місяць після смерті ОСОБА_6

Відповідач та члени його сім'ї не доглядають позивачку, закрили ванну, туалет, все повивозили з хати.

Позивачка говорила їй, що погано зробила записавши відповідачу хату, говорила, що їй ніхто не пояснював наслідки цього.

Відповідач викінчив у будинку другий поверх, побудував ванну, туалет, гараж, зробив ремонт будинку, поміняв вікна, обробив фасад, впорядкував подвір'я.

Позивачка має в будинку спальню та кухню.

Свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що коли дідо та баба записували хату відповідачу, то вони вірили йому, а коли вже записали хату, то відносини погіршились, оскільки позивачка хворіє, а відповідач не доглядає за нею, не заходить її, вони рахували відповідача добрим внуком і записали йому свою хату, вони разом ходили для цього до нотаріуса.

Тепер позивачка має у будинку кімнату та кухню, більше нічим не користується. Вони не прибирають у неї та не люблять її, це їй відомо з слів, сама свідком цього вона не була.

З оглянутих в судовому засіданні письмових доказів вбачається:

Згідно з свідоцтвом про одруження позивач ОСОБА_3 перебувала в шлюбі з ОСОБА_6 з 21 травня 1950 р.

З оглянутої інвентаризаційної справи № 1324 Дрогобицького МБТІ та ЕО вбачається, що житловий будинок розташований по вул. Львівській, 9 м. Дрогобич розпочатий будівництвом в жовтні 1954 р., рішення виконкому Дрогобицької міської ради № 1414 від 2 жовтня 1954 р., а зареєстрований у 1958 р.

З оглянутого договору дарування від 6 травня 2003 р., посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий № 875, вбачається, що згідно умов даного договору ОСОБА_6 подарував ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями, розташований в м. Дрогобич вул. Львівська, 9.

З  оглянутої заяви  від імені ОСОБА_3, адресованої приватному нотаріусу ОСОБА_5 від 6 травня 2003 р. вбачається, що ОСОБА_3 дала свою письмову згоду на дарування її чоловіком ОСОБА_6 набутого ними під час перебування в шлюбі житлового будинку, розташованого в м. Дрогобич вул. Львівська, 9, їх онукові ОСОБА_4

Згідно з свідоцтвом про смерть ОСОБА_6 помер 29 серпня 2003 р.

Згідно з довідкою Дрогобицької міської лікарні № 3 від 22 лютого 2007 р. № 37 ОСОБА_6 знаходився на диспансерному обліку в ДМЛ № 3 з 23 квітня 2003 р. по серпень 2003 р. з діагнозом: ”рак лівої легені в/частки, він неодноразово лікувався в стаціонарі, у зв’язку з вираженим больовим синдромом отримував наркотичні середники Морфій 1 % два рази на добу з 23 квітня 2003 р.

З оглянутої справи № 02-01 приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_5 розпочатої 8 лютого 2003 р. та закінченої 23 грудня 2003 р. вбачається, що на а.с. 26-34 даної справи є договір дарування житлового будинку від 6 травня 2003 укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, відповідно до умов якого ОСОБА_6 подарував ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований в м. Дрогобич вул. Львівська, 9, позивач ОСОБА_3 у своїй заяві від 6 травня 2003 р. дала письмову згоду на укладення цього договору дарування.

З оглянутої інвентаризаційної справи № НОМЕР_1 Дрогобицьке МБТІ та ЕО, вбачається, що договір дарування житлового будинку  № 9 по вул. Львівській м. Дрогобич, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зареєстровано 10 липня 2003 р., вартість даного будинку станом на 31 липня 2009 р. становить 342606 грн., в тому числі самовільно збудованої частини – 205808 грн.

Даючи оцінку зібраним та дослідженим в судовому засіданні доказам суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_3 є безпідставні та до задоволення не підлягають.

Аналіз досліджених в судовому засіданні доказів дає суду підстави прийти до переконання, що між позивачкою та її чоловіком з однієї сторони та відповідачем з другої сторони був укладений договір дарування житлового будинку, даний договір укладено з дотриманням вимог ст.ст. 243-244 ЦК України 1963 р., який діяв на час укладення оспорюваного позивачкою правочину, з моменту передачі нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку відповідачеві ОСОБА_4 та його державної реєстрації в установленому порядку він став власником спірного житлового будинку.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 65 СК України до укладення договору дарування, який потребує нотаріального посвідчення, нотаріус відібрала у ОСОБА_3 письмову заяву про згоду на укладення договору дарування житлового будинку з господарськими будівлями між її чоловіком ОСОБА_6 та ОСОБА_4

Посилання позивачки на те, що відповідач скориставшись тяжким моральним і фізичним становищем, шляхом обману запропонував її чоловікові подарувати йому житловий будинок, про що зазначається позивачем в первинній позовній заяві, не знайшли свого підтвердження достовірними доказами.

В цій первинній позовній заяві позивач стверджує, що відповідач запропонував їй та її чоловікові укласти договір дарування, а не інший договір.

Не знайшло свого підтвердження посилання позивачки на те, що оспорюваний правочин вчинено особою, яка на момент його вчинення не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, в судовому засіданні не здобуто доказів, що позивачка та її чоловік ОСОБА_6 на час укладення оспорюваного договору дарування житлового будинку страждали на будь-яке психічне чи інше захворювання, яке перешкоджало їм розуміти значення своїх дій та керувати ними, сам факт хвороби ОСОБА_6 та його перебування на лікуванні в онкологічному диспансері  з приводу раку легенів не може свідчити про те, що він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, докази про недієздатність ОСОБА_6 позивачем не представлені.

Дана обставина повністю спростовується показаннями третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_5, яка посвідчувала оспорюваний договір дарування, та пояснила суду, що перед укладенням оспорюваного договору вона переконалась у дієздатності сторін, роз’яснила сторонам зміст та правові наслідки договору, який вони мали намір укласти між собою і сторони свідомо погодились на його укладення.

Необґрунтованими є вимоги позивача про те, що вона підписуючи договір дарування думала, що це є договір довічного утримання, оскільки сама позивач підтвердила у судовому засіданні, що нею та її чоловіком був укладений договір дарування належного їм житлового будинку їх онукові, позивач не довела жодними доказами, що така помилка дійсно мала місце на момент вчинення правочину, оскільки, як вбачається з пояснень третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_5, а також із заяви позивача ОСОБА_3, позивач свідомо дала згоду на дарування житлового будинку, помилка позивача,  як що навіть така мала місце виходячи з її пояснень, допущена в наслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення позивачем не є підставою для визнання правочину недійсним.

Також в судовому засіданні не здобуто жодних доказів, що позивач та її чоловік під час укладення договору дарування діяли під впливом обману з боку відповідача, оскільки, сама позивач ствердила, що є письменною, вона читала і підписала заяву про дачу згоди на укладення договору дарування, позивач не навела жодних доказів, що відповідач ввів її та її чоловіка в оману при укладенні договору дарування, який оспорюється.

Безпідставною є вимога позивача про те, що оспорюваний нею договір дарування був удаваним правочином, оскільки фактично укладався договір довічного утримання, а не договір дарування, як передбачено ст. 425 ЦК України, 1963 р., який діяв на час укладення оспорюваного правочину, за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров’я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов’язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги, проте в укладеному між сторонами договорі жодне довічне матеріальне забезпечення не оголворювалось, крім того в порушення вимог ч. 2 ст. 426 цього Кодексу, в оспорюваному договорі не зазначена оцінка відчужуваного будинку, що визначається за згодою сторін, а також види матеріального забезпечення, що надаються набувачем майна відчужувачеві, та їх грошова оцінка, яка визначається за згодою сторін, тому суд невбачає підстав для застосування ст. 58 ЦК України, 1963 р.

В судовому засіданні не здобуто жодних доказів, що строни при укладенні оспорюваного договру дарування умисно оформили один правочин, але насправді між ними встановлювались інші правовідносини, позивача не навела жодних доказів про те, що відповідач брав на себе зобов’язання  надавати їй довічно матеріальне забезпечення та іншу допомогу.

Вимога позивача про визнання за нею права власності на Ѕ ідеальну частину спірного житлового будинку є безпідставними, оскільки, навіть вихолячи з тверджень  позивача про укладення договору довічного утримання, то при укладенні такого договру, відповідно до вимог ст. 425 ЦК України 1963 р. відчуджувач по договору довічого утримання передає у власність другій строні будинок або частину його взамін чого набувач мвйна зобов’язується  надавати відчуджувачеві довічно матеріальне забезпечення, проте позивач не навела жодних доказів про те, що між нею та відповідачем було досягнуто домоленність про матеріальне забезпечення та відпоавідач не виконував, чи неналежним чином виконував взяті на себе зобов’язання, а також не ставить позовні вимоги про розірвання договору довічного утримання.

Після укладення договору дарування відповідач зареєстрував його в установленому чинним законодавством порядку і став власником подарованого йому житлового будинку, він проводив його реконструкцію та добудову, в наслідок чого його вартість значно збільшилась, зокрема, вартість будинку до реконструкції і добудови становила 137318 грн., а після рекнонструкції та добудови вартість станоить 342606 грн., тобто вартість проведеної відповідачем добудови та реконструкції становить 205288 грн., та обставина,  що як пояснює позивач, що відповідач не виселяв її з житлового будинку, вона надалі проживала і проживає в ньому, не можке бути підставою для визнання договору дарування недійсним, оскільки власникові належить право володіння, користування і розпорядження належним йому майном, тому він надав позивачці у належному йому житловому будинку приміщення для проживання, як ствердила сама позивач вона користується двома кімнатами у будинку, а тому її право на житло не порушене, а бажання позивача передати частину спірного житлового будинку своїй дочці чи другому внукові не може бути підставною для визнання договору дарування недійсним.

Керуючись ст.ст. 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 58, 243,244,425,426 ЦК України 1963 р., ст. 65 СК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання договору дарування будиковолодіння  по вул. Львівській, 9 м. Дрогобич Львіської області від 6 травня 2003 р., укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, частково  недійсним та застосуваннядо даного договору правил, що регулюють договір довічного отримання та визнанняза нею права власності на Ѕ частину даного будиноковолодіння.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівського суду шляхом подачі заяви про апеляцйне оскарженнярішення протягом десяти днів з дня проголошення рішення та наступною подачею апеляційної скарги протягом двадцяти днів, через Дрогобицький міськрайонний суд.

Суддя