Справа 22ц- 210007 Головуючий у першій
Категорія 46(4) інстанції Турік В.П.
Доповідач Соколан Н.О.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2008 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Митрофанової Л.В.
суддів - Соколан Н.О., Михайлів Л.В. при секретарі - Євтодій К.С.
за участю : позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 відповідачки ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 12 лютого 2008 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності
ВСТАНОВИЛА:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_4 про поділ майна, що є спільною власністю подружжя. В обгрунтування своїх позовних вимог вказав, що з 26.12.1997р. до 04.03. 2002 року перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі, під час якого ними за спільні сімейні кошти придбано 26.05.1998 року квартиру АДРЕСА_1, та 11.11.1998 року -квартируАДРЕСА_2.
Просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, за відповідачкою визнати право власності на квартиру АДРЕСА_2 та стягнути з нього на користь відповідачки різницю у вартості квартир у розмірі 661 гривню.
Позивачка за зустрічним позовом просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, так як вона придбала її за власні кошти, згідно договору позики, а квартиру АДРЕСА_2 поділити між сторонами, визнавши за нею та відповідачем права власності на 1\2 квартири за кожним.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 12
лютого 2008 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
та ОСОБА_4
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення , яким задовольнити його позовні вимоги, оскільки рішення суду першої інстанції вважає незаконним та необгрунтованим. На думку скаржника, ОСОБА_4 не довела, що квартира АДРЕСА_1 придбана за її власні кошти. Майно, придбане подружжям в період шлюбу , є їх спільною сумісною власністю, фактично склався порядок користування квартирами, оскільки він мешкає в квартирі по пер. Бульварний, а відповідачка в квартирі по вулиці Постишева.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні її позовних вимог та ухвалити нове рішення , яким задовольнити її позовні вимоги, в іншій частині рішення залишити без змін. На думку скаржниці , позивач ОСОБА_2 пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом, оскільки звернувся лише 12.04. 2005 року, а шлюб розірвано 04.03.2002 року; суд не взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_6 та розписку, згідно якої вона взяла в борг гроші в травні 1998 року за яку придбала квартиру по пер. Бульварному; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_4 - підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, та сторонами не оспорюється, що з 26.12.1997р. до 04.03. 2002 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу сторонами 26.05. 1998 року придбано квартиру АДРЕСА_1 та 11.11. 1998 року - квартиру АДРЕСА_2, за договорами купівлі-продажу, покупцем зазначено ОСОБА_4
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що сторони не надали суду доказів на підтвердження позовних вимог.
Однак, колегія суддів не може погодитись з висновками суду з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що спірні квартири придбані в період шлюбу.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак не позивачка ОСОБА_4 не надала доказів про те, що квартира АДРЕСА_1 є її особистою власністю, оскільки відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час виникнення правовідносин між сторонами, майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Тому доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 про те, що спірне майно придбано за гроші, які вона взяла в борг є безпідставними, оскільки позивачка за зустрічним позовом не надала достатніх доказів про те, що спірне приміщення придбане за її особисті кошти .
У зв'язку з чим, на думку колегії суддів, спірні квартири є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст.60 Сімейного Кодексу України та підлягає розділу на підставі ст. 71 Сімейного Кодексу України. Оскільки частки є рівними, колегія суддів вважає, що за кожною із стороні повинно бути визнати право власності по 1\2 частині в кожній спірній квартирі.
Доводи в апеляційній скарзі ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_2 пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом, оскільки звернувся лише 12.04. 2005 року, а шлюб розірвано 04.03.2002 року є безпідставними, оскільки відповідно до ч.2 ст. 72 Сімейного Кодексу України позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, а ОСОБА_4 не навела доказів, що нею вчинялись дії, які б свідчили про порушення права власності ОСОБА_2 до дня звернення ним до суду з позовом.
Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності за ним на-квартиру № АДРЕСА_1, за відповідачкою визнати право власності на квартиру АДРЕСА_2 та стягнути з нього на користь відповідачки різницю у вартості квартир у розмірі 661 гривню, не підлягають задоволенню в межах заявлених вимог, оскільки питання про припинення права власності вирішуються з інших підстав.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст.303, 307, п.3 ч. 1 ст.309, ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 12 лютого 2008 року - скасувати. Ухвалити нове рішення.
Частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності.
Частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності.
Розділити спільне майно подружжя - квартиру АДРЕСА_1і, визнавши за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності на 1\2 квартири за кожним.
Розділити спільне майно подружжя - квартиру АДРЕСА_2, визнавши за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності на 1\2 квартири за кожним.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині ОСОБА_2 відмовити.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту набрання ним законної сили.