Справа №22ц-1531/2006р.               Головуючий у 1 інстанції Бакуменко Л.А.

Доповідач у 2 інстанції Даценко Л.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі: головуючого судді Хопти С.Ф. суддів - Даценко Л.М., Касьяненко Л.І., при секретарі Муханько О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2006 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

встановила:

У лютому 2006 року позивачка звернулася, до суду із зазначеною позовною заявою про поділ майна подружжя.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2006 р. було задоволено клопотання позивачки про забезпечення позову.

Відповідач подав на вказану ухвалу суду апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати, як незаконну, посилаючись на те, що ТОВ „ЛВО", якому належить вказане майно, стороною в справі про поділ майна подружжя не являється. Накладення арешту на зазначене майно даного товариства перешкоджає здійсненню комерційної діяльності, оскільки товариство позбавлено можливості взяти кредит.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.І та ч.З ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечуючи позов шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, суд виходив з того, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Такий висновок суду відповідає матеріалам справи та вимогам цивільного процесуального законодавства.

Згідно ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22  лютого 2006 р. серед іншого майна, було накладено арешт на майно

ТОВ „ЛВО", одним із засновників якого є відповідач, а саме: приміщення магазину-кафе „ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованого в АДРЕСА_1; приміщення промислової бази, розташованої в АДРЕСА_2; недобудовану квартиру в будинку АДРЕСА_3; приміщення магазину „ІНФОРМАЦІЯ_2", розташованого в АДРЕСА_4; вантажний автомобіль „Сканія", державний номер НОМЕР_1; автомобіль „Ніссан-максіма" державний номер НОМЕР_2.

Із позовної заяви видно, що в період шлюбу в 1992 р. сторони з метою збільшення сімейного бюджету створили за їхні спільні сімейні кошти в особі відповідача та разом з іншими засновниками мале підприємство „Саша", яке в 1993 р. було реорганізовано в Білоцерківське районне товариство „ЛВО". Вартість майна та грошових коштів, яке вони нажили за час шлюбу і яке являється спільною сумісною власністю подружжя, становить 4471500 грн.

Як вбачається з апеляційної скарги відповідач не заперечує той факт, що він являється одним із засновників ТОВ „ЛВО", якому належить вищезазначене майно, на яке накладено арешт відповідно до п.1 ч.І ст. 152 ЦПК України.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про накладення арешту на вищевказане майно і не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія

суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2006 р. залишити без змін. '

Ухвала касаційному оскарженню не підлягає, оскільки відповідно до ч.І ст. 324 ЦПК Українр|не перешкоджає подальшому провадженню в справі.

Головуючий

Судді: