Справа № 2-а-192
2010 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2010 року
Суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Баранов В.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Мелітополі адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду, визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання нарахування та виплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги “Дітям війни”,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області із позовом до відповідача про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 р. по 01.12.2009 року, просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та невиплати йому в повному обсязі надбавки до пенсії згідно з Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2006 року по 01.12.2009 року, обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, а також стягнути з відповідача судові витрати, пов’язані з оплатою судового збору, в розмірі 3,40 грн. В обґрунтування позову посилається на те, що він , ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно з ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, має соціальний статус “дитина війни” та йому згідно з ст.6 вказаного Закону з 01.01.2006 року повинна була щомісячно виплачуватися соціальна допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Відповідно до п.2.1 Постанови правління Пенсійного фонду України “Про затвердження Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах” від 30.04.2002 р., основним завданням органів Пенсійного фонду України є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплата пенсій, допомог на поховання та інших виплат, які відповідно до законодавства здійснюються за рахунок коштів фонду і інших джерел, визначених законодавством, тому позивач вважає, що виплата надбавки до пенсії повинна їй здійснюватися саме відповідачем. Всупереч положенням ст.22 Конституції України, якими передбачено, що при прийнятті нових законів чи внесенні змін до діючих законів не допускається звуження змісту та об’єму існуючих прав та свобод громадян, п.17 ст.77 та ст.110 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” та п.12 ст.71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” дія ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” була зупинена на 2006 та 2007 роки відповідно. Пунктом 41 розділу 2 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” положення ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” було викладено в новій редакції, відповідно до якої право на державну соціальну допомогу дітям війни було обмежено. Проте, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6 рп/2007 та від 22.05.2008 р. № 10 рп/2008 положення, що зупиняють дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втратили свою дію з дня їх прийняття, тобто відповідач зобов’язаний був здійснити виплату належної позивачу допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2007 та 2008 роки. Відповідно до положення ст.92 Конституції України, виключно Законами України визначаються основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення. Частиною 20 ст.1 Бюджетного кодексу України визначено, що закон “Про державний бюджет України” є законом, що затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання державного бюджету України за бюджетний період. Позивач вважає, що зупинення Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік” дії ст.6 Закону “Про соціальний захист дітей війни” на 2006 рік було грубим порушенням положень Конституції України, тому відповідач зобов’язаний був керуватись Конституцією, як законом прямої дії і здійснювати нарахування соціальної допомоги у передбаченому розмірі також і за 2006 рік. З цих міркувань виходив Конституційний суд України, коли приймав рішення № 10-рп/2008 р. від 22.05.2008 р., в пункті 5.4 якого було встановлено, що “Законом про державний бюджет не можна вносити змін до інших законів, зупиняти їх дію чи відміняти їх, тому що за об’єктивних причин це створює протиріччя в законодавстві, і як наслідок – скасування і обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення змін і доповнень, визнання їх недійсними повинні використовуватися окремі закони”. На письмове звернення до відповідача з вимогою здійснити нарахування соціальної допомоги позивачу було відмовлено, однак позивач вважає цю відмову незаконною, оскільки згідно з ч.2 ст.3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, соціальні гарантії дітям війни, що встановлені цим законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами. Таким чином, відмова відповідача та посилання на відсутність бюджетного фінансування у здійсненні перерахунку та виплати позивачу державної допомоги є протиправною та суперечить Конституції України та законам України. Розмір соціальної допомоги відповідно до ст.6 вказаного закону становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив з 01 січня 2006 року 350 грн., з 01 квітня 2006 року – 359 грн., з 01 жовтня 2006 року – 366 грн.. Згідно із Законом України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив з 01 січня 2007 року – 380 грн., з 01 квітня 2007 року - 406 грн., з 01 жовтня 2007 року – 411 грн. Відповідно до ст.58 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність складає: з 1 січня – 470 грн., з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн. Таким чином, позивач вказує, що сума невиплаченої їй соціальної допомоги за 2006-2007 роки становить 2733,30 грн. Крім того, з початку 2008 року позивач отримував соціальну допомогу у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком, що, на його думку, також є порушенням його прав на отримання соціальної допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. У 2008 році позивачу за перший квартал повинні були виплачувати по 141 грн., а виплатили по 47 грн., тобто не доплачено 282 грн.; за другий квартал – по 144,30 грн. за кожний місяць, а виплатили по 48,10 грн., тобто не доплачено 288,60 грн.; за третій квартал – по 144 грн. за кожний місяць, а виплатили по 48,20 грн., тобто не доплачено 289,20 грн.; за четвертий квартал 2008 року повинні були виплачувати по 149,40 грн. за кожний місяць, а виплатили по 49,80 грн., тобто не доплачено 298,80 грн. Таким чином, позивач зазначає, що загалом за 2008 рік йому не доплачено соціальну допомогу у розмірі 1158,60 грн. Починаючи з січня 2009 рок по теперішній час доплата у встановленому законом розмірі також не проводилася. Загальна сума недоплати за період з 01.01.2006 р. по 01.12.2009 р. складає 6736,85 грн.
Позивач зазначає, що про належні йому як дитині війни виплати його повідомлено не було, про факт порушення своїх прав він дізнався лише після висвітлення зазначених подій у ЗМІ у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним судом України 09.07.2007 року, тому просить поновити йому пропущений строк звернення до суду з позовом за період з 01.01.2006 р. по 01.12.2009 р., визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та невиплати йому у повному обсязі надбавки до пенсії, а також зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006 року по 01.12.2009 року, та стягнути судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору, в розмірі 3,40 грн..
Від позивача надійшла заява, в якому він просив слухати справу за його відсутності у зв’язку з похилим віком.
Представник відповідача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, а також заперечення проти позову, вказуючи на те, що згідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансування виплат проводиться із державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного Фонду України, тому, на думку представника відповідача, не вбачається будь-яких порушень законодавства з боку відповідача. Також представник відповідача зазначає, що на 2006-2007 роки не був визначений механізм розрахунку підвищення пенсії, передбаченого ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Зокрема, зі змісту цієї статті не вбачається, яким саме органом, за рахунок яких коштів і джерел та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата пенсій, тому представник вказує, що відсутні підстави щодо зобов’язання відповідача провести перерахунки пенсії та забезпечити її виплату територіальним органом Пенсійного фонду України та Пенсійним Фондом України. Разом з тим, представник відповідача вказав, що з 01.01.2008 року механізм реалізації положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” врегульовано шляхом внесення змін до цієї статті Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, згідно з якими дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Згідно зі ст.14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсій, підвищується на 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і складає 47 грн., а тому дітям війни з 01.10.2008 року та протягом 2009 року виплачується щомісячно 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Крім того, представник відповідача вважає, що позивач без поважних причин пропустив строк для звернення до суду з адміністративним позовом, тому просив відмовити в задоволенні позову.
З урахуванням того, що сторони просять розглядати справу за їх відсутності, вважаю можливим розглянути справу в порядку письмового провадження відповідно до ч.3 ст.122 КАС України, на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, вважаю, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 дійсно відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус “Дитина війни”, що також підтверджується штампом в копії його пенсійного посвідчення серії АБ № 541447 /а.с.6/.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Законом України “Про державний бюджет на 2007 рік” дію цієї статті зупинено, а Законом України “Про державний бюджет на 2008 рік” ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладена в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.”
Право позивача на отримання соціальної допомоги відповідачем не оспорюється. Посилання відповідача на те, що Законом України про державний бюджет на 2007 р. дія правової норми про виплату дітям війни соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком була зупинена, не було розроблено механізм виплати цієї допомоги та не були передбачені кошти на ці витрати в державному бюджеті, а також про те, що Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік” встановлено інші розміри надбавки до пенсії дітям війни і вони зараз виплачуються, безпідставні, оскільки, відповідно до ст.22 Конституції України звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається.
Відсутність коштів на виплату грошової допомоги не позбавляє осіб, яким вона повинна виплачуватись, права на таку допомогу. Законом „Про соціальний захист дітей війни” не передбачено обмеження таких виплат наявністю певних коштів чи фінансування.
Конституційний Суд України своїми рішеннями № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. визнав неконституційними положення Закону України “Про державний бюджет на 2007 рік” та Закону України “Про державний бюджет на 2008 рік” в частині зупинення дії ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та зміни розміру соціальної допомоги в 2008 році.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду як джерело права.
Згідно з ст.1 Протоколу № 1 до зазначеної Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Борги розглядаються у сенсі поняття “власність”, яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції, і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежать від формальної кваліфікації у національному законодавстві. Борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права” і, таким чином, також як власність.
Доводи відповідача відносно відсутності фінансових можливостей держави для обчислення та виплати підвищення до пенсії особам – “дітям війни” не можуть вважатись обґрунтованими, тому що Європейський суд з прав людини при розгляді справи “Кечко проти України” зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати з державного бюджету; держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всіх вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними, у зв’язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів – Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України “Про державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього закону, на думку Уряду України, превалювали. Європейський суд не прийняв і аргументи Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Тому доводи стосовно відсутності фінансових можливостей держави для обчислення та виплати підвищення до пенсії особам – “дітям війни” не можуть вважатися обґрунтованими.
Таким чином, після прийняття рішення Конституційним судом України відповідач повинен був здійснити перерахунок пенсії позивача та здійснити виплату у розмірах, передбачених Законом. Однак, відповідачем, в порушення ч.5 ст.124 Конституції України, якою передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України, зазначене рішення Конституційного суду України не виконано. З матеріалів справи вбачається, що відповідач будь-яких дій, пов’язаних з перерахунком пенсії позивачу в частині підвищення пенсії відповідно до положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не здійснював, а також не проводив виплату.
Крім того, посилання відповідача на відсутність бюджетних коштів не може бути взято до уваги з огляду на те, що ст.69 Закону України “Про Конституційний Суд України” встановлено, що рішення і висновки Конституційного Суду України є обов’язковими для виконання.
При вирішенні питання про застосування строку позовної давності, виходжу з наступного.
Позивач просив суд поновити йому строк для звернення до суду за період з 01.01.2006 року по 01.12.2009 року.
Згідно з ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Представник відповідача в запереченні на позов обґрунтовано посилався на те, що позивачем безпідставно пропущений річний строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Позивач вказує, що пропустив строк звернення до суду з поважних причин і тому пропущений строк йому слід поновити, оскільки Законом України “Про державний бюджет на 2007 р.” було зупинено дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і тільки після прийняття рішення Конституційним Судом України 09.07.2007 р. позивач міг дізнатись про порушення його законних прав на отримання соціальної допомоги за 2007 рік. Фактично він дізнався про це рішення пізніше, а саме після висвітлення зазначених подій засобами масової інформації.
Однак, позивач звернувся до суду з позовом тільки 24.12.2009 року, не надав суду доказів того, що пропустив строк позовної давності з поважних причин, тому вважаю, що вимоги позивача про відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів з 01.01.2006 року задоволенню не підлягають.
Таким чином, вважаю, що позов підлягає задоволенню в частині зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” після прийняття рішення Конституційного суду України 22.05.2008 року, в межах строку позовної давності, тобто за період з 24.12.2008 року по 30.11.2009 року.
Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати.
При подачі позову позивачем була сплачена сума судового збору, в розмірі 03 грн. 40 коп., що підтверджується квитанцією № 000200721 від 21.12.2009 року /а.с.4/, тому суд вважає необхідним стягнути ці витрати з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст.11, 71, 94, 99, 161 КАС України, Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду, визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання нарахування та виплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги “Дітям війни” задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період з 24.12.2008 р. по 30.11.2009 р. в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення пенсії відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” за період з 24.12.2008 р. по 30.11.2009 р. в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.
Стягнути з Управління пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору, в розмірі 03 (три) гривні 40 копійок.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Мелітопольський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної заяви протягом десяти днів з дати ознайомлення з постановою в повному обсязі, а потім апеляційної скарги на постанову суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в десятиденний строк без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, з подачею копії апеляційної скарги до апеляційного суду.
СУДДЯ В.І.БАРАНОВ